Постанова № 37033177, 30.12.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2013 р. Справа № 804/14965/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М.,

судді Павловського Д.П.,

судді Горбалінського В.В.,

при секретарі судового засідання Колесник І.О.,

за участі

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача Старостенка В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, Міністерства доходів і зборів України про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, відповідач - 1), Міністерства доходів і зборів України (далі - відповідач - 2), в якому просить:

1. Стягнути на користь позивача з Відповідача та Співвідповідача 23170,76 грн., а саме:

- 4656, 52 грн. - невиплачена сума заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 31.05.2007 р. по 16.07.2013 р.;

- 11824, 96 грн. - сума середнього заробітку за затримку здійснення повного розрахунку при звільненні;

- 1689, 28 грн. - сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- 5000, 00 грн. - сума моральної шкоди.

2. Визнати недійсним запис № 16 у трудовій книжці.

3. Зобов'язати Відповідача та Співвідповідача внести зміни до трудової книжки, а саме:

- запис про роботодавця - «Державна податкова адміністрація України»;

- відомості про роботу - «Прийнятий на посаду оперуповноваженого другого сектору відділу візуального спостереження міжрегіонального управління із оперативного документування Управління податкової міліції органів ДПА у Дніпропетровській області».

- додати запис про перейменування Державної податкової адміністрації України в Державну податкову службу України із зазначенням дати та підстави такого перейменування.

- додати запис про реорганізацію Державної податкової служби України в Міністерство доходів і зборів України із зазначенням дати та підстави такого перейменування.

- змінити запис про звільнення, а саме: дату з « 16.07.2013» на « 26.07.2013», запис відомості про роботу із «Звільнений зі служби в податковій міліції органів Державної податкової служби» на «Звільнений у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «г» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (через скорочення штатів) з посади старшого оперуповноваженого Управління податкової міліції ДПС у Дніпропетровській області»

- зміни засвідчити підписом уповноваженої особи та відповідною печаткою.

В обґрунтування позову зазначено наступне. ОСОБА_1 працював старшим оперуповноваженим Управління податкової міліції ДПС у Дніпропетровській області з 31.05.2007 р. та був звільнений 16.07.2013 р. у запас Збройних Сил України через скорочення штатів за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Позивач зазначає, що відповідачем були допущені численні помилки при нарахуванні ОСОБА_1 заробітної плати та при утриманні обов'язкових платежів, сума невиплаченої заробітної плати позивача, яка становить 4656, 52 грн., за період з 31.05.2007 р. по 16.07.2013 р. відповідачем не сплачена. Поряд з цим, вихідну допомогу в розмірі 10621,18 грн. позивач в повному обсязі отримав лише 03.10.2013 р., в той час як датою фактичного звільнення є 16.07.2013 р., а дата отримання трудової книжки - 26.07.2013 р. Отже, затримка в проведенні повного розрахунку у зв'язку зі звільненням позивача (з 16.07.2013 р. по 03.10.2013 р.) складає 56 робочих днів, у зв'язку чим відповідач повинен сплатити позивачу суму 13514, 24 грн. за затримку проведення повного розрахунку. Крім цього, позивач не згоден із записами у трудовій книжці, оскільки позивача прийнято на службу до Державної податкової адміністрації України, а не до Державної податкової служби, як зазначено в трудовій книжці; зміна назви установи відбулась за час служби позивача. Також, в трудовій книжці невірно зазначено дату звільнення позивача - 16.07.2013 р., яка підлягає зміні на 26.07.2013 р., тобто саме день фактичної видачі трудової книжки. Таким чином, вимоги позивача про внесення змін до трудової книжки є обґрунтованими. Позивач наголошує, що розмір середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки становить 1689, 28 грн. У зв'язку з незаконними діями відповідачів позивач зазнав моральних страждань та завдану моральну шкоду оцінює у розмірі 5000, 00 грн. В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили адміністративний позов задовольнити.

05.12.2013 р. представником відповідача - 1 надані суду письмові заперечення проти позову з наступним обгрунтуванням. Представник відповідача наголошував, що нормами чинного законодавства встановлено місячний строк для звернення з даним адміністративним позовом для суду, який було порушено позивачем, що унеможливлює розгляд даного адміністративного позову поза межами встановленого законодавством строку звернення позивача до адміністративного суду. Представником відповідача зазначено, що ОСОБА_1 не висував вимог щодо визнання протиправним та скасування Наказу ДПС України від 12.07.2013 р., відповідно до якого позивача звільнили з займаної посади, а також, вимог щодо поновлення позивача на службі в податковій міліції, а отже, позивач вимагає від суду зобов'язати відповідача- 1 та відповідача-2 примусити робити те, що не передбачено законодавством. Крім цього, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ встановлює, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду виплачується грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різницю в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків; іншого спеціальним законодавством, яке регулює питання виплати грошового забезпечення, не встановлено. Представник відповідача вказував, що затримка у видачі трудової книжки позивачу не перешкоджала позивачу для взяття на облік у центрі зайнятості та (або) самостійному працевлаштуванню, а отже факт вимушеного прогулу в період з 16.07.2013 р. по 26.07.2013 р. відсутній. Відповідачем- 1 та відповідачем-2 не порушено також вимог спеціального законодавства щодо обліку періодів служби ОСОБА_1 та внесення всього періоду служби до його трудової книжки. Представник відповідача-1 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Оскільки в судовому засіданні представник відповідача-1 одночасно представляв інтереси відповідача-2, то позиція Міністерства доходів і зборів України тотожна правовій позиції ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області.

Дослідивши письмові докази по справі, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідачів, проаналізувавши чинне законодавство, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України передбачено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади АР Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) державна служба - це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують зарплату за рахунок державних коштів.

Стаття 353 Податкового кодексу України встановлено, що особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Такий порядок встановлений Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення), затвердженим Постановою Кабінета Міністрів України № 114 від 29 липня 1991 року.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Наказом Державної податкової служби України від 12.07.2013 р. було звільнено з посади та податкової міліції ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого Управління податкової міліції ДПС у Дніпропетровській області з 16.07.2013 р. у запас Збройних Сил України через скорочення штатів за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до копії розписки ОСОБА_1, долученої до матеріалів справи, трудова книжка, військовий квиток, витяг наказу про звільнення та припис постановки на військовий огляд отримано позивачем 26.07.2013 р.

Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1, 31.05.2007 р. позивача прийнято на службу в податкову міліцію органів Державної податкової служби та 16.07.2013 р. звільнено зі служби в податковій міліції органів Державної податкової служби (а.с. 17).

Закон України від 09.04.1992 р. за № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Згідно ст. 17-1 Закону № 2262-ХІІ, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 17-2 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється, як правило, за послужним списком особової справи військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію за цим Законом.

За період календарної служби ОСОБА_1 відповідно до ст. 9 Закону № 2262-ХІІ у серпні 2013 р. була нарахована одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 10685, 15 грн., яка сплачена позивачу частково 19.08.2013 р. та остаточний розрахунок з ним проведено 03.10.2013 р.

Вимоги щодо стягнення середньомісячної зарплати за час затримки розрахунку позивач обгрунтував Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).

Щодо застосування положень Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 встановлено, що норми про оплату праці, передбачені КЗпП не поширюються на військослужбовців та прирівняних до них осіб (рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ).

Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством, таким як: Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114, Законом України «Про міліцію», Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393

Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

Тотожна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду від 21.02.2013 р. у справі № К-2406/10 та від 23.04.2013 р. у справі № К/9991/1764/11, постанові Вищого адміністративного суду від 05.06.2013 р. у справі № К-29171/09, постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р. у справі № 21-42а, постанові Верховного суду України від 06.11.2013 р. у справі № 21-3889а-13.

У зв'язку з вищевикладеним, необхідно зробити висновок, що на спірні правовідносини не поширюються норми трудового законодавства, зокрема стаття 117 КЗпП, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового законодавства.

Таким чином, вимоги щодо стягнення середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати позивачу грошової допомоги не підлягають задоволенню, оскільки така міра відповідальності передбачена ст.ст.116, 117 КЗпП. Проте порядок проходження служби в органах внутрішніх справ регламентується спеціальним законодавством, а саме Положенням про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх сил України, яким не передбачено проведення таких виплат. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Що стосується стягнення заробітної плати, невиплаченої на думку позивача внаслідок помилок відповідача при її нарахуванні, то суд вважає такі вимоги безпідставними і матеріалами справи не підтвердженими. Розрахунок, наданий позивачем, не мотивований і не може вважатися належним та допустимим доказом у розумінні ст.ст. 69-70 КАС України. Із наданих відповідачем розрахункових відомостей видно, що механічні помилки, допущені при нарахуванні зарплати не призвели до зменшення кінцевих виплат. Тому і в цій частині суд залишає позов без задоволення.

Не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення заробітної плати за червень 2007 року, так як із витягу розрахункових відомостей, долучених до матеріалів справи, вбачається, що зарплата за цей період виплачена в липні 2007 року.

Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (далі - Інструкція), зареєстровану в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110.

Відповідно до п.п. 2.4 п. 2 Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Підпунктом 2.10. п. 2 Інструкції встановлено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним" звільнений... і зазначається нове формулювання.

Згідно з підпунктом «а» п.п. 2.19 п. 2 Інструкції, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів записи, зокрема, про час служби у складі Збройних Сил України та інших військах, де на тих, які проходять службу, не поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення із служби.

У відповідності до п.п. 4.1 п. 4 Інструкції, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Згідно 6.3.3. Правил оформлення та ведення особових справ працівників органів внутрішніх справ України, Інструкції з організації обліку кадрів у системі МВС України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1276 від 30 грудня 2005 року, у разі затримки видачі трудової книжки з вини керівництва органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вносить запис до трудової книжки працівника. Раніше зроблений запис про день звільнення визначається недійсним у встановленому порядку.

Таким чином, вимога позивача щодо зміни дати звільнення ОСОБА_1 з 16.07.2013 р. на 26.07.2013 р. (день фактичної видачі трудової книжки) є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки факт затримки видачі трудової книжки підтверджений наявними в матеріалах справи доказами.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що задовольняючи позовні вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок N 100).

Відповідно до ч. 1 Розділу І Порядку № 100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, виплати вихідної допомоги (п. є), вимушеного прогулу (п. з), інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (п. л).

Суд дійшов висновку, що положення Порядку № 100 підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно ч. 2 Розділу ІІ Порядку N 100, яка встановлює період, за яким обчислюється середня заробітна плата, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до ч. 5 Розділу ІV зазначеного Порядку N 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Частиною 8 Розділу ІV Порядку N 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що датою звільнення позивача є 16.07.2013 р., проте фактично позивач отримав трудову книжку 26.07.2013 р., тобто затримка у видачі трудової книжки позивачу становить 10 календарних та 8 робочих днів.

Керуючись положеннями Порядку N 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню позивача.

Відповідно до Витягу з розрахункових відомостей ОСОБА_1 за період з 31.05.2007 р. по 31.08.2013 р. (а.с. 189 - 191), нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за травень 2013 р. становить 3816,04 грн., за червень 2013 р. - 3996,80 грн. Загальна сума виплаченої позивачу заробітної плати за травень - червень 2013 р. складає 7812,84 грн.

Відповідно до Листа Мінсоцполітики від 21.08.2012 р. № 9050/0/14-12/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік, кількість робочих днів у травні 2013 р. - 19, у червні 2013 р. - 18 днів. Тобто норматив робочих днів у травні - червні 2013 р. складає 37 днів.

Керуючись ч. 8 Розділу ІV Порядку N 100, розрахунок середньоденної (годинної) заробітної плати необхідно здійснити шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин) за цей період, тобто 7812,84 грн. : 37 днів * 18, 5 днів = 3906,42.

Відповідно до Листа Мінсоцполітики від 21.08.2012 р. № 9050/0/14-12/13, норматив робочих днів у липні 2013 р. становить 23 дня. Як вже було встановлено судом, затримка у видачі трудової книжки позивачу становить 8 робочих днів.

Отже, для встановлення розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою у видачі трудової книжки позивачу, суд керувався формулою, визначеною у Постанові № 100.

Таким чином, суму заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні (3906,42) необхідно поділити на число відпрацьованих робочих днів (годин) за цей період (23 дні у липні 2013 р.) та помножити на 8 робочих днів (затримка у видачі трудової книжки позивачу). Загальна сума виплати за цією формулою становить 1358,75 грн., яка підлягає стягненню з ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1

Що стосується відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За змістом ст. 440-1 ЦК та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. № 4 (зі змінами та доповненнями).

Отже, діючим законодавством передбачено, що при порушенні прав працівника, які привели до моральних страждань, йому повинна бути відшкодована моральна шкода.

Позивачем надано до суду лише власний розрахунок завданої позивачу моральної шкоди, сформований з використанням методики визначення розміру моральної шкоди, розробленою російським вченим А.М. Ерделевським. Суд критично оцінює визначення можливого розміру грошової компенсації за завдану моральну шкоду в сумі 5000,00 грн., оскільки висновки зазначеної методики мають імовірний характер

При цьому суд керується встановленими в судовому засіданні глибиною фізичних та душевних страждань позивача, що були спричинені йому внаслідок затримки видачі трудової книжки і неправильних записів в ній. Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивач не надав жодних доказів спричинення йому моральних страждань, що ним дійсно було перенесено значні душевні потрясіння, стресс, а також обґрунтування розміру їх відшкодування, окрім власного розрахунку спричиненої моральної шкоди. Крім того вказані обставини, на думку суду, не перешкоджали йому працевлаштуватись і скористатись правами офіцера, звільненого в запас Збройних Сил Україні.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має враховувати протиправність діяння відповідача, яким заподіяно моральну шкоду та наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, проте в судовому засіданні не було доведено настання моральних та душевних страждань у позивача саме з вини відповідачів по справі.

Таким чином і вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог позивача щодо внесення змін до трудової книжки, суд зазначає наступне.

Пунктом 6.6. Правил оформлення та ведення особових справ працівників органів внутрішніх справ України, Інструкції з організації обліку кадрів у системі МВС України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1276 від 30 грудня 2005 року передбачено, що запис про службу в органах внутрішніх справ здійснюється без переліку найменувань підрозділів посад та підстав звільнення.

Судом враховано, що пунктом 2.15. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29 липня 1993 року встановлено, що якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки

робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Проте, проаналізувавши норми зазначених вище Інструкцій, суд приходить до висновку, що Інструкція № 58 від 29 липня 1993 року носить загальний характер, оскільки врегульовує порядок ведення трудових книжок всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи.

Поряд з цим, Інструкція з організації обліку кадрів у системі МВС України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1276 від 30 грудня 2005 року регулює більш конкретне коло правовідносин, а саме визначає порядок організації та здійснення обліку осіб рядового і начальницького (офіцерського) складу, робітників і службовців центрального апарату Міністерства, органів і підрозділів внутрішніх справ, вищих навчальних закладів МВС та установ і підприємств, які безпосередньо підпорядковані МВС України, внутрішніх військ.

Таким чином, саме положення Інструкції з організації обліку кадрів у системі МВС України підлягають застосуванню до спірних правовідносин. У зв'язку з зазначеним, як було встановлено вище, пунктом 6.6. Правил оформлення та ведення особових справ працівників органів внутрішніх справ України (додаток до Інструкції з організації обліку кадрів у системі МВС України) встановлено, що відсутня необхідність переліку найменувань підрозділів посад та підстав звільнення в трудовій книжці працівника органів внутрішніх справ України, а отже, відсутні правові підстави для задоволення позову в частині вимог позивача щодо внесення до трудової книжки записів щодо перейменування, реорганізації установи із зазначенням правових підстав, а також, записів про роботу та роботодавця позивача.

Також, позивач просить зобов'язати відповідача - 1 та відповідача - 2 засвідчити відповідні зміни підписом уповноваженої особи та відповідною печаткою. Зазначена вимога також не підлягає задоволенню, оскільки п. 6.4 Інструкції з організації обліку кадрів у системі МВС України встановлено, що під час звільнення всі записи про роботу й нагороди, внесені в трудову книжку за період роботи засвідчуються керівником підрозділу роботи з персоналом та відповідною печаткою. Таким чином, Інструкцією і так покладено обов'язок на відповідачів належного оформлення документів та засвідчення записів у трудовій книжці працівника, а відтак, у суду немає підстав додатково зобов'язувати судовим рішенням їх виконувати. Крім цього, судом задоволено лише вимогу позивача щодо зміни в трудовій книжці запису про звільнення, а саме: дату з « 16.07.2013» на « 26.07.2013».

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, встановивши обставини справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог позивача в частині стягнення з ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1358,75 грн., визнання недійсним запису № 16 у трудовій книжці ОСОБА_1 та зобов'язання Міністерства доходів і зборів України змінити дату звільнення позивача - 16.07.2013 р. на 26.07.2013 р., тобто саме день фактичної видачі трудової книжки, про що видати наказ та внести в трудову книжку відповідний запис, оскільки ці вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що відповідають дійсним обставинам справи.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» зазначено перелік осіб, які звільнені від сплати судового збору. Відповідно до пп.1 п.1 ст. 5 цього Закону, від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пп. 1 п. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», сплачений позивачем судовий збір згідно квитанції № 45108.654.3 від 20.11.2013 р. у розмірі 68,82 грн. та квитанції № 45.108.654.1 від 20.11.2013 р. у розмірі 172, 06 грн. підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1358,75 грн.

Визнати недійсним запис № 16 у трудовій книжці ОСОБА_1 та зобов'язати Міністерство доходів і зборів України видати наказ, в якому вказати днем звільнення день видачі позивачу трудової книжки - 26 липня 2013 р. та внести в трудову книжку відповідний запис.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 240, 88 грн.

В задоволенні решти адміністративного позову - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постанова в повному обсязі виготовлена 27 січня 2014 року (у зв'язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному)

Головуючий суддя (підпис) Суддя (підпис) Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 27.01.2014 р. Головуючий суддя О.М. Неклеса Д.П. Павловський В.В. Горбалінський О.М. Неклеса