Ухвала суду № 37032722, 03.02.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2014 р.Справа № 816/5681/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калиновського В.А. , Водолажської Н.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини А 1356 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2013р. по справі № 816/5681/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А 1356

про визнання пункту наказу недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини А1356, в якому просив визнати пункт 25 наказу командира Військової частини А1356 №165 від 09.08.2013 року неправомірним та зобов'язати виплатити розмір щомісячної додаткової грошової винагороди з 24.10.2012 року по 01.02.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що перебуваючи на посаді оперативного чергового - офіцера з бойового управління командного пункту штабу Військової частини А1356, позивач у період з 24.10.2012 року по 01.02.2013 року отримував щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2012 року. В свою чергу, наказом командира Військової частини А1356 від 09.08.2013 року №165 були скасовані п. 20 наказу від 18.12.2012 року № 280, п. 17 наказу від 24.01.2013 року №16 та п.п.11, 13 наказу від 19.02.2013 року №34, якими призначались виплати зазначеної щомісячної додаткової грошової винагороди, в зв'язку з чим, виплачені грошові кошти були утримані з позивача. Не погоджуючись із даними діями відповідача, позивач звернувся до суду із позовом.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 року адміністративний позов було задоволено частково.

Визнано пункт 25 наказу командира Військової частини А1356 № 165 від 09.08.2013 року в частині, що стосується виплати щомісячної додаткової грошової допомоги позивачу протиправним.

Зобов'язано Військову частину А1356 нарахувати і виплатити позивачу щомісячну грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету міністрів України від 22.09.2012 року № 889 за період з 24.10.2012 року по 01.02.2013 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 року.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Так, зазначив, що позивач займає штатну посаду з подвійним найменуванням - "оперативно черговий - офіцера з бойового управління", яка не передбачена Додатком 1 до Інструкції про розміри і порядок виплати військовослужбовцям щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям збройних сил, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.10.2010 року №595. В свою чергу, наказом Міністра оборони України №370 від 07.06.2013 року були внесені зміни до вищезазначеного наказу, зокрема встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу на посадах з подвійним найменуванням мають право отримувати винагороду, дія якого поширюється на період з 01.04.2013 року. Враховуючи, що позивач набув право на отримання вказаної винагороди лише з 01.04.2013 року, то відповідачем було правомірно прийнято оскаржуваний наказ про скасування проведених позивачу у період з 24.10.2012 року по 01.02.2013 року виплат. Крім того, оскільки вказаний спір стосується проходження позивачем публічної служби, то останнім було пропущено визначений діючим законодавством строк звернення до суду.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Представником відповідача було надано заяву, якій останній просив розглянути справу без його участі.

У відповідності до положень п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Військовій частині А 1356 на посаді оперативного чергового командного пункту штабу - оперативного чергового-офіцеру з бойового управління командного пункту штабу, що підтверджується витягом з наказу № 279 від 10.12.2007 року (а.с.5).

Відповідно до п. 20 наказу командира частини від 18.12.2012 року № 280, п.17 наказу командира частини від 24.01.2013 року № 16 та п.п. 11,13 наказу командира частини від 19.02.2013 року №34, позивачу у період з 24.10.2012 року по 01.02.2013 року було виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду, що не перевищує місячне грошове забезпечення, у загальному розмірі 11995,38 грн., у т.ч. за жовтень 2012 року - 950,13 грн.; за листопад 2012 року - 3 681,75 грн.; за грудень 2012 року - 3 681,75 грн.; за січень 2013 року - 3 681,75 грн. (а.с.7-9).

Разом з тим, 09.08.2013 року командиром Військової частини А1356 прийнято наказ №165, згідно п. 25 якого було скасовано вищезазначені накази в частині виплати позивачу грошової винагороди. На підставі вищевказаного наказу з позивача було утримано щомісячну додаткову грошову винагороду в загальній сумі 11995,38 грн. (а.с.6).

Позивач, не погодившись із вищезазначеними діями, звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач одночасно займає дві посади, кожна з яких дає право на виплату щомісячної додаткової грошової винагороди, то вказана обставина не може обмежувати його право на отримання вказаної винагороди. Також, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки предметом спору у даній справі є щомісячна грошова матеріальна допомога, що слід розцінювати як частину заробітної плати, на вимоги щодо якої строки давності не поширюються.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Правовідносини з приводу строків звернення до адміністративного суду унормовані ст. 99 КАС України.

Так, відповідно до вимог ч. 1 вищенаведеної статті Кодексу встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Таким чином, для вирішення питання про наявність або відсутність пропуску строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Колегія суддів зазначає, що наказ командира Військової частини А1356 №165, який є предметом оскарження по даній справі, був прийнятий 09.08.2013 року. В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, про факт існування вказаного наказу, та як наслідок, про порушення свої прав, позивачу стало відомо 14.08.2013 року, а саме, під час підпису роздаткової відомості про перерахунок та отримання коштів згідно оскаржуваного наказу (а.с.40).

В свою чергу, із вказаним позовом позивач звернувся лише 20.09.2013 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду.

Відповідно до ч.3 ст.99 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В свою чергу, згідно п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Колегія суддів зазначає, що складовими елементами правового статусу осіб публічної служби є вступ на публічну службу, умови та порядок її проходження, звільнення з публічної служби, соціальний статус осіб публічної служби.

Враховуючи наведене та беручі до уваги, що в предметом спору по даній справі є визнання неправомірним пункту наказу та зобов'язання відповідача виплатити розмір щомісячної додаткової грошової винагороди, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний спір відноситься до справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби, а тому, до спірних правовідносин повинен застосовуватись спеціальний строк звернення з адміністративний позовом, що передбачений ч. 3 ст. 99 КАС України, тобто місячний строк.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що звертаючись із вказаним позовом, позивач пропустив встановлений законодавством спеціальний строк звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч.1 ст.102 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 11 КАС України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Вирішуючи питання про поважність причин пропущення строку звернення до суду з даним позовом, колегія суддів виходить з того, що поважними визнаються лише такі причини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, тобто, які б об'єктивно та істотно перешкоджали його зверненню до суду та не залежали від його волевиявлення.

Однак позивачем до суду першої інстанції не було надано доказів поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду із даним позовом.

В свою чергу, колегія суддів вважає помилковими доводи позивача, з якими погодився суд першої інстанції, відносно відсутності факту пропуску строку звернення до суду, оскільки предметом спору у даній справі є щомісячна грошова матеріальна допомога, що слід розцінювати як частину заробітної плати, на вимоги щодо якої строки давності не поширюються, з огляду на наведене.

З системного аналізу положень ч. 3 ст. 99 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами.

Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Виходячи із вищезазначених положень, колегія суддів дійшла висновку, що приписи вказаної норми застосовуються до правовідносин, коли право особи на отримання такої виплати не оспорюється й спірна виплата була їй нарахована, проте з якихось підстав не виплачена. Дана правова позиція також викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999р. №13.

В свою чергу, оскаржувані правовідносини не стосуються стягнення належної заробітної плати, а стосуються виплати щомісячної додаткової грошової винагороди.

Колегія суддів зауважує, що правова позиція з приводу застосування спеціального законодавства у відносинах публічної служби висловлена у постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 13.03.2007 р. № 21-1627во06, згідно з якою закріплено, що наявність спеціальних законів не виключає можливості застосування до правовідносин, пов'язаних із проходженням громадянами публічної служби та її припиненням, окремих норм трудового законодавства у випадках, передбачених спеціальними законами.

В даному випадку, положеннями КАС України не передбачено застосування норм трудового законодавства при вирішенні питання строку звернення до суду із позовом, а визначає місячний строк звернення із позовом до суду у відносинах публічної служби.

Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем було пропущено встановлений законодавством місячний строк звернення до суду.

Будь-яких інших доказів наявності об'єктивних причин, що перешкоджали своєчасно звернутися до суду з відповідним позовом про захист свого порушеного права, позивачем не повідомлено, а судом в ході судового розгляду не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивачем, в порушення вищезазначених вимог, не було надано належних та допустимих доказів, в підтвердження факту поважності пропуску строку звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до п. 9 ст. 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, зокрема, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на пропущення позивачем строку звернення до суду та безпідставно, незважаючи на відсутність доказів поважності пропуску строку звернення до суду, задовольнив позовні вимоги.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 198 КАС України, за насідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження по справі.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, серед іншого, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 року по справі №816/5681/13-а не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 205 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової ухвали про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст.ст. 99-100, п. 9 ст. 159, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 4 ч. 1 ст. 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини А 1356 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2013р. по справі №816/5681/13-а скасувати.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А 1356 про визнання пункту наказу недійсним залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калиновський В.А. Водолажська Н.С.