Постанова № 37031884, 03.02.2014, Луганський окружний адміністративний суд

12.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 лютого 2014 рокуЛуганськСправа № 812/96/14

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Свергун І.О.,

суддів - Лагутіна А.А., Ірметової О.В.,

за участі секретаря - Северіної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду Луганської області, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Луганського окружного адміністративного суду на новому розгляді після скасування Вищим адміністративним судом України попередніх судових рішень знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду Луганської області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про стягнення заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 01 лютого 2002 року вона працює на посаді судді апеляційного суду Луганської області.

У відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно з частиною 2 статті 44 вказаного Закону (у редакції станом на 01 червня 2005 року) розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Також частиною 4 даної статті передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. До червня 2005 року розмір заробітної плати суддям визначався у відповідності зі вказаними вимогами закону. Однак, починаючи з червня 2005 року, зазначений конституційний принцип в частині встановленого розміру та виплати заробітної плати відповідачами порушується. Кабінетом Міністрів України 30 червня 2005 року прийнято постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими надано зворотну дію в часі - набрання їх чинності з 1 червня 2005 року. На підставі вказаних нормативних актів зазначеним особам були підвищені посадові оклади та встановлені відповідні порядки оплати праці. Однак, перерахунок розміру окладів іншим суддям з 1 червня 2005 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 514 проведено не було. 3 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», якою підвищено суддям посадові оклади пропорційно окладів голів названих суддів та затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками та визначено умови преміювання. Однак, набрання чинності цієї постанови було визначено на майбутнє - з 1 січня 2006 року. При цьому постановами Кабінету Міністрів України з питань оплати праці суддів від 30 червня 2005 року № 514 та від 3 вересня 2005 року № 865 в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Це призвело до значного зменшення розміру заробітної плати позивача, у зв'язку з чим позивач вважає, що є всі підстави для перерахунку її заробітної плати у відповідності із статтею 44 Закону України «Про статус суддів».

У судове засідання позивач не прибула, про дату, час і місце судового розгляду була повідомлена належним чином, у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без її участі.

Представник відповідача № 1 - апеляційного суду Луганської області, в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неприбуття суду не повідомив.

Представник відповідача № 2 - Державної судової адміністрації України, в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких посилається, що відповідно до ч. 1 ст. 121 Закону України «Про судоустрій України» суди фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, в межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Оскільки вказані асигнування не були передбачені в Державному бюджеті України на 2005 рік, вони не були передбачені і в кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. В даному випадку Державна судова адміністрація України виконувала в повному обсязі свої завдання, діяла та діє згідно з Законами України про Державний бюджет на 2005-2006 рік, Бюджетним кодексом України та статтею 68 Конституції України, яка передбачає обов'язкове виконання самої Конституції та законів України, дії ДСА України є правомірними. На підставі викладеного просить у задоволенні позовних вимог до Державної судової адміністрації України відмовити.

Представник відповідача № 3 - Міністерства фінансів України, в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких посилається, що Міністерство фінансів України, як учасник бюджетного процесу, не несе відповідальності за нарахування та виплату заробітної плати, грошового утримання суддям, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у відношенні Міністерства фінансів України та розглянути справу без участі представника Міністерства.

Представник відповідача № 4 - Державного казначейства України, в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом установлено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді апеляційного суду Луганської області з 01.02.2002 року, що підтверджується довідкою апеляційного суду Луганської області від 09.09.2009 № 40 (том 1 арк. справи 16).

Згідно з довідкою апеляційного суду Луганської області від 24.02.3010 № 123 та розрахункових листів позивача заробітна плата з червня по грудень 2005 року розраховувалась з посадового окладу, розмір якого становив 541 грн. (том 1 арк. справи 22, 133).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідачів, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (в редакції, що діяла станом на 01 червня 2005 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

За змістом Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому невиконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.

Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (стаття 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі, не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 2 статті 9 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»), до якої згідно з частиною 2 статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

З врахуванням статусу позивача - судді апеляційного суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (частина 1 статті 130 Конституції України, стаття 3 Закон України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів»), держава взяла на себе обов'язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (частина 3 статті 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.

Зазначена правова позиція викладена в практиці Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), яка обумовлена принципом юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, а також принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку реалізацію гарантій незалежності суддів, включаючи заходи правового захисту матеріального і соціального забезпечення, тому невиконання такого публічного зобов'язання є протиправним.

Позивач є професійним суддею апеляційного суду і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема, право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» установлено, що посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.

Судом установлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів у спірному періоді не встановлювались.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів, тобто приведено оклади суддів у відповідність з встановленим частиною 2статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Однак, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме - з 01 червня 2005 року, оскільки надав постанові від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» чинності з 01 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).

Внаслідок цього суд приходить до висновку, що з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року посадовий оклад ОСОБА_1 не відповідав вимогам статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів», оскільки мав становити не менше 50 відсотків посадового окладу Голови Верховного Суду України, тобто 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат.

Статтею 83 Закону України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV «Про Державний бюджет України на 2005 рік» установлено з 1 січня 2005 року розмір мінімальної заробітної плати 262 гривні на місяць, з 1 квітня 2005 року - 290 гривень на місяць, з 1 липня 2005 року - 310 гривень на місяць, з 1 вересня 2005 року - 332 гривні.

Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад ОСОБА_1 та становити: у червні 2005 року - 2175,00 грн.; з липня по серпень 2005 року - 2325,00 грн.; з вересня по грудень 2005 року - 2490,00 грн.

Тобто, невиплата ОСОБА_1 заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, є звуженням природного права позивача на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов'язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні статті 6 Конституції України.

Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні частини 1 статті 130 Конституції України слідує, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов'язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Невід'ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (статті 42-45 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів»). А тому невиплата або зменшення розміру заробітної плати свідчить про скасування або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (частина 7 статті 14 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України», частина 3 статті 3 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів»). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати пов'язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України та суду, в якому працює суддя.

Відповідно до частини 1 статті 8, частини 2 статті 19 Конституції України та частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для суб'єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов'язки, а тому - використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.

Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов'язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов'язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів - посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.

Виходячи з визначення терміну «законність», суд зазначає, що це комплексне поняття, яке тісно пов'язане з терміном «закон» та охоплює сфери діяльності - від прийняття норм закону до їх реалізації.

Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів в особі суб'єктів владних повноважень є «гарантією стабільності суспільних відносин» між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп (у справі щодо несумісності депутатського мандата).

Колегія суддів, насамперед, вважає доречним визначити термін - «бездіяльність». Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.

Враховуючи норми пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, бездіяльність суб'єктів владних повноважень проявляється у їх пасивній поведінці, тобто в не вчиненні дії, яка має вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Відповідно до частини 5 статті 116 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій в Україні», Рада суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.

Рішенням Ради суддів України від 27 червня 2008 року № 105 зобов'язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.

Бюджетним кодексом України (статті 32-37) на Міністерство фінансів України покладено обов'язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.

Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.

Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента України від 26 серпня 1999 року № 1081/99 (яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин), Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.

Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 Положення Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

На думку суду, неприведення окладів суддів у спірному періоді у відповідність з вимогами статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів», обумовлювало збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.

Згідно з Указом Президента України від 03 березня 2003 року № 182 Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.

Повноваження Державної судової адміністрації України (на час звернення позивача до суду з даним позовом) було визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.

На підставі статті 130 Конституції України та статті 118 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.

Статтею 126 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01 січня 2003 року - Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.

Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв'язку з необхідністю приведення посадових окладів суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів».

В порушення вимог статей 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (пункт 11 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до наказу Державної судової адміністрації України від 09 червня 2004 року № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» обов'язок подавати штатні розписи до Державної судової адміністрації України із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на Луганський апеляційний суд, який і здійснював фактичну виплату заробітної плати позивачу. Зазначені повноваження сторонами не оспорюються. Однак, зміни до штатних розписів не вносилися.

Обставини звернення апеляційного суду Луганської області до Державної судової адміністрації України з даними про коригування заробітної плати позивача, виходячи з посадового окладу, розрахованого з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, під час розгляду справи не встановлені.

Таким чином, апеляційний суд Луганської області, як суб'єкт владних повноважень, на який законодавством було покладено обов'язок проінформувати Державну судову адміністрацію України - головного розпорядника бюджетних коштів на утримання судової системи, щодо необхідності здійснення перерахунку заробітної плати позивача з нового розміру посадового окладу, не прийняв заходів щодо корегування посадового окладу позивача та кошторису суду з урахуванням положень статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України» (яке було чинним на час звернення позивача до суду з даним позовом), Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3 основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно з пунктом 9.1 наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2007 року № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

З урахуванням вищевикладеного суд погоджується з доводами позивача, що Державною судовою адміністрацією України, Міністерством фінансів України було допущено протиправну бездіяльність щодо неприведення посадового окладу позивача у відповідність з вимогами статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів».

Щодо Державного казначейства України, правонаступником якого є Державна казначейська служба України, суд зазначає, що з системного аналізу обов'язків Державного казначейства України вбачався його обов'язок перерахувати на рахунок 1-го відповідача належні позивачу кошти із Державного бюджету. За загальної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Луганської області, які не прийняли відповідних дій щодо перерахунку заробітної плати позивача, у Державного казначейства України не було передбачених діючим законодавством підстав для перерахунку спірних коштів.

Стягненню суми недоплаченої заробітної плати у спірному періоді має передувати проведення розрахунку такої заборгованості Державною судовою адміністрацією України, її виплати з одночасним утриманням обов'язкових податків та зборів, а адміністративний суд за загальними правилами не повноважний підміняти відповідачів у виконанні покладених на них обов'язків.

Разом з тим, адміністративний суд у даному випадку, з огляду на положення частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, може тільки спонукати відповідачів до вчинення певних дій шляхом їх зобов'язання вчинити певні дії, оскільки у даному випадку відповідачі не виконали покладені на них зобов'язання, чим допустили протиправну бездіяльність, що призвела до порушень прав ОСОБА_1 та її звернення із адміністративним позовом до суду за захистом порушеного права.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідачів до вчинення таких дій:

- pобов'язати апеляційний суд Луганської області провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум заробітної плати з утриманням обов'язкових податків та зборів;

- зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.

- зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити апеляційному суду Луганської області з єдиного рахунку Державного бюджету України, відкритого у Державній казначейській службі України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої заробітної плати ОСОБА_1 з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з урахуванням раніше проведених виплат.

Саме такий спосіб захисту порушеного права, на думку суду, гарантуватиме дотримання і захист прав позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки його вже було вирішено постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року та постанова в цій частині набрала законної сили.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 24, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до апеляційного суду Луганської області, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року задовольнити повністю.

Зобов'язати апеляційний суд Луганської області провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум заробітної плати з утриманням обов'язкових податків та зборів.

Зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.

Зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити апеляційному суду Луганської області з єдиного рахунку Державного бюджету України, відкритого у Державній казначейській службі України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої заробітної плати ОСОБА_1 з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, з урахуванням раніше проведених виплат.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено 07 лютого 2014 року.

Головуючий суддя І.О. Свергунсуддя суддя А.А. Лагутін О.В. Ірметова