Постанова № 37031844, 31.01.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2014 року 810/5658/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пікаділлі" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Пікаділлі" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.07.2013 № 0002592301 та від 27.09.2013 № 0000962301.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток, а також про нікчемність господарських операцій з ТОВ "АВ Блек Голд" та ТОВ "Датли" не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними документами, а за податкові зобов'язання своїх контрагентів ТОВ "Пікаділлі" не може відповідати. Вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем. З цих підстав просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Надав суду заперечення проти позову в яких зазначив, що позову не визнає, просив суд у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи заперечення зазначив, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами є нікчемними, оскільки договори укладені без реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, дії податкового органу щодо визнання правочину нікчемним між позивачем та його контрагентами повністю відповідають чинному законодавству, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті у відповідності до вимог податкового законодавства.

Представник позивача 31.01.2014 надав суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в червні 2013 року посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС на підставі наказу від 12.06.2013 №529, згідно з п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.79.1 ст. 79 Податкового кодексу України та з урахуванням акту від 27.08.2012 №760/22-03/36629910 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Датли» з постачальниками та покупцями з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період з 01.10.2011 по 31.07.2012, отриманого від ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС, та акту від 12.10.2012 №842/2240/38192723 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "АВ Блек Голд" за період діяльності з 28.03.2012 по 02.10.2012, отриманого від ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Пікаділлі» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "АВ Блек Голд" за період з 01.07.2012 по 31.08.2012 та з ТОВ "Датли" за період з 01.12.2011 по 31.01.2012 року.

За результатами проведеної перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог:

- ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Пікаділлі" при придбанні товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, ст. 655 та ст. 656 Цивільного кодексу України;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р. 25 Декларації) на загальну суму 537,638 грн., в тому числі за грудень 2011 року у сумі 132,908 грн., за січень 2012 року у сумі 83,428 грн., за липень 2012 року на суму 52,428 грн., за серпень 2012 року у сумі 268,813 грн.;

- п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п.138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, в результаті чого позивачем занижено суми податку на прибуток, що підлягає до завищення збитків задекларованих на загальну суму 578,406 грн., в тому числі по періодам: за IV- квартал 2011 року на суму 153,440грн.; за I- квартал 2012 року на суму 87,599 грн.; за III- квартал 2012 року на суму 337,367 грн.

На підставі висновків Акту перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- № 0002592301 від 10.07.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 672047 грн., з яких: 537638 грн. - за основним платежем; 134409 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000962301 від 27.09.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 684052 грн., з яких: 577810 грн. - за основним платежем; 106242грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемними правочини між ТОВ "Пікаділлі" та ТОВ "АВ Блек Голд" і ТОВ «Датли», а також податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Як вбачається з акту перевірки, вказані вище порушення пов'язані з придбанням позивачем у ТОВ "АВ Блек Голд" та у ТОВ «Датли» товарів, а саме (фрукти та овочі).

Так, на думку посадових осіб відповідача, контрагент позивача має ознаки фіктивності, з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту вищевказаних актів, під час перевірки ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд" встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, оскільки у ході перевірок встановлено, що ТОВ «Датли» не знаходиться за юридичною адресою, а ТОВ "АВ Блек Голд" немає адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань, а тому на думку податкового органу перевірками не підтверджено господарські операції, здійснені ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд", по ланцюгу постачання з їх контрагентами.

Враховуючи наведене, згідно наявних матеріалів перевірки не підтверджено фактичного відвантаження товарів та реальне транспортування. Відсутність факту реальної поставки товару свідчить про безтоварність господарської операції та недійсність угод, що пов'язані з його недійсністю.

З наведених підстав податковий орган дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правоздатності ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд", фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд" та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд", відповідач вважає, що внаслідок здійснення операцій з ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд", позивач завищив витрати з придбанням послуг, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток, а також виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених з ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд", посадові особи податкового органу також дійшли висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між ТОВ «Пікаділлі» (Покупець) та ТОВ «Датли» (Продавець) було укладено договір поставки № 021111 від 02.11.2011. Предметом договору є купівля - продаж свіжих овочів та фруктів, свіжої зелені, салатів, сухофруктів.

Виконання вказаного договору підтверджується наступними документами: додатковою угодою до договору поставки, реєстром податкових накладних, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, копіями міжнародних товарно-транспортних накладних.

Також, між ТОВ «Пікаділлі» (Покупець) та ТОВ "АВ Блек Голд" (Продавець) було укладено договір поставки № 150712 від 15.07.2012. Предметом договору є купівля овочів та фруктів.

Виконання вказаного договору підтверджується наступними документами: реєстром видаткових накладних, видатковими накладними, актами фітосанітарного контролю, податковими накладними, банківськими виписками, копіями міжнародних товарно-транспортних накладних.

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових накладних, отриманих від «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд", а також належним чином засвідчені копії банківських виписок та платіжних доручень, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд", товару відповідно до Договорів № 021111 від 02.11.2011 та № 150712 від 15.07.2012.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Крім того, судом було досліджено надані Київською митницею митні декларації, які подавались до митного оформлення в режимі імпорту ТОВ «Датли» та ТОВ "АВ Блек Голд" протягом листопада, грудня 2011 року та червня - серпня 2012 року, які підтверджують факт отримання товару.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарських операцій щодо купівлі у ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд" товарів.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів, ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд" були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд" було скасовано чи визнано недійсним за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд" позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість та визначив витрати.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, прийняті податковим органом у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів, сплачених контрагентам, а також сум податку на додану вартість, сплачених цьому контрагенту у складі ціни придбаного товару.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Факт надання послуг та оплата їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину щодо поставки товару, укладеного між позивачем та ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд", недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд", а також судових рішень щодо визнання правочину, укладеного між позивачем та вказаним товариством, недійсним.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Датли», ТОВ "АВ Блек Голд" підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - угодою до договору поставки, реєстром податкових накладних, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, копіями міжнародних товарно-транспортних накладних, актами фітосанітарного контролю.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що створення юридичної особи, зокрема, за викраденими, загубленими чи підробленими документами з метою одержання податкової вигоди як такою особою, яка може не сплачувати податки, так і іншими платниками податків, саме по собі не означає, що всі правочини, укладені з такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, за змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості про таку особу, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.

Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.

Проте, будь-яких доказів з приводу того, що контрагенти позивача було створено з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені контрагентом в оплату за отримані послуги, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Це означає, що податкове повідомлення-рішення № 0000962301 від 27.09.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 684052 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з його контрагентом було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При цьому, нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлені вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Податкова накладна, яка наявна в матеріалах справи, містить усі дані стосовно змісту операції з купівлі товару, вимоги щодо яких встановлені приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, при отриманні податкових накладних від контрагента, які засвідчують отримання товару, у позивача виникло право на податковий кредит.

Як встановлено судом, податкова накладна є документом, що засвідчує факт отримання платником податків послуг, з дати отримання якої, згідно із приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у платника виникає право на податковий кредит та яка, виходячи із змісту пункту 198.6 статті 198 цього ж Кодексу, підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу купівлі товару є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем вимог ст. 185, ст. 188, ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 10.07.2013 № 0002592301 та від 27.09.2013 № 0000962301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальності (код за ЄДРПОУ 37606014) сплачений судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.