Постанова № 37030930, 28.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2014 р. Справа№ 911/2197/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Іоннікової І.А.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача за первісним позовом: Кузнєцова Г.М. - представник за довіреністю б/н від 08.01.2014р.;

від відповідача за первісним позовом: не з'явились.

розглянувши апеляційну скаргу Богуславської житлово-експлуатаційної контори на рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2013р.

у справі № 911/2197/13 (суддя Лилак Т.Д.)

за первісним позовом Комунального підприємства Богуславської районної ради "Богуславтепловодопостачання"

до Богуславської житлово-експлуатаційної контори

про стягнення 21149,81 грн.

за зустрічним позовом Богуславської житлово-експлуатаційної контори

до Комунального підприємства Богуславської районної ради "Богуславтепловодопостачання"

про визнання недійсним договору

В судовому засіданні 28.01.2014р. оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Богуславської районної ради "Богуславтепловодопостачання" (далі - КП "Богуславтепловодопостачання", позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Богуславської житлово-експлуатаційної контори (далі - відповідач) про стягнення 21149,81 грн. заборгованості за договором № 36т від 15.10.2011р.

04.07.2013р. відповідачем було подано зустрічний позов про визнання недійсним договору. Обидва позову розглядалися в межах даної справи.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.08.2013р. (повний текст складено 03.09.2013р.) первісний позов задоволено повністю. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Богуславська житлово-експлуатаційна контора звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального, зокрема, не встановив що документи, які були надані позивачем на підтвердження заборгованості, не є належними доказами в розумінні ст. 34 України, а відтак факт надання послуг позивачем та існування боргу у відповідача є недоведеним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2013р. апеляційну скаргу Богуславської житлово-експлуатаційної контори прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 26.11.2013р.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2013р. та від 17.12.2013р. розгляд справи відкладався, зокрема, у зв'язку з невиконанням сторонами вимог ухвали суду.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 30.12.2013р., у зв'язку з перебування судді Корсакової Г.В. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги по даній справі було призначено колегію суддів у складі: Коротун О.М. (головуюча); судді: Іоннікова І.А., Майданевич А.Г., яка розпочала розгляд справи заново.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.12.2013р. розгляд справи було відкладено на 28.01.2014р.

Представник позивача у судовому засіданні 28.01.2014р. заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На огляд колегії суддів надав оригінали рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт, та докази направлення розрахункових документів на адресу відповідача.

Представник відповідача у судове засідання 28.01.2014р. не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення № 0411607802343 щодо отримання 03.01.2014р. копії вищезазначеної ухвали відповідачем.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд, з урахуванням значного строку перебування справи в апеляційному провадженні, дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду Київської області в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який були належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні в матеріалах справи копії документів засвідчені сторонами частково з недотриманням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, але при дослідженні в судових засіданнях витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіналам, а тому в силу ст. ст. 32-34, 36 ГПК України, п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. наявні в матеріалах справи копії документів є належними доказами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно з'ясовано судом першої інстанції, 15 жовтня 2011 року між КП "Богуславтепловодопостачання" (виробник за умовами договору) та Богуславською житлово-експлуатаційною конторою (споживач за умовами договору) було укладено договір № 36 т про надання послуг з централізованого теплопостачання (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язувався постачати споживачу теплову енергію в потрібних йому послугах, а відповідач зобов'язувався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни передбачені цим договором.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2012 року (п. 11.1. договору).

Згідно з п. 11.5. договір вважається пролонгованим на кожний наступний опалювальний сезон, якщо за опалювального сезону про його припинення не буде заявлено однією із сторін.

Враховуючи наведене, договір є чинним, оскільки сторонами не подані доказів припинення його дії у встановленому законом порядку.

Згідно з п. 7.1. договору тарифи на послуги встановлюються Богуславською міською радою та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміну тарифу, виробник доводить споживачу нові тарифи в розрахункових документах без внесення додаткових змін до договору.

Так, з березня 2012 року тарифи на послуги встановлювались Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що на момент укладення договору, для відповідача, як споживача 111 групи, тариф за постачання теплової енергії становив 1 036,34 грн. за 1 ГКал ( в т.ч. ПДВ), відповідно до наявної в матеріалах справи копії рішення виконавчого комітету Богуславської міської ради №20/1 від 21.01.2011 року.

Постановою НКДРКП №43 від 03.02.2012 року з 01.03.2012 року встановлено тариф 1199,88 грн. за 1 ГКал. (в т.ч. ПДВ)

Виконання договірних зобов'язань по забезпеченню тепловою енергією відповідача в період з 01 грудня 2011 року по 15 квітня 2013 року позивач підтверджує наступними актами здачі прийняття послуг: № 354 від 26.12.2011 року. №44 від 31.01.2012 року №93 від 29.02.2012 року, № 144 від 30.03.2012 року, №189 від 19.04.2012 року, №264 від 31.10.2012 р., №319 від 30.11.2012 року, №375 від 29.12.2012 р., №58-60 від 31.01.2013 р., №108 від 28.02.2013 року (які підписані та скріплені печатками обох сторін без зауважень) №158 від 31.03.2013 р., №200 від 22.04.2013 року (докази направлення зазначених актів на адресу відповідача супровідними листами наявні в матеріалах справи, а/с 18, 19, 21, 22, 28, 29, 31, 32, 34).

На підставі зазначених актів позивачем було виставлено відповідачу відповідні рахунки-фактури за надані послуги: №1821 від 26.12.2011 року на суму 3 929,82 грн., №145 від 31.01.2012 року на суму 5 270,84 грн., № 249 від 29.02.2012 року на суму 6 691,67 грн. №417 від 30.03.2012 року на суму 3 104,09 грн., №464 від 19.04.2012 року на суму 664,73 грн., №1374 від 31.10.2012 р. на суму 407,96 грн., №1554 від 30.11.2012 р. на суму 1 259,88 грн., №1749 від 29.12.2012 р. на суму 2 133,38 грн., №166 від 31.01.1013 р. на суму 921,56 грн. та рахунки на перерахунок оплати за жовтень-грудень 2012 року на суму 2 472,95 грн. (докази направлення на адресу відповідача, а також копії рахунків-фактур наявні в матеріалах справи).

Актом взаємозаліку від 30.11.2011р. (а/с 45) сторонами було проведено взаємозалік на суму 7877,60 грн., в результаті якого віднесено на погашення розрахунків за послуги, надані в листопаді 2011 року - 5320,90 грн., в грудні 2011 року - 2556,70 грн.

Таким чином, з врахуванням факту взаємозаліку, загальна сума непогашеної заборгованості за послуги, надані в період з 01 грудня 2011 року по 15 квітня 2013 року за розрахунком позивача, підтвердженим вищезазначеними документами, становить 21149,81 грн.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначив, що акти здачі-прийняття робіт та рахунки фактури не є належними доказами надання послуг позивачем та існування заборгованості у споживача, оскільки в них не фіксується будь-яка господарська операція, а також в них не конкретизовано згідно якого договору вони складались.

В цій частині суд апеляційної інстанції не приймає доводи відповідача з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, зокрема, регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005р. № 2633-1У ( далі - Закон № 2633), «Правилами користування тепловою енергією», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198, «Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення», затвердженими Постановою КМУ від 21.07.2005 р.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за своєю природою договір, укладений між сторонами, є договором енергопостачання.

Статтею 1 Закону України № 2633 визначено поняття теплової енергії - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання, регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищенням енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначає Закон України "Про теплопостачання".

Ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно до п.2 ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 1, п. 4 ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного між Теплопостачальною організацією та Споживачем.

Відповідно до ч. 7 ст. 276 ГК України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Таким чином, законодавством встановлено, що при здійсненні розрахунків за договором енергопостачання сторони в першу чергу повинні керуватися положеннями договору. В свою чергу, в жодному нормативно-правовому акті, які регулюють даний вид правовідносин не визначеного вичерпного переліку розрахункових документів, на підставі яких повинні здійснюватися розрахунки, що надає право сторонам на власний розсуд встановити той обсяг та вид документів, на підставі яких будуть здійснюватися відповідні нарахування та оплата за договором.

Так, пунктом 7.3. договору сторони встановили, що розрахунки за спожиту теплову енергію проводяться на протязі 5 банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату.

Щомісячне надсилання виробником рахунку, виставленого на підставі встановленого тарифу, передбачено п. 7.1. договору.

Ніяких додаткових документів, необхідних для здійснення оплати споживачем, окрім зазначених рахунків, умови договору не містять. В цій частині є необґрунтованими доводи відповідача стосовно того, що позивач не надав в якості доказів виконання умов договору будь-які інші документи, окрім рахунків-фактур та актів здачі-прийняття послуг, оскільки, як було встановлено вище, порядок розрахунків сторони визначають умовами договору, і позивачем його було дотримано належним чином, про що свідчать докази щомісячного направлення рахунків-фактур на адресу відповідача (які наявні в матеріалах справи).

Доводи позивача стосовно того, що в актах здачі-прийняття послуг відсутні посилання на номер та дату договору, а відтак вони не є належними доказами надання послуг, також не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки в кожному з вищенаведених актах є зазначення, що ними підтверджується факт надання послуг саме з теплопостачання, а також їх обсяг за кожен окремий місяць.

Матеріали справи не містять доказів того, що в період існування спірних правовідносин послуги з теплопостачання надавалися відповідачу будь-якою іншою теплопостачальною організацією, крім того, акти здачі-прийняття послуг з грудня 2011 року по лютий 2013 рік підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками без зауважень, що є окремою підставою вважити необґрунтованими доводи відповідача стосовно ненадання послуг за спірний період позивачем. В свою чергу факт непідписання окремих актів відповідачем не є підставою для відмови в позові виходячи з наведених умов договору та ст. 276 ГК України.

Крім того, пунктом 12.2. договору передбачено, що у разі порушення виробником умов договору споживач має право викликати його представника для підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень.

Матеріали справи не містять жодних звернень споживача на адресу виробника стосовно будь-яких порушень умов договору, що також свідчить про те, що послуги по постачанню теплової енергії надавалися позивачем належним чином.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приймає доводи позивача стосовно того, що рахунки-фактури та акти здачі-прийняття послуг є належних доказами виконання ним договірних зобов'язань в розумінні ст. ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду від 30.10.2013р. по справі № 910/4684/13).

Таким чином, правомірним є висновок місцевого суду стосовно того, що факт користування відповідачем тепловою енергію та наявності заборгованості у останнього перед позивачем за спожиту теплову енергію у сумі 21149,81 грн. належним чином доведений та підтверджується матеріалами справи. В свою чергу, доказів повної або часткової погашення зазначеної заборгованості відповідачем матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за послуги з теплопостачання у сумі 21149,81 грн. правомірно задоволені місцевим судом.

В частині відмови в задоволенні зустрічної позовної заяви про визнання договору недійсним суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 2 статті 207 цього ж Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

А тому зустрічний позов про недійсність договору з підстав неналежного підписання договору з боку відповідача правомірно незадоволено місцевим судом, оскільки факт подальшого схвалення його стороною виключає його недійсність.

Так, згідно п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. встановлено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Дослідивши умови договору від 15.10.2011 року, укладеного між КП "Богуславтепловодопостачання" та Богуславською житлово- експлуатаційною конторою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов даного договору (предмет, якість, ціна, строки поставки і оплати, термін дії договору, інші умови), їх зміст та форма договору не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину. Крім того, вищевстановлене свідчить про те, що весь період спірних правовідносин відповідач користувався наданими позивачем послугами без будь-яких зауважень, підписував акти, здійснив взаємозалік, що безпосередньо свідчить про погодження та схвалення ним умов договору.

Таким чином, підстав для визнання договору недійсним не вбачається, проте відповідач не позбавлений права розірвати зазначений договір у встановленому законом порядку.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції, позивач не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32 - 34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Богуславської житлово-експлуатаційної контори на рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2013р. у справі № 911/2197/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2013р. у справі № 911/2197/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/2197/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді І.А. Іоннікова

А.Г. Майданевич