Постанова № 37030897, 04.02.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2014 р. Справа № 909/1167/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Новосад Д.Ф.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Калуський

Бровар", м. Калуш, Івано-Франківська область №118 від 29.11.2013 року

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.2013 року

у справі № 909/1167/13

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Мукачівський пивоварний

завод», м. Мукачево, Закарпатська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Калуський Бровар",

м. Калуш, Івано-Франківська область

про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки

№10 від 18.04.2013р. в сумі 174 373,11грн., з яких: 171 000,00грн. -

основного боргу, 632,46грн. - 3% річних та 2 740,65грн. - пені

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.2013р. у справі № 909/1167/13 (суддя Булка В.І.) позов Товариства з додатковою відповідальністю "Мукачівський пивоварний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Калуський Бровар" про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки №10 від 18.04.13р. в сумі 174 373,11грн., з яких: 171 000,00грн. - основного боргу, 632,46грн. - 3% річних та 2 740,65грн. - пені - задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Калуський Бровар" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Мукачівський пивоварний завод" 171 000,00грн. основного боргу, 618,41грн. - 3% річних, 1 075,25грн. судових витрат та 3 432,36грн. судового збору; в стягненні 2 740,65грн. пені та 14,05грн. - 3% річних - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами існували договірні правовідносини щодо поставки товару, зобов'язання по яких відповідачем виконані не у повному обсязі, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю "Калуський Бровар" утворилася заборгованість, доказів погашення якої та штрафних санкцій, відповідно, станом на день розгляду спору суду не подано. Поряд з цим, судом першої інстанції задоволено вимоги позивача щодо стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 1 070,25 грн. на проїзд з м.Мукачево Закарпатської області до господарського суду Івано-Франківської області.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Калуський Бровар" оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №118 від 29.11.2013 року, в якій просить змінити рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.2013 року у справі № 909/1167/13, а саме: в частині стягнення з відповідача судових витрат на оплату паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 950,25 грн. - відмовити, в решті позовні вимоги залишити без змін, оскільки вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного, всестороннього та об'єктивного з'ясування обставин, які мають істотне значення для справи.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що судом першої інстанції було порушено вимоги ст. 87 ГПК України, оскільки ухвала про відкладення розгляду справи від 31.10.2013 року на 14.11.2013р. була отримана відповідачем лише 15.11.2013року, таким чином відповідач був позбавлений можливості направити повноважних представників у судове засідання та для подання заперечень щодо стягнення судових витрат на проїзд з м. Мукачево Закарпатської області до господарського суду Івано-Франківської області у розмірі 1 070,25 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що скаржник вважає рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.2013 року в частині задоволення клопотання позивача щодо стягнення судових витрат на проїзд представників позивача з м. Мукачево Закарпатської області до господарського суду Івано-Франківської області прийнято без всебічного, повного і об'єктивного вивчення всіх обставин справи, відтак дане рішення в цій частині не може залишатись в силі, і на думку апелянта, підлягає скасуванню.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, ТзДВ «Мукачівський пивоварний завод» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак просить залишити рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.2013р. без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ "Калуський Бровар" без задоволення.

В дане судове засідання учасники судового процесу участі уповноважених представників не забезпечили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення №7901006930134 та № 7901006930142. При цьому, 17.01.2014р. Львівському апеляційному господарському суду від позивача поступила заява, у якій останній просить справу № 909/1167/13 слухати без участі представника ТзДВ «Мукачівський пивоварний завод».

Враховуючи те, що сторони належним чином були повідомлені про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а також враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників учасників судового процесу.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу ТзОВ "Калуський Бровар" слід задоволити, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.2013р. у справі №909/1167/13 змінити, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 18 квітня 2013 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Мукачівський пивоварний завод" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Калуський Бровар" (Покупець) укладено Договір поставки №10 (а.с. 9) (надалі - Договір), відповідно до умов якого Продавець продає, а Покупець купує солод ячмінний пивоварний світлий, що відповідає ДСТУ 4282:2004, надалі Товар (п. 2.1.).

Згідно з п. 3.2. Договору кількість товару 100 тон.

У відповідності до п. 4.1. Договору Продавець відвантажує Товар на адресу Покупця за ціною 5 700,00 грн. з ПДВ за одну тонну Товару, на умовах франко - склад Покупця.

Пунктом 6.1. Договору сторонами погоджено, що оплата за поставлений Товар вноситься на рахунки Продавця з відтермінуванням платежу до 14 календарних днів з моменту доставки.

Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами зобов'язань.

Як з'ясовано в ході розгляду справи, згідно документальних доказів на виконання умов Договору, ТзДВ "Мукачівський пивоварний завод" (Продавцем) було поставлено ТзОВ "Калуський Бровар" (Покупцеві) солод ячмінний пивоварний світлий у кількості 30 тонн, що підтверджується видатковою накладною № РН-55 від 19.08.2013р. на суму 171 000,00 грн. та довіреністю № 157 від 20.08.2013р. (а.с. 10, 11).

Таким чином, Продавець поставив Покупцеві товар на загальну суму 171 000,00 грн., що також підтверджується Актом № 1 звірки взаємних розрахунків від 04.10.2013р. (а.с. 12) та Актом № 1 звірки взаємних розрахунків від 22.10.2013р. (а.с. 43).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач заборгованість перед позивачем не погасив, що призвело до виникнення боргу у відповідача у сумі 171 000,00 грн., доказів погашення якої сторонами не подано.

З'ясуванням доказів у справі встановлено, що позивач надіслав відповідачу претензії від 02.09.2013 року № 227 (а.с. 13) та від 04.09.2013р. № 229 (а.с. 14) із вимогою про погашення заборгованості у сумі 171 000,00 грн., проте відповіді на зазначені претензії відповідач не надав.

Таким чином, предметом даного спору є вимога ТзДВ "Мукачівський пивоварний завод" про стягнення заборгованості у розмірі 171 000,00 грн., що виникла у результаті неналежного виконання ТзОВ "Калуський Бровар" умов Договору від 18.04.5013 року.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарювання відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, з огляду на викладене та з врахуванням документальних доказів у справі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 171 000,00 грн. за неналежне виконання укладеного між сторонами Договору від 18.04.2013 року.

Одночасно, перевіривши доводи позивача встановлено, що ТзДВ "Мукачівський пивоварний завод" у позовній заяві просить, зокрема, стягнути з відповідача пеню у розмірі 2740,65грн. та 3 % річних у розмірі 632,46грн. за період з 04.09.2013р. по 17.10.2013р., що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, колегія суддів покликається на те, що якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відтак, провівши перерахунок нарахування 3% річних судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 618,41 грн. за період з 04.09.2013р. (наступний день після граничного терміну оплати 03.09.2013р. п. 6.1. Договору) по 17.10.2013р. (дата визначена заявленими позовними вимогами позивача).

Оцінюючи доводи позивача в частині стягнення 2 740,65 грн. пені, колегія суддів відзначає, що такі задоволенню не підлягають враховуючи наступне.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦКУкраїни передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, згідно з п. 7.2. Договору сторони погодили, що при несвоєчасній оплаті товару покупець сплачує продавцю штраф в розмірі штрафних санкцій - 0,5% від суми неоплаченого товару за кожний день прострочки. Однак, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню та вказує на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 740,65 грн. - пені, оскільки така вимога є безпідставною і необґрунтованою.

Враховуючи викладене, та перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання апелянта на те, що судом першої інстанції було порушено вимоги ст. 87 ГПК України, оскільки ухвала про відкладення розгляду справи від 31.10.2013 року на 14.11.2013р. була отримана відповідачем лише 15.11.2013року, колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи встановлено, що ухвала господарського суду Івано-Франківської області від 31.10.2013р. про відкладення розгляду справи на 14.11.2013р. (а.с. 46-47) була надіслана учасникам судового процесу 04.11.2013р. згідно відмітки про відправлення (зворотня сторона а.с. 47) та отримана уповноваженим представником відповідача 11.11.2013р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 48). Таким чином, покликання апелянта в цій частині є безпідставними.

Водночас, з судового рішення у справі вбачається, що судом першої інстанції також задоволено клопотання позивача про стягнення з відповідача судових витрат на проїзд з м. Мукачево Закарпатської області до господарського суду Івано-Франківської області в розмірі 1070,25грн., оскільки такі підтверджуються квитанціями на оплату паливно-мастильних матеріалів (від 22.10.2013р. на суму 470,03 грн. та від 31.10.2013р. на суму 480,22 грн., всього разом 950,25 грн.) та витрати пов'язані з відрядженням в розмірі 120,00 грн. (30,00 грн. за кожен день відрядження: 30х2х2=120,00 грн.).

При цьому, у апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що рішення господарського суду Івано-Франківської області прийнято без всебічного, повного і об'єктивного вивчення всіх обставин справи, оскільки судом безпідставно задоволено вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі 950,25грн. на оплату паливно-мастильних матеріалів.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати - це витрати, пов'язані з розглядом і вирішенням справ у судочинстві, що покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі, спонукання зацікавлених осіб до врегулювання спорів відповідно до закону без втручання суду.

Крім цього, Постановою Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК України відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК України); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Як вбачається з ухвал господарського суду Івано-Франківської області від 09.10.2013р. (а.с. 1), від 22.10.2013р. (а.с. 30-31) та від 31.10.2013р. (а.с. 46-47) явку представників учасників судового процесу у засідання господарського суду Івано-Франківської області не було визнано обов'язковою.

Таким чином, з врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що не підлягає задоволенню вимога позивача про покладення на відповідача витрат на проїзд (оплата паливно-мастильних матеріалів на суму 950, 25 грн.) представників позивача, оскільки дані витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав при розгляді справи в господарському суді, не відносяться до інших витрат, пов'язаних з розглядом справи в господарському суді, передбачених ст.44 ГПК України.

Разом з тим, з прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що скаржник просить змінити рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.2013 року у справі № 909/1167/13, а саме: в частині стягнення з відповідача судових витрат на оплату паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 950,25 грн. - відмовити, в решті позовні вимоги залишити без змін.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити.

При цьому, витрати пов'язані з відрядженням представників позивача в розмірі 120,00 грн. (30,00 грн. за кожен день відрядження: 30х2х2=120,00 грн.), які покладені на відповідача, скаржником не оспорюються. З огляду на викладене та враховуючи відрядні повістки представників позивача (а.с. 39-42), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат пов'язаних з відрядженням у розмірі 120, 00 грн.

З врахуванням викладеного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Калуський Бровар" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Мукачівський пивоварний завод" 171 000,00грн. - основного боргу, 618,41грн. - 3% річних та 120, 00 грн. судових витрат (витрат пов'язаних з відрядженням).

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Нормою ст.43 ГПК України передбачено що, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.2013 року у справі № 909/1167/13 змінити, п. 2. резолютивної частини рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.2013р. у справі № 909/1167/13 викласти в наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Калуський Бровар", вул. Грушевського, 89-а, м. Калуш, Івано-Франківська область (р/р 2600272661 в АБ "Укргазбанк" м. Київ, МФО 320478, ІПН 378240809062, свідоцтво №200045545, код ЄДРПОУ 37824084) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Мукачівський пивоварний завод", вул. Підгорянська, 101, м. Мукачево, Закарпатська область (р/р26000024000691 в "Комінвестбанк" м. Ужгород, МФО 312248, ІПН 003824607097, свідоцтво №200051582, код ЄДРПОУ 00382467) 171 000,00 грн. (сто сімдесят одна тисяча грн. 00коп.) основного боргу, 618,41 грн. (шістсот вісімнадцять грн. 41коп.) - 3% річних, 120,00 грн. (сто двадцять грн.) судових витрат, 3 432,36грн. (три тисячі чотириста тридцять дві грн. 36коп.) судового збору.»

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Питання розподілу та порядок стягнення судових витрат визначений імперативними приписами господарського процесуального кодексу України. З аналізу норм розділу VI ГПК України вбачається, що судові витрати розподіляються за принципом - витрати покладаються на сторону, з вини якої виник спір.

Позовні вимоги у цій справі обґрунтовані тим, що відповідачем було порушено умови Договору поставки № 10, зокрема, покупець (ТзОВ «Калуський Бровар») несвоєчасно та не в повному обсязі сплатив за отриманий товар (солод ячмінний пивоварний світлий у кількості 30 тонн), у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість, доказів погашення якої суду не подано.

З огляду на викладене та як вбачається з матеріалів справи, спір у цій справі виник з вини ТзОВ «Калуський Бровар».

Таким чином, з врахуванням викладеного та беручи до уваги необґрунтовані причини неявки відповідача у судові засідання Господарського суду Івано-Франківської області та Львівського апеляційного господарського суду, судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Калуський Бровар", м. Калуш, Івано-Франківська область №118 від 29.11.2013 року задоволити.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.2013р. у справі № 909/1167/13 змінити, виклавши п. 2 резолютивної частини в наступній редакції:

« 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Калуський

Бровар", вул. Грушевського, 89-а, м. Калуш, Івано-Франківська область (р/р

2600272661 в АБ "Укргазбанк" м. Київ, МФО 320478, ІПН 378240809062,

свідоцтво №200045545, код ЄДРПОУ 37824084) на користь Товариства з

додатковою відповідальністю "Мукачівський пивоварний завод", вул.

Підгорянська, 101, м. Мукачево, Закарпатська область (р/р26000024000691 в

"Комінвестбанк" м. Ужгород, МФО 312248, ІПН 003824607097, свідоцтво

№200051582, код ЄДРПОУ 00382467) 171 000,00 грн. (сто сімдесят одна

тисяча грн. 00коп.) основного боргу, 618,41 грн. (шістсот вісімнадцять грн.

41 коп.) - 3% річних, 120,00 грн. (сто двадцять грн.) судових витрат,

3432,36грн. (три тисячі чотириста тридцять дві грн. 36коп.) судового збору.»

В решті рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.2013р. у справі № 909/1167/13 залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Івано-Франківської області в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Господарському суду Івано-Франківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Івано-Франківської області.

Повний текст постанови складений 07.02.2014р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Новосад Д.Ф.