Рішення № 37027309, 23.01.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.01.2014 Справа № 905/7717/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Соболєвої С.М.

при секретарі судового засідання Синєгубі С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ

до відповідача, Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз», м.Донецьк

про стягнення 10905,93 грн.

за участю уповноважених представників:

від позивача: Халіна А.О. - за довіреністю;

від відповідача: Пеліхос Є.М. - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз», м.Донецьк про стягнення 10905,93 грн., з яких пені у сумі 4517,02 грн., 7% штрафу у розмірі 5169,73 грн., інфляційних у сумі 176,37 грн., три відсотки річних у сумі 1042,8 грн.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №948-ВВ від 27.04.2012р.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав у копіях: Договір на купівлю-продаж природного газу №948-ВВ від 27.04.2012р., Акти приймання-передачі природного газу від 30.04.2012р., 31.05.2012р., 30.06.2012р., 31.07.2012р., 31.08.2012р., 30.09.2012р., 31.10.2012р., 30.11.2012р., 31.12.2012р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 22, 193, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 611, 625 Цивільного кодексу України.

27.11.2013р. представником Відповідача надано відзив на позов, за яким він позовні вимоги не визнає та вказує, що Позивачем безпідставно заявлено до стягнення 3% річних, позовна давність щодо стягнення пені, вказана у договорі, а також заявлення до стягнення штрафу суперечить вимогам законодавства. При цьому Відповідач вказує про збиткове фінансове становище ПАТ «Донецькміськгаз».

До матеріалів справи долучив звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний доход) за 9 місяців 2013 року.

28.11.2013р. через канцелярію господарського суду Донецької області представником Позивача долучено до матеріалів справи банківські виписки по особовому рахунку ПАТ «НАК «Нафтогаз України».

17.12.2013р. через канцелярію господарського суду Донецької області представником Відповідача надано клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою господарського суду Донецької області продовжено строк розгляду справи до 23.01.2014р.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку щодо наступного.

27.04.2012р. між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Продавець) та ПАТ «Донецькміськгаз» (Покупець) укладено договір на купівлю-продаж природного газу, за яким Продавець зобов'язався передати у власність Покупця у 2012 році природний газ (далі - газ), а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити газ на умовах цього договору (п.1.1.).

Газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовується як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню), які є кінцевими споживачами газу (споживачам Покупця) (п.1.2.).

Продавець передає Покупцю газ власного видобутку - у пунктах приймання-передачі газу від газодобувних підприємств та з підземних сховищ газу (ПСГ) у газотранспортну систему (п.3.1.).

Приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.6.).

Ціна за 1000 куб.м. природного газу на дату укладення договору без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу погоджена сторонами у п.5.2. Договору.

Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2. Договору (п.6.1.).

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу (п.6.2.).

Договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів (п'ять робочих днів у разі застосування процедури закупівлі з підстав, визначених пунктом 3 частини другої статті 39 Закону України «Про здійснення державних закупівель») з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель повідомлення про акцепт пропозиції за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника, поширює дію на відносини, що фактично склались між Сторонами з 01.04.2012р., і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2012 року включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1).

Договір купівлі-продажу природного газу підписаний обома сторонами без розбіжностей та скріплений печатками підприємств, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Зазначені договірні відносини по своїй суті мають ознаки договору поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 712 Цивільного кодексу України). За змістом ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України , згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, в силу статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно Актів приймання-передачі природного газу від 30.04.2012р., 31.05.2012р., 30.06.2012р., 31.07.2012р., 31.08.2012р., 30.09.2012р., 31.10.2012р., 30.11.2012р., 31.12.2012р. Позивачем на виконання умов Договору №946-Б від 27.04.2012р. поставлено Відповідачу природний газ у наступних обсягах та вартістю:

- у квітні 2012р. - 2,899 тис.куб.м. - на суму 6475,34 грн. (з ПДВ);

- у травні 2012р. - 2,267 тис.куб.м. - на суму 5063,68 грн. (з ПДВ);

- у червні 2012р. - 2,252 тис.куб.м. - на суму 5030,17 грн. (з ПДВ);

- у липні 2012р. - 3,022 тис.куб.м. - на суму 6750,08 грн. (з ПДВ);

- у серпні 2012р. - 4,860 тис.куб.м. - на суму 10855,52 грн. (з ПДВ).

- у вересні 2012р. - 4,744 тис.куб.м. - на суму 10596,42 грн. (з ПДВ).

- у жовтні 2012р. - 4,563 тис.куб.м. - на суму 10192,13 грн. (з ПДВ).

- у листопаді 2012р. - 5,068 тис.куб.м. - на суму 11320,13 грн. (з ПДВ).

- у грудні 2012р. - 5,641тис.куб.м. - на суму 12600 грн. (з ПДВ).

Виходячи з системного аналізу наведених норм та обставин, суд вважає, що надані Позивачем документи є належним доказом здійснення передачі Відповідачу обумовленого товару - природного газу та прийняття його останнім в межах спірного правочину.

Зазначені обставини у порядку статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України не спростовані.

Отже, за викладених обставин, Позивачем належним чином доведено факт виконання обов'язку щодо передачі товару у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України та умов, визначених договором №948 - ВВ від 27.04.2012р.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З наданих Позивачем банківських виписок по особовому рахунку вбачається здійснення оплати Відповідачем за отриманий природний газ з порушенням термінів оплати.

Внаслідок порушення строків оплати за отриманий газ Відповідачем, Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 4517,02 грн.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

У п.7.2. Договору №948 - ВВ від 27.04.2012р. сторони погодили, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1., 6.2. Договору, Покупець зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Проте, за правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність.

Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності (пункт 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Пунктом 9.2 Договору №948-ВВ від 27.04.2012р. сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю 5 (п'ять) років.

Таким чином, сторонами було збільшено спеціальну позовну давність до п'яти років, що відповідає вимогам законодавства.

Отже, враховуючи те, що Позивач звернувся з даним позовом до господарського суду 29.10.2013 року (відповідно до штампу органу поштового зв'язку на конверті) строк позовної давності Позивачем щодо вимог про стягнення неустойки пропущено не було.

Водночас господарський суд вказує, що Позивачем при визначенні періодів нарахування штрафних санкцій не враховано, що нарахування санкцій на первинну суму заборгованості здійснюється до дня, що передує оплаті (повній або частковій). Нарахування штрафних санкцій на суму з урахуванням часткової оплати (або припинення у разі повної оплати) здійснюється з дати такої оплати.

Враховуючи вірні періоди нарахування штрафних санкцій, зважаючи на межі позовних вимог, господарський суд прийшов до висновку про правомірність стягнення з Відповідача пені у сумі 4370,61 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача штраф у сумі 5169,73 грн.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачена частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Вказана позиція встановлена Верховним судом України у Постанові Верховного суду України від 27.04.2012р. у справі № 06/5026/1052/2011.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено зокрема штраф (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що сторонами правомірно погоджено в спірному договорі відповідальність у вигляді стягнення штрафу. Правомірним є стягнення з Відповідача штрафу за невиконання грошових зобов'язань понад 30 діб у розмірі 7% від суми простроченого платежу згідно умов п.7.2. Договору №948-ВВ від 27.04.2012р.

Перевіривши розрахунок суми штрафу, суд задовольняє дані позовні вимоги в сумі 5169,73 грн.

Водночас Позивачем заявлено до стягнення три відсотки річних у розмірі 1042,8 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний уплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням зокрема процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (п.2.).

Означене встановлено Верховним судом України у Постанові від 12.12.2011р. (про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 02.08.2011р. у справі №07/238-10), та вказано, що зокрема 3% річних нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Отже, приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок вказаних позовних вимог з урахуванням вірних періодів нарахування, господарський суд приходить до висновку про правомірність стягнення з Відповідача 3% річних у сумі 997,51 грн.

Також Позивач просить стягнути з Відповідача інфляційних у сумі 176,37 грн.

Стосовно здійснення розрахунку інфляційних втрат, господарський суд вказує наступне. Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Господарський суд зауважує, що згідно наданого Позивачем розрахунку інфляційних втрат ним помилково визначено початок періоду нарахування інфляційних за несвоєчасну оплату Відповідачем отриманого газу (16.10.2011р.) у жовтні 2012р. (що має починатись 21.11.2012р.), листопаді 2012р. (має починатись 21.12.2012р.).

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат у відповідності до вищевказаних нормативно-правових актів та методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ», зважаючи на межі позовних вимог, господарський суд прийшов до висновку, що інфляційні підлягають задоволенню частково, а саме у сумі 133,4 грн.

Відповідач заявляє про зменшення розміру заявленої до стягнення Позивачем пені до 1%, посилаючись на тяжке фінансове становище, наявність ускладнюючих обставин щодо виконання даного рішення, надмірність обсягу вказаних вимог, вказуючи на норми ст. 233 ГК України, надав копію звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2013 року, з якого вбачається наявність збитків за фінансовими результати підприємства.

У відповідності до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, за змістом п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

За змістом глави 24 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором; господарсько-правова відповідальність базується на принципі, зокрема, сплати штрафних санкцій за порушення зобов'язання; господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин; учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення; у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Одночасно, судом прийнято до уваги приписи ст.ст.3, 42 Господарського кодексу України, за якими господарська діяльність суб'єктами господарювання (підприємцями) здійснюється самостійно та на власний ризик.

У відповідності до п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, враховуючи фінансовий стан обох сторін, а також те, що винятковість обставин є оціночним поняттям, господарський суд дійшов висновку про те, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені задоволенню не підлягає, оскільки:

- виходячи з норм статті 3 ЦК України, згідно яких до загальних засад цивільного законодавства відносяться справедливість, добросовісність та розумність, відповідачем допущено майнові зобов'язання перед позивачем;

- кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому;

- учасник договору не повинен відповідати за прорахунки контрагента, який уклав з ним цей договір;

- значну кількість днів прострочення оплати з боку Відповідача за поставлений природний газ у спірний період;

- важкий фінансовий стан Відповідача не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язань перед кредитором;

- відповідач не надав доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від цивільної відповідальності, у тому числі доказів вжиття заходів для уникнення порушення грошових зобов'язань за спірним договором;

- Відповідач не надав доказів невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

Судові витрати по справі покладаються на сторін у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд , -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз», м.Донецьк про стягнення 10905,93 грн., з яких пені у сумі 4517,02 грн., 7% штрафу у розмірі 5169,73 грн., інфляційних у сумі 176,37 грн., три відсотки річних у сумі 1042,8 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» (83001, м.Донецьк, пр-т Театратльний, 1, р/р №2603633011398 у Філії - Донецькому обласному управлінні ВАТ «Ощадбанк» МФО 335106, код ЄДРПОУ 03361081) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, р/р №26002301921 в ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 300465 код ЄДРПОУ 20077720) пені у сумі 4370,61 грн., 7% штрафу у розмірі 5169,73грн., інфляційних у сумі 133,4 грн., три відсотки річних у сумі 997,51 грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у сумі 1683,48 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні в іншій частині позову відмовити.

5. У судовому засіданні 23.01.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

7. Повний текст рішення складено 28.01.2014р.

Суддя С.М. Соболєва