Постанова № 37024887, 30.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9402/13-а( у 3-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Федотова І.В.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Чистий світ сервіс» до державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Чистий світ сервіс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва державної податкової служби визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.05.2013 р. № 0003912260 та № 0003902260.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було досліджено всі обставини справи, не надано оцінки доводам ДПІ та неналежним чином застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - зміні в частині порядку стягнення судових витрат по справі з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва державної податкової служби проведено документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» за період з 01.02.2012 р. по 30.11.2012 р., за результатами якої складено Акт від 14.05.2013 р. №525/22-6/37423429.

В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем пп.14.1.231., пп.14.1.191., пп.14.1.27. п.14.1. ст.14, пп.138.8.5., пп.138.10.2. п.138.1 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за перевіряємий період на загальну суму 294 098,00 грн., а саме: за 1 кв. 2012 р. в сумі 16101,00 грн., за 2 кв.2012 р. в сумі 71818,00 грн., за 3 кв.2012 р. в сумі 120801,00 грн., за 4 кв.2012 р. в сумі 85378,00 грн.; п.198.6 ст.198, п.200.1. та п.200.2. ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну 280094,00 грн., в тому числі: за березень 2012 р. на суму 15334,00 грн., за квітень 2012 р. на суму 31385,00 грн., за травень 2012 р. на суму 15725,00 грн., за червень 2012 р. на суму 21288,00 грн., за липень 2012 р. на суму 44109,00 грн., за серпень 2012 р. на суму 40029,00 грн., за вересень 2012 р. на суму 30911,00 грн., за жовтень 2012 р. на суму 40462,00 грн., за листопад 2012 р. на суму 40851,00 грн.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.05.2013 р.: № 0003912260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 280094,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 140047,00 грн. та № 0003902260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 294098,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 147049,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, якою визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Також, відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД».

Так, судом першої інстанції встановлено, що 02 березня 2012 року між позивачем та ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» було укладено договір поставки № 02032012, за яким контрагент як постачальник зобов'язувався поставити/передати у власність позивача як покупця товар, найменування, одиниці виміру та загальні кількість якого визначається видатковими накладними до договору, а останній, в свою чергу, прийняти товар та оплатити його.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується наступними первинними і розрахунковими документами: податковими накладними, видатковими накладними, товарними та товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

Крім того, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентом, позивачем подані до суду копії накладних на внутрішнє переміщення товарів, оборотно-сальдових відомостей, а також довіреностей на отримання товару та акти списання відповідного товару.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, в свою чергу, як на підтвердження правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, посилається на Акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 12.03.2012 р. № 694/2220/37818657 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за 01.01.2012 р. по 30.11.2012 р.».

Так, зазначеним актом зафіксовано, що перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Крім того, в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємства-постачальника за період з 01.01.2012 р. по 30.11.2012, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» та підприємствами-постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків, отже є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

За цих обставин відповідач вважає, що укладений позивачем з ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» договір, податкові накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р.№ 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД», останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платників ПДВ.

Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Таким чином, відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Слід також врахувати, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій чи вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ТОВ «Чистий світ сервіс» чи ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД».

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентом, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» є нікчемними, то з цього приводу колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів для визнання їх такими, згідно з діючим законодавством.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що господарські операції позивача з ТОВ «ТЕСЕЙ ЛТД» спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, відповідні витрати і податковий кредит сформованими платником податків правомірно.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції помилково постановлено зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2294,00 грн. на користь ТОВ «Чистий світ сервіс» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань., а тому рішення в цій частині підлягає зміні зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 16 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі-Порядок), зокрема, зазначено, що органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів, зокрема, для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів.

Відповідно до п. 19 Порядку безспірне списання коштів з державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюється органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Колегія суддів зазначає, що виконання судових рішень в адміністративних справах про стягнення судових витрат з державного або місцевого бюджету повинно здійснюватись органами Державного казначейства шляхом списання коштів з рахунків відповідного бюджету, до якого зараховувались надходження від сплати цих судових витрат, за умови надання особою, на користь якої ухвалене рішення, всіх підтверджуючих документів.

Більш того, чинним законодавством не передбачено відкриття рахунків, які відкриваються за зобов'язаннями ДПІ у Оболонському районі м. Києва за рахунок наданих цьому органу бюджетних асигнувань. Судовий збір повертається за рахунок зарахованої суми коштів до бюджету, внесеної позивачем, з відповідного рахунку, на який такі кошти зараховувались.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції помилково присуджено з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на користь ТОВ «Чистий світ сервіс» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294,00 грн., а тому абзац третій резолютивної частини оскаржуваного рішення необхідно викласти у такій редакції: «стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Чистий світ сервіс» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294,00 грн.»

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції змінити в частині порядку стягнення судових витрат.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва державної податкової служби - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року - змінити, виклавши її третій абзац резолютивної частини наступним чином:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Чистий світ сервіс» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294,00 гривень».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

І.В. Федотов

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Федотов І.В.