Постанова № 37022801, 27.01.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 січня 2014 року 10:27 № 826/16885/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засіданні Паньківі В.В. розглянувши матеріали справи та клопотання

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДОЛИНА МРІЙ"доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00025722011, №00025822011 від 10.09.2013р.за участю представників сторін:

від позивача: Клименко О.В., Чухрай С. Л.

від відповідача: Мельник А.А.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27.01.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЛИНА МРІЙ", звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасувати: податкове повідомлення-рішення №00025722011, №00025822011 від 10.09.2013р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства наявні пояснення посадових осіб щодо фіктивності підприємств.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Долина Мрій" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ «Онимпекс» за період з 01.06.2012 р. по 31.08.2012 р. За результатами перевірки складено Акт від 21.08.2013 р. №782/26-56-22-01-03/36048361 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України - у зв'язку із чим встановлено заниження податку на доданку вартість на загальну суму 438804,60 грн. в т. ч. за червень 2012 р. - 96047,00 грн., за липень 2012 р. - 115134,00 грн., за серпень 2012 р. на 227623,00 грн.; пп.139.1.6 пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України - у зв'язку із чим встановлено заниження податку на прибуток у розмірі на загальну суму 462 812,00 грн. в т. ч. за ІІ квартал 2012 р. -102917,00грн., за ІІІ квартал 2012 р. - 359895,00 грн.

Податковим органом на підставі Акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення: від 10.09.2013 року №0002582201, яким Товариству збільшено суми податку на додану вартість на суму 548 055 грн.(за основним платежем +438804 грн. та штрафні (фінансові) санкції 109701 грн.); від 10.09.2013 року №0002572201, яким Товариству зменшено податок на прибуток на суму 578 515 грн. (за основним платежем +462812 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штраф) 115703 грн.).

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «Онимпекс» (Виконавець), з іншої сторони, було укладено Договір №000001 надання послуг від 03.05.2012 р. (надалі по тексту Договір №000001).

У відповідності до п. 1 Договору №000001, даний Договір укладений з метою надання поліграфічних послуг, послуг з доставки товарів, послуг з розсилки рекламних матеріалів, транспортних послуг (надалі - Послуги). Виконавець зобов'язується надати у повному обсязі і належної якості Послуги, перелічені у замовленні, отриманому від Замовника, а Замовник зобов'язується підписати акт виконаних робіт і оплатити надані послуги. Вартість Послуг вказується у рахунках-фактурах і актах виконаних робіт, які підписуються сторонами.

Згідно п. 3, 4 вищезазначеного Договору, Виконавець бере на себе зобов'язання після отримання замовлення надати перелічені у замовленні Послуги і оформити їх документально. Після надання Послуг Виконавець складає акт виконаних робіт. Копія належно оформленого акта виконаних робіт передається Замовнику. Вартість наданих Послуг обумовлюється сторонами у рахунках-фактурах. Сума Договору становить: 3000000 (три мільйони) гривень 00 копійок, в тому числі ПДВ - 500000 гривень. Оплата наданих Послуг здійснюється безготівково в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця. Оплата здійснюється Замовником на підставі рахунків-фактур та актів виконаних робіт, наданих виконавцем. Днем здійснення платежу визнається день зарахування на рахунок Виконавця суми, що піддягає сплаті Замовником. Терміни надання Послуг обумовлюються сторонами по кожному замовленню окремо.

Крім того, між Позивачем (Замовник), з однієї сторони та ТОВ «Онимпекс» (Виконавець), з іншої сторони було укладено Договір №000001 поставки товарів від 03.05.2012 р. (надалі по тексту Договір №000001).

У відповідності до п. 1 Договору №000001, Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві товари для офісу (далі Товар) відповідної якості, а Покупець зобов'язується прийняти Товар згідно рахунку фактури та видатковою накладною та здійснити його оплату на умовах Даного Договору. Предметом постачання є наступний Товар, перелічений у письмових заявках Покупця.

Згідно п. 2.1 - п. 2.4 Договору №000001, Оплата Товару проводиться у національній грошовій одиниці на розрахунковий рахунок і Продавця на підставі рахунку-фактури і накладної протягом 90 (дев'яноста) днів після поставки. Загальна сума Договору визначається у розмірі 3000000 (три мільйони гривень 00 коп.) і в т.ч. ПДВ 500000 грн. У випадку зміни ринкових цін на товар або прийняття відповідними державними органами законодавчих актів, що впливають на формування договірної ціни, а також впливу інфляції на ціну, такі зміни узгоджуються сторонами у додаткових угодах. за умови змін власних потреб, Покупець (Замовник) залишає за собою право зменшення чи збільшення загальної суми Договору.

У відповідності до п. 3.1, п. 3.2, п. 4.1 Договору №000001, Постачальник зобов'язується поставити Товар на адресу Покупця протягом 5 днів від отримання заявки (з моменту підписання договору). Покупець зобов'язується оплатити вартість робіт на умовах даного Договору. Даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2012р.

Суд зобов'язував Позивача надати бухгалтерську документацію по взаємовідносинам з контрагентом, проте Позивач не надав Суду жодного доказу проте, що ним вживалися дії по отриманню (поверненню) копій документів, а саме, звернення до контрагента та до правоохоронних органів (листи звернення) про повернення первинної документації.

Податковим органом надано суду копії документів, які були вилучені Договір №000001 від 03.05.2012 р. про надання послуг, Договір №000001 від 03.05.2012 р. про надання послуг, видаткові накладні та податкові накладні.

Позивач в позовній заяві та в судовому засіданні не надав Суду пояснення, які взаємовідносини існували між ним та ТОВ «Онимпекс» докази отримання продукції заявки докази розміщення (отримання: буклети, розсилка рекламної продукції) рекламних послуг, Акти виконаних робіт, рахунки-фактури з зазначенням послуг, які замовлялися, докази оплати за отриманий товар (послуги), докази зберігання товару, докази транспортування, які послуги транспортувалися, докази обліку товарів, відсутні банківські виписки, платіжні доручення.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, яким чином Позивачем було сформовано податкові зобов'язання та на підставі, яких документів.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ніде ґавою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентом, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Згідно п.9.1, п. 9.2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р. первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні дані щодо виду, часу, змісту та обсягу господарської операції (на підтвердження операцій, переміщення, якості, зберігання товарів та ін.), одиницю виміру господарської операції, що не підтверджує факту їх надання та не дає можливості зробити висновки щодо того за чий рахунок здійснювало перевезення товарів та зв'язку цих витрат з фінансово-господарською діяльністю підприємства-Позивача.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Крім того, аналогічна позиція викладене в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Також, суд звертає увагу, що у відповідності до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про прийняття рішення. Разом з тим, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п. 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до вимог, встановлених абз. 2 п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Згідно з пунктом 86.7 вказаної статті Кодексу у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Системний аналіз вищезазначених правових норм дозволяє стверджувати про те, що законодавцем наділено платника податків необхідним механізмом захисту своїх прав від можливих незаконних дій співробітників контролюючого органу. Разом з тим, на платника податків також покладено обов'язок надання документів, необхідних для здійснення перевірки та чітко встановлено наслідки невиконання цього обов'язку - зокрема, застосування фінансової відповідальності.

Вищезазначеною нормою визначено право платника податку після отримання акту перевірки надати документи, визначені в акті перевірки, як відсутні. Акт містить визначення про те, що позивачем первинних бухгалтерських документів до перевірки не надано, натомість, позивачем Акт перевірки було отримано, що ним не заперечується та заперечень з первісною документацією Позивачем Податковому органу надано не було.

Оскільки відповідачу не було надано первинно бухгалтерських документів під час перевірки, судом вбачається правомірним висновок відповідача про порушення позивачем вищезазначених норм Податкового кодексу України щодо обов'язкового підтвердження витрат та податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.

Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Визначаючи права та обов'язки платника ПДВ, законодавець виходив з принципу їх справедливого співвідношення. Реалізація господарюючим суб'єктом законодавчо закріпленої свободи підприємницької діяльності не повинна йти в розріз із зазначеним принципом.

Частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкове повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЛИНА МРІЙ" (юридична адреса: 04070, м. Київ, вул. Григорія Сковороди, 5-А, ідентифікаційний код 36048361) судовий збір у розмірі 4 128,59 (чотири тисячі сто двадцять вісім гривень 59 коп.) на рахунок УДКСУ у Печерському районі міста Києва 31218206784007 в ГУ ДКСУ у місті Києві, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу - за розгляд адміністративної справи в Окружному адміністративному суді міста Києва.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук