Постанова № 37022710, 27.01.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 січня 2014 року 10:42 № 826/20003/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засіданні Паньківі В.В. розглянувши матеріали справи та клопотання

за позовомДочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства "Київхліб" Хлібокомбінат №11доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеньза участю представників сторін:

від позивача: Перепелицін К.М.

від відповідача: Тюшкевич С.І.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27.01.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства "Київхліб" Хлібокомбінат №11, звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києві Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві: № 0003422201 від 19.08.2013 року, яким ДП ПАТ "КИЇВХЛІБ" "ХЛІБОКОМБІНАТ №11" донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 3600058 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією - 400003,50 грн.; № 0003412201 від 19.08.2013 року, яким ДП ПАТ "КИЇВХЛІБ" "ХЛІБОКОМБІНАТ №11" донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4250070 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією - 1 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що операції по взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентом не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було проведено позапланову документальну виїзну перевірку ДП ПАТ "КИЇВХЛІБ" "ХЛІБОКОМБІНАТ №11" з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 01.01.2010 р. по 11.07.2013 р. За результатами перевірки складено акт від 01.08.2013 р. за №653/2201/00376353 (надалі по тексту Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п.1.32 ст. 1 та пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями) та п.п.138.1.1. п. 138.1 п.п. 138.2. п.п 138.8.1. п. 138.8 ст.138 п.п.139.1.9 и.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. .4» 2755-УІ. із змінами та доповненнями встановлено заниження підприємством ДП ПАТ «Київхліб «Хлібокомбінат № 11» (код ЄДРПОУ 00376353) податку на прибуток за перевіряємий період у розмірі 4 250 070,00 грн., в т. ч. по періодах: 1 квартал 2011 року у сумі - 1 375 041 грн., 2 квартал 2011 року у сумі - 1 955 023,00 грн., 3 квартал 2011 року у сумі - 920 006,00 грн.; п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6 , п.201.10 ст.201 р. Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-УІ, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму на суму в сумі 3'600'058.00 гри., в тому числі по періодах за: Березень 2011 року - 1100033,00 грн.; Квітень 2011 року - 1700020,00 грн.; Вересень 2011 року - 800005,00 грн.

Не погоджуючись з висновками викладеними в Акті перевірки, Позивачем було подано до Податкового органу заперечення, за результатом розгляду заперечень податковим органом Листом від 14.08.2013 р. №2393/26-51-22-11 було залишено висновки Акту перевірки без змін.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0003422201 від 19.08.2013 р., яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 000061,50 грн., в тому числі за основним платежем + 3600058,00 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією 400003,50 грн. та № 000 3412201 від 19.08.2013 р., донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 4250071,00 грн., в тому числі за основним платежем +4250070,00 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією 1,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скаргу до ГУ Міндоходів у м. Києві та Міндоходів України, за результатом розгляду скарги рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.10.2013 р. №5370/10/26-15-10-04-04, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення та рішенням Міндоходів України від 20.11.2013 р. №15693/6/99-99-10-01-15, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Саноіл Торг» (Продавець), з іншої сторони, було укладено Договір №01-03-11 від 01 березня 2011 року (надалі по тексту Договір №01-03-11).

У відповідності до умов Договору №01-03-11 Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити товар (олію соняшникову) нерафіновану українську врожаю 2010 року). Найменування асортимент, кількість та вартість товару визначалася у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (Специфікація №1 від 07.03.2011 року до договору №01-03-11 передбачала поставку 368,15 т. Олії, Специфікація №2 від 08.03.2011 року до договору №01-03-11 передбачала поставку 200,00 т. Олії, Специфікація №3 від 30.04.2011 року до договору №01-03-11 передбачала поставку 250.00 т. олії.). Кількість фактично поставленого товару по договору становить: 818,15 м.т. на суму 9 311 698,55 грн.

Згідно з п. 3.1. договору №01-03-11 поставка Товару здійснювалась на умовах, викладених у Специфікаціях, а саме: на умовах ЕХW (відповідно ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року) - термінал ТОВ «ЕВЕРІ» м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117 (надалі Термінал). Доставка товару на Термінал здійснювалась за рахунок ТОВ «САНОІЛ ТОРГ».

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: видаткова накладна № РН-0000087 від 07.03.2011 року на суму 4276798,55 грн. втому числі ПДВ 712799,76 грн., податкова накладна від 07.03.201 року №93, видаткова накладна № РН-0000088 від 08.03.2011 року на суму 2323400,00 грн. в тому числі ПДВ 387233,33 грн., податкова накладна від 08.03.2011 року №94, видаткова накладна № РН-0000163 від 30.04.2011 року на суму 2711500,00 грн. в тому числі ПДВ 451916,67 грн., податкова накладна від 30.04.2011 року №173, податковими накладними, банківськими виписками (оригінали були дослідженні в судовому засіданні, а копії залучені до матеріалів справи).

Крім того, між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Саноіл Торг» (Продавець), з іншої сторони, було укладено Договір №15-03-11 від 15.03.2011 року Позивач уклав з ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» договір купівлі-продажу №15- 03-11 (надалі по тексту Договір №15-03-11).

У відповідно до умов Договору №15-03-11 Продавець зобов'язалось передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити товар (олію соняшникову нерафіновану українську врожаю з 2010 року). Найменування асортимент, кількість та вартість товару визначалася у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (Специфікація №1 від 30.04.2011 року до договору №15-03-11 передбачала поставку 250,00 т. олії) Кількість фактично поставленого товару по договору становить: 250 м.т. на суму 2711500 грн.

Згідно з договором №15-03-11 поставка Товару здійснювалась на умовах ЕХW (відповідно ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року) - термінал ТОВ «ЕВЕРІ» м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117 (надалі Термінал), доставка товару на Термінал здійснювалась за рахунок ТОВ «САНОІЛ ТОРГ».

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: видаткова накладна № РН-0000164 від 30.04.2011 року на суму 2711500,00 грн. в тому числі ПДВ 451916,67 грн., податкова накладна від 30.04.201 року №174, банківськими виписками (оригінали були дослідженні в судовому засіданні, а копії залучені до матеріалів справи).

Також, між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Саноіл Торг» (Продавець), з іншої сторони, було укладено 18.03.2011 року Договір купівлі-продажу №18-03-11 (надалі по тексту Договір №18-03-11).

У відповідності до умов Договору №18-03-11 Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити товар (олію соняшникову нерафіновану українську врожаю 2010 року). Найменування асортимент, кількість та вартість товару визначалася у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (Специфікація №1 від 30.04.2011 року до договору №18-03-11 передбачала поставку 250,00 т. олії), кількість фактично поставленого товару по договору становить: 250 м.т. на суму 2711500 грн.

Згідно з укладеним договором №18-03-11 поставка Товару здійснювалась на умовах ЕХW (відповідно ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року) в термінал ТОВ «ЕВЕРІ» м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117 (надалі Термінал), доставка товару на Термінал здійснювалась за рахунок ТОВ «САНОІЛ ТОРГ».

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: видаткова накладна № РН-0000165 від 30.04.2011 року на суму 2711500,00 грн. в тому числі ПДВ 451916,67 грн., податкова накладна від 30.04.201 року №175, банківськими виписками (оригінали були дослідженні в судовому засіданні, а копії залучені до матеріалів справи).

Між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Саноіл Торг» (Продавець), з іншої сторони, було укладено 25.03.2011 року Договір купівлі-продажу №25-03-11 (надалі по тексту Договір №25-03-11).

У відповідно до умов Договору №25-03-11 ТОВ Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти і асортимент, кількість та вартість товару визначалася у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (Специфікація №1 від 30.04.2011 року до договору №25-03-11 передбачала поставку 190,450 т. олії), кількість фактично поставленого товару по договору становить: 190,45 м.т. на суму 2065620,7 грн.

Згідно з укладеним договором №25-03-11 поставка Товару здійснювалась на умовах ЕХW (відповідно ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року) - термінал ТОВ «ЕВЕРІ» м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117 (надалі Термінал), доставка товару на Термінал здійснювалась за рахунок ТОВ «САНОІЛ ТОРГ».

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: видаткова накладна № РН-0000166 від 30.04.2011 року на суму 2065620,70 грн. в тому числі ПДВ 344270,12 грн., податкова накладна від 30.04.201 року №176, банківськими виписками (оригінали були дослідженні в судовому засіданні, а копії залучені до матеріалів справи).

Позивач зазначає, що на підставі зазначених Договорів підприємство придбало та отримало 1508,6 метричних тон олії соняшникової нерафінованої української врожаю 2010 року вартістю 16 800 319,25 грн.

Крім того встановлено, що з метою зниження господарських ризиків Позивач уклав 01.03.2011 року з ТОВ «ЮГЕКОТОП» договір комісії №0103М (надалі по тексту Договір №0103М).

Згідно з п.1.1. Договору комісії №0103М Позивач, як Комітент доручає, а ТОВ «ЮГЕКОТОП», як Комісіонер зобов'язується від свого імені та за рахунок Позивача за обумовлену винагороду здійснити одну або декілька зовнішньоекономічних поставок з продажу товару, найменування, кількість, вартість якого перераховується у відповідному Додатку до діючого Договору комісії (надалі - Додаток). Мінімальна експортна ціна вказується Комітентом в Додатку.

У відповідності до п.2.5 Договору комісії №0103М, саме ТОВ «Югекотоп» повинно було забезпечити зберігання, відвантаження, приймання, передачу та супроводження вантажу, продати товар на умовах поставки і за ціною не нижче, вказаних у додатках.

Необхідно зазначити, що ТОВ «Югекотоп» мало відповідні ресурси, необхідні для організації наступного переміщення отриманої від ТОВ «Саноіл Торг» олії соняшникової.

Зокрема, між ТОВ «Югекотоп» та ТОВ «Евері» було укладено договір №04/01/10 з надання послуг із приймання, зберігання та перевантаження олії соняшникової від 04.01.2010 р, відповідно до якого ТОВ «Югекотоп» отримало можливість здійснити перевалку вантажу, що зберігається на терміналі ТОВ «Евері», до судна.

Факт здійснення господарської операції між Позивачем та ТОВ «ЮГЕКОТОП» підтверджується такими доказами: Акт №1 от 08.03.2011 года «о приеме Товара по качеству и количеству», який свідчить про факт передачі від Комітента до Комісіонера 368,15 м.т. української нерафінованої соняшникової олії (врожаю 2010 року); Акт №2 от 08.03.2011 года «о приеме Товара по качеству и количеству», який свідчить про факт передачі від Комітента до Комісіонера 200 м.т. української нерафінованої соняшникової олії (врожаю 2010 року); Акт №3 от 08.03.2011 года «о приеме Товара по качеству и количеству», який свідчить про факт передачі від Комітента до Комісіонера 940,45 м.т. української нерафінованої соняшникової олії (врожаю 2010 року).

Комісіонером в межах договору комісії №0103М було прийнято 1508,6 м.т олії.

Зовнішньоекономічні контракти між ТОВ «ЮГЕКОТОП» та компанією «OREXIM LIMITED» від 10.03.2011 року №0101/11 та №0117/11 від 11.04.2011 року, за умовами яких компанії «OREXIM LIMITED» було продано 1508,6 метричних тон української нерафінованої соняшникової олії врожаю 2010 року.

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: Звіт Комісіонера від 29.04.2011 року; Акт №ОУ-0000131 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.04.2011 року; податкова накладна від 29.04.2011 року №127; Звіт Комісіонера від 24.06.2011 року; податкова накладна від 24.06.2011 року №175, Акт №ОУ-0000181 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 24.06.2011 року; вантажними митними деклараціями (оформлені відповідно до вимог чинного законодавства), оригінали яких здані в ДПІ Дарницького району з деклараціями ПДВ за відповідні періоди згідно з п.200.8 ст. 208 ПКУ, банківськими виписками (оригінали були дослідженні в судовому засіданні, а копії залучені до матеріалів справи).

Між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Саноіл Торг» (Продавець), з іншої сторони, було укладено 31.08.2011 року Договір купівлі-продажу №31-08-11 (надалі по тексту Договір №31-08-11).

Відповідно до умов Договору №31-08-11 Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити товар (олію соняшникову нерафіновану українську врожаю 2010 року).

Найменування асортимент, кількість та вартість товару визначалася у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (Специфікація №1 від 30.09.2011 року до договору №31-08-11 передбачала поставку 512.550 т. олії), кількість фактично поставленого товару по договору становить: 512,55 м.т. на суму 4800030,75 грн.

Згідно з укладеним договором №31-08-11 поставка Товару здійснювалась на умовах ЕХW (відповідно ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року) - термінал ТОВ «ЕВЕРІ» м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117 (надалі Термінал), доставка товару на Термінал здійснювалась за рахунок ТОВ «САНОІЛ ТОРГ».

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: видаткова накладна № РН-0000514 від 30.09.2011 року на суму 4800030,75 грн. в тому числі ПДВ 800005,13 грн., податкова накладна від 30.09.2011 року №929, квитанція №1, банківськими виписками (оригінали були дослідженні в судовому засіданні, а копії залучені до матеріалів справи).

Позивач зазначає, що з урахуванням специфіки обігу нерафінованої соняшникової олії та з метою зниження господарських ризиків Позивач 31.08.2011р. уклав з ТОВ «ЮГЕКОТОП» договір комісії №3108М (надалі по тексту Договір №3108М).

Згідно з п.1.1. Договору комісії №3108М Позивач, як Комітент доручає, а ТОВ «ЮГЕКОТОП», як Комісіонер зобов'язується від свого імені та за рахунок Позивача за обумовлену винагороду здійснити одну або декілька зовнішньоекономічних поставок з продажу товару, найменування, кількість, вартість якого перераховується у відповідному Додатку до діючого Договору комісії (надалі - Додаток). Мінімальна експортна ціна вказується Комітентом в Додатку.

У відповідності до п.2.5 договору комісії №0103М, саме ТОВ «Югекотоп» повинно було забезпечити зберігання, відвантаження, приймання, передачу та супроводження вантажу, продати товар на умовах поставки і за ціною не нижче, вказаних у додатках.

Позивач зазначає, що ТОВ «Югекотоп» мало відповідні ресурси, необхідні для організації наступного переміщення отриманої від ТОВ «Саноіл Торг» олії соняшникової.

Між ТОВ «Югекотоп» та ТОВ «Евері» було укладено договір №04/01/10 з надання послуг із приймання, зберігання та перевантаження олії соняшникової від 04.01.2010 р, відповідно до якого ТОВ «Югекотоп» отримало юридичну можливість здійснити перевалку вантажу, що зберігається на терміналі ТОВ «Евері», до судна.

На виконання умов договору Комісіонер уклав з компанією «OREXIM LIMITED)» Контракт №0189/11 від 07.09.2011 року, за умовами якого компанії «OREXIM LIMITED» було продано 512,55 метричних тон української нерафінованої соняшникової олії врожаю 2010 року, всього Комісіонером в межах договору №3108Мбуло прийнято 512,55 м.т. олії.

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: Звіт Комісіонера від 15.11.2011 року; Акт №ОУ-0000337 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15.11.2011 року; податкова накладна від 15.11.2011 року №323; Акт №ОУ-0000338 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15.11.2011 року; Акт №ОУ-0000339 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15.11.2011 року; податкова накладна від 15.11.2011 року №324, вантажними митними деклараціями (оформлені відповідно до вимог чинного законодавства), оригінали яких здані в ДПІ Дарницького району з деклараціями ПДВ за відповідні періоди згідно з п.200.8 ст. 208 ПКУ, банківськими виписками (оригінали були дослідженні в судовому засіданні, а копії залучені до матеріалів справи).

В матеріалах справи містяться договори, первинна документація у відповідності до яких Позивач придбав товар, що в свою чергу свідчить про те, що вищезазначені Договори були укладенні у відповідності до законодавства.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо несплати податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагента Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даного контрагента під час укладання та виконання договору.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, контрагент позивача та Позивач, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.

Податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податків, як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, наявних в матеріалах справи.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого Позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладені з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

У відповідності до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України (який набрав чинності в цій частині з 01 квітня 2011 року та діяв в період взаємовідносин позивача з контрагентами) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

При цьому, підпунктом є) підпункту 138.10.2 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

У відповідності до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Визначення терміну «господарська діяльність» міститься в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин). Так, згідно п.1.32 ст.1 вищезазначеного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З вищенаведених норм слідує, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

На момент укладення договорів, складання актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) та податкових накладних, контрагенти Позивача, як юридичні особи не було припинено, ліквідовано.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно позивача чи його контрагентів, а саме відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом надано не було.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в щодо скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року по справі 2а-15590/12/2670; Ухвалі ВАСУ від 15 жовтня 2013 року К/800/11789/13; Ухвалах ВАСУ: від 05 червня 2013 року К/9991/58219/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12, від 16 жовтня 2013 р. К/800/45872/13, від 30 жовтня 2013 р. К-40444/10.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києві Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві: № 0003422201 від 19.08.2013 року, яким ДП ПАТ "КИЇВХЛІБ" "ХЛІБОКОМБІНАТ №11" донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 3600058 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією - 400003,50 грн.; № 0003412201 від 19.08.2013 року, яким ДП ПАТ "КИЇВХЛІБ" "ХЛІБОКОМБІНАТ №11" донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4250070 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією - 1 грн.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства "Київхліб" Хлібокомбінат №11 судові витрати в сумі 458,81 (чотириста п'ятдесят вісім гривень 81 коп.) з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києві Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві (код ЄДРПОУ 00376353 адреса: 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3).

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук