Постанова № 37022504, 22.01.2014, Луганський окружний адміністративний суд

9.5

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/6247/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Качуріної Л.С.

при секретарі Якимчук В.В.

в присутності сторін:

представники позивача: Дунець О.В. довіреність №4085 від 30.12.13,

Рогожкіна І.О., довіреність №1946 від 08.06.12,

Гончаренко Н.В. довіреність №2145 від 18.07.13;

представники відповідача: Павленко В.А., довіреність №542 від 21.01.14,

Подоляка І.П., довіреність №62 від 09.01.14;

третя особа: не прибув;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Комунального підприємства «Первомайськтеплокомуненерго» Первомайської міської ради до Державної фінансової інспекції в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Лисичанська об'єднана державна фінансова інспекція Державної фінансової інспекції в Луганській області про визнання протиправними дії та скасування вимоги від 17 червня 2013 року №850-14/1040, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Комунального підприємства «Первомайськтеплокомуненерго» Первомайської міської ради до Лисичанської об'єднаної державної фінансової інспекції Державної фінансової інспекції в Луганській області про визнання протиправними дії та скасування вимоги від 17 червня 2013 року №850-14/1040.

Ухвалою суду від 07 серпня 2013 року здійснено заміну первинного відповідача - Лисичанську об'єднану державну фінансову інспекцію Державної фінансової інспекції в Луганській області на належного - Державну фінансову інспекцію в Луганській області.

Ухвалою суду від 07 серпня 2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Лисичанську об'єднану державну фінансову інспекцію Державної фінансової інспекції в Луганській області.

22 січня 2014 року у судовому засіданні позивачем надана заява про уточнення адміністративного позову, в якої позивач зазначив, що була первинно було допущено технічну помилку щодо дії відповідача та просив: визнати протиправним та скасувати вимогу від 17 червня 2013 року №850-14/1040.

Позовні вимоги позивачем мотивовані тим, що на підставі висновків акту від 07.05.2013 №850-21/007, складеного відповідачем у відповідності до питань програми ревізії та робочого плану за наслідками ревізії фінансово-господарської діяльності КП «Первомайськтеплокомуненерго» за період з 01.03.2011 по 28.02.2013 року, отримано вимогу від 17.06.2013 року №850-14/1040 про усунення порушень, якою зобов'язано розглянути матеріали ревізії та вжити заходи щодо усунення виявлених порушень та розглянути питання про притягнення до відповідальності винних осіб, які є безпідставними, тому підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.

Представники відповідача проти позову заперечували та просили суд відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ревізією встановлено, що: 1) на порушення п.6 Порядку та умов надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам та погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 №517, до розрахунку обсягу заборгованості із різниці в тарифах включено витрати на придбання газу для населення у сумі 3060690,00 грн., які списано відповідно до вимог Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» від 12.05.2011 №3319, однак фактично підприємством витрати не понесені, внаслідок чого завищено обсяг заборгованості з різниці в тарифах на вище вказану суму, яку погашено у 2012 році за рахунок коштів субвенції з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію у сумі 1989078,00 грн.; 2)встановлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 6508,34 грн.; 3)внаслідок несвоєчасного стягнення дебіторської заборгованості та, спливу строків її стягнення, таким чином допущення втрат боржника в зобов'язанні, підприємству нанесені збитки на загальну суму 249579,66 грн., чим порушено вимоги ст.509 ЦК України в частині не вимагання від боржника виконання його обов'язку щодо повної оплати суми боргу.

Третя особа у судове засідання не прибула, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що позивачем є юридична особа - суб'єкт господарювання Комунальне підприємство «Первомайськтеплокомуненерго» Первомайської міської ради, юридична адреса: 93200, Луганська область, м. Первомайськ, вул. Куйбишева, 28, код ЄДРПОУ 32082152, яке підпорядковане управлінню житлово-комунального господарства та капітального будівництва Первомайської міської ради. Одним з основних видів діяльності підприємства є постачання пари, гарячої води та кондиціювання повітря, будівництво водних споруд.

Позивач здійснює свою діяльність відповідно до Статуту, затвердженого рішенням Первомайської міської ради №44/17 від 24.03.2010 року.

Відповідач - Державна фінансова інспекція в Луганській області у даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ (далі - Закон № 2939) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

У статті 4 Закону № 2939 встановлено, що інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Порядок проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20 квітня 2006 року.

Статтею 11 Закону № 2939 визначено, що плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.

Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державного фінансового контролю не частіше одного разу на календарний рік. Право на проведення планової виїзної ревізії підконтрольних установ надається лише у тому разі, коли їм не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної ревізії надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Згідно пункту 35 вказаного вище Порядку виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Відповідно до пункту 2.3.4.1 плану роботи на І квартал 2013 року Лисичанської об'єднаної Держфінінспекції, на підставі направлення на проведення ревізії від 05.03.2013 №43, головним державним фінансовим інспектором Мельниченко Г.І. проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності у Комунальному підприємстві «Первомайськтеплокомуненерго» Первомайської міської ради за період з 01.03.2011 по 28.02.2013 року, за результатами якої складений акт від 07.05.2013 №850-21/007 (т.№1 а.с.39-187).

В акті ревізії перевіряючим встановлено: 1) на порушення п.6 Порядку та умов надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам та погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 №517, до розрахунку обсягу заборгованості із різниці в тарифах включено витрати на придбання газу для населення у сумі 3060690,00 грн., які списано відповідно до вимог Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» від 12.05.2011 №3319, однак фактично підприємством витрати не понесені, внаслідок чого завищено обсяг заборгованості з різниці в тарифах на вище вказану суму, яку погашено у 2012 році за рахунок коштів субвенції з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію у сумі 1989078,00 грн.; 2) нестачу товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 6508,34 грн.; 3) внаслідок несвоєчасного стягнення дебіторської заборгованості та, спливу строків її стягнення, таким чином допущення втрат боржника в зобов'язанні, підприємству нанесені збитки на загальну суму 249579,66 грн., чим порушено вимоги ст.509 ЦК України в частині не вимагання від боржника виконання його обов'язку щодо повної оплати суми боргу.

25.05.2013р. позивачем на адресу відповідача були надані заперечення вих.1546 на акт перевірки. (том №1 а.с. 188-192). 13.06.2013 року Лисичанською об'єднаною Держфінінспекцією, на адресу позивача надано висновки на вищезазначені заперечення. (том№1 а.с.194-207).

За результатами ревізії 17.06.2013 року Лисичанською об'єднаною Держфінінспекцією сформована вимога №850-14/1040 про усунення порушень, якою позивача: у пункті 1 зобов'язано опрацювати матеріали ревізії та вжити заходи щодо усунення виявлених порушень, розглянути питання щодо притягнення до відповідальності винних осіб; у пункті 2 зобов'язано перерахувати до державного бюджету зайво отриману субвенцію на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, або провести коригування (зменшення) обсягу заборгованості минулих років із різниці в тарифах на послуги з теплопостачання на 1989078,00 грн. шляхом оформлення акту взаємозвірки між сторонами: фінансовим управлінням Первомайської міської ради, Управлінням житлово-комунального господарства та капітального будівництва Первомайської міської ради та комунальним підприємством «Первомайськтеплокомуненерго» Первомайської міської ради. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у безпідставному перерахуванні коштів на суму 1989078,00 грн., шкоду у порядку та розмірі встановленому ст.ст. 130-136 КЗпП; у пункті 3 зобов'язано враховуючи, що Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженим постановою КМУ від 22.01.1996 №116 передбачено визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки, залучити фахівців для визначення суми збитків та стягнути з винних осіб суми визначених фахівцями збитків для нарахування в дохід Державного бюджету; у пункті 4 зобов'язано у зв'язку з порушенням строків позовної давності стягнути з осіб, винних у неотриманні доходів, шкоду у порядку та розмірі встановленому ст.ст.130-136 КЗпП (том №1 а.с.208-210).

Суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та кола фактів, які необхідно доказати.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи даний спір суд виходить з того, що статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року №2633 передбачено, що тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; тарифи повинні вираховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання» у разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф повинен передбачити механізм компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Статтею 23 Закону України від 22.12.2011 №4282 «Про державний бюджет України на 2012 рік» (далі Закон №4282) встановлено, що у 2012 році перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 року №517 із змінами (далі - Прядок №517).

Порядок та умови визначають механізм перерахування і надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості із різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Відповідно до п.6 Порядку №517 обсяг заборгованості визначається надавачами послуг як різниця між фактичними витратами на теплову енергію, що виробляється, транспортується та постачається населенню, послуги з центрального водопостачання та водовідведення і фактичними нарахуваннями згідно з тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, з урахуванням перерахунків за низькоякісні та надані у неповному обсязі послуги та відрахуванням дотації місцевих бюджетів, отриманої надавачами послуг.

Таким чином, зазначена норма передбачає визначення обсягу заборгованості з різниці в тарифах як різницю між фактичними витратами на теплову енергію і фактичними нарахуваннями згідно із затвердженими для населення тарифами з урахуванням перерахунків за низькоякісні та не в повному обсязі надані послуги.

Пунктом 5 Порядку №517 визначений повний перелік документів, на підставі яких здійснюється перерахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах.

Обсяг заборгованості визначається надавачами послуг на підставі таких підтвердних документів:

1. розрахунок фактичної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії населенню, послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, що засвідчений підписом керівника або іншої уповноваженої особи надавача послуг, скріпленим печаткою;

2. копія рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про затвердження тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення;

3. звіт про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства, засвідчений підписом керівника або іншої уповноваженої особи надавача послуг, скріпленим печаткою, зокрема, з надання послуг з теплопостачання (за формулою №1С-теплопостачання);

4. звіт про постачання теплової енергії (за формулою №1-теплопостачання), звітний кошторис витрат на виробництво теплової енергії (за формулою №23-енерго), довідка про корисний відпуск теплової енергії і розрахунки на неї (за формулою №32-енерг).

Тобто, обсяг заборгованості згідно зазначеного Порядку визначається виключно на підставі підтвердних документів форм 1-С та форм 1-теп.

Частиною 2 ст.18 Закону України «Про державну статистику» від 17.09.1992 року №2614 визначено, респонденти зобов'язані безкоштовно (за винятком проведення окремих вибіркових обстежень фізичних осіб або сукупностей таких осіб, за участь у яких респонденти отримують грошову компенсацію за витрату часу) в повному обсязі за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, у визначені строки подавати органам державної статистики достовірну інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, і дані бухгалтерського обліку.

Передбачена Порядком №517 форма звітності 1-теп необхідна для визначення розподілу витрат за категоріями споживачів у відповідності до розподілу теплової енергії за категоріями споживачів.

Відповідно до пп.2.3.5, 2.3.6 Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження №1-теп «Звіт про постачання теплоенергії», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 17.08.2004 року №482 у рядку 24 відображається фактично спожите тепло за звітний період усіма категоріями абонентів, визначене на підставі даних вимірювальних приладів, а при їх відсутності - за діючими нормами споживання.

У рядку 25 вказується кількість теплоенергії, відпущеної своїм споживачам. Термін «свої споживачі» включає в себе як підприємство, на балансі якого знаходиться котельня (електростанція та інше джерело теплопостачання), так і споживачів теплоенергії, з якими підприємство-виробник (постачальник) уклало угоду про постачання їм теплоенергії.

Із загальної кількості тепла, відпущеного своїм споживачам, виділяється кількість теплоенергії, відпущеної населенню (безпосередньо або через ЖЕК) - рядок 26.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996 фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого Мінфіном України від 31.03.1999 №87, діючого до 07.02.2013 та втратившого чинність на підставі наказу Мінфіну №73 від 07.02.2013 року, фінансова звітність за формою 1 «Баланс» відображає зміну активів, зобов'язань та власного капіталу за звітн7ий період та результатами ведення усіх видів діяльності підприємства, а не окремого теплопостачання.

Статті бухгалтерського балансу це показники, що відображають стан на відповідну дату окремих видів господарських засобів, коштів і джерел їх утворення. Кожна стаття балансу має грошовий вираз, що називається оцінкою статті. Загальним принципом оцінки засобів для балансу є оцінка з їх фактичної собівартістю.

Непокритий збиток підприємства - це величина, яка зменшує власний капітал підприємства, тобто вказує на те, що активи підприємства не покривають зобов'язання підприємства і покриття частини зобов'язань відбудеться за рахунок власного капіталу підприємства.

Розмір непокритого збитку підприємства залежить від прибутковості при впровадження усіх видів діяльності, які здійснює підприємство.

Результати окремого виду діяльності з теплопостачання відображаються у формі 1-С.

Згідно з п. 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.12.1999 №318 зі змінами собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукціх (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Відповідно до п.12 Положення (стандарту) до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Відповідно до п.6 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою КМУ від 10.07.2006 №955 до планових витрат з операційної діяльності включаються: планова собівартість реалізованої теплової енергії; адміністративні витрати, витрати із збуту теплової енергії та інші операційні витрати.

Відповідно до вимог п. 11, п. 12 порядку формування тарифів до планової собівартості реалізованої теплової енергії включаються прямі матеріальні витрати, прямі витрати з оплати праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати і нерозподілені постійні загальновиробничі витрати. До складу прямих матеріальних витрат включаються витрати, пов'язані з: використанням палива (газу, мазуту, вугілля тощо) та електроенергії.

Витрати пов'язані з використанням палива та електроенергії, визначаються на основі діючих цін (тарифів) на паливно-енергетичні ресурси, але не вище цін, що склалися на відповідному ринку.

Відповідно до укладених договорів ціна за 1000 куб.м. газу встановлюється на рівні граничної ціни та тарифів, затверджених уповноваженим державним органом.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документі повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути

складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та згідно із нормами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну від 24.05.1995 року №88, є підставою для відображення в бухгалтерському обліку операцій з отримання матеріальних цінностей.

Суд установив, що на підставі укладених договорів поставки природного газу від 29.09.2008 року №06/08-1514 ТЕ-20 та від 23.09.2009 року №06/09-1301-ТЕ-20 між КП «Первомайськтеплокомуненерго» та ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» приймання передача газу, поставлено постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлені актом приймання передачі газу, в якому зазначені фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість. Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків Споживача з Постачальником.

Досліджені перевіряючим документи (акти приймання-передачі природного газу) мають всі необхідні реквізити, яким має відповідати первинний документ.

За умовами зазначених договорів та додаткових угод до них постачальник передав у власність покупцю протягом січня-квітня 2009 року та жовтня-грудня 2009 року природний газ на загальну суму 8329144,43 грн., що підтверджено актами приймання-передачі природного газу, які підписані представниками сторін та скріплені печатками.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивач мав підстави відобразити у бухгалтерському обліку витрати на придбання газу для надання послуг централізованого опалення населенню.

Актом ревізії фінансово-господарської діяльності в Комунальному підприємстві «Первомайськтеплокомуненерго» за період з 01.01.2008 по 28.02.2011 від 29.04.2011 року №190-21/003 встановлено, що фактично витрати групуються відповідно до вимог П(С) БО 16 «Витрати» за економічними елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація необоротних активів, інші операційні витрати.

Так, за 2008 рік згідно з даними Звіту про постачання теплоенергії (ф.1-теп) вироблено теплової енергії в кількості 75892 Гкал, відпущено теплової енергії споживачам - 67106 Гкал. У тому числі населенню - 56136 Гкал. Витрати від звичайної діяльності склали в сумі 15129,7 тис.грн., з яких витрати операційної діяльності дорівнюють 15087,4 тис.грн. (з них собівартість послуг теплопостачання - 13683,3 тис.грн.) Таким чином, собівартість реалізованої 1Гкал склала 224,83 грн.

За 2009 рік згідно з даними Звіту про постачання теплоенергії (ф.1-теп) вироблено теплової енергії в кількості 80206 Гкал, відпущено теплової енергії споживачам - 70690 Гкал у тому числі населенню - 60616 Гкал. Витрати операційної діяльності в сумі 21388,9 тис.грн., дорівнюють витратам від звичайної діяльності дорівнюють (з яких собівартість послуг теплопостачання - 19260,0 тис.грн.) Таким чином, собівартість реалізованої 1Гкал склала 302,57 грн.

За 2010 рік згідно з даними Звіту про постачання теплоенергії (ф.1-теп) вироблено теплової енергії в кількості 90989,3 Гкал, відпущено теплової енергії споживачам - 79682,6 Гкал у тому числі населенню - 66411,0 Гкал. Витрати операційної діяльності в сумі 29392,3 тис.грн., дорівнюють витратам від звичайної діяльності дорівнюють (з яких собівартість послуг теплопостачання - 24569,0 тис.грн.) Таким чином, собівартість реалізованої 1Гкал склала 368,87 грн.

Протягом 2008 - 2010 років перевищення витрат теплової енергії над нормами, встановленими згідно з «Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» (КТМ 204 Україна 244-94,1998) не встановлено.

Відповідно до п.7 Порядку №517 розрахунок обсягу заборгованості складається за формою згідно з додатком 3, погоджується відповідним структурним підрозділом місцевого органу виконавчої влади або виконавчого органу місцевого самоврядування та разом з документами, зазначеними у п.5 цих Порядку та умов, подається учасниками розрахунків територіальним комісіям з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу (далі - територіальні комісії), утвореним відповідно до постанови КМУ від 22.02.2006 року №190 «Про повноваження Міжвідомчої комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу» для прийняття рішення про узгодження обсягу заборгованості.

Територіальні комісії протягом двох тижнів з дня надходження зазначених документів приймають рішення про узгодження обсягу заборгованості.

Рішенням Територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу Луганської області, згідно протоколу від 04.07.2012 року №13, узгоджено суму дебіторської заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, яка утворилася станом на 01.04.2012 року. Згідно з розрахунком обсяг заборгованості за минулі роки (2005 - 1 кв. 2012) із різниці в тарифах на послуги централізованого опалення, що надані населенню, який підлягає відшкодуванню, складає 7 527 509,00 грн. Обсяг заборгованості з різниці в тарифах визначено, як різниця між фактичними витратами та фактичними нарахуваннями, згідно із затвердженими для населення тарифами з урахуванням перерахунків за неякісні та не в повному обсязі надані послуги з відрахуванням у 2008 та 2009 роках сум субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах.

Відповідно до п.4 Порядку №517 підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості, у тому числі у разі зміни сторони у зобов'язання під час здійснення розрахунків за придбану/реалізовану на оптовому ринку електричну енергію, на підставі довідки, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору.

Позивачем на виконання вимог Порядку №517 було укладено три договори про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на загальну суму 6445867,00 грн., а саме:

- Договір від 01.08.2012 №51/517 на суму 2500000,00 грн. Для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором від 30.09.2011 №1Т-ТЕ;

- Договір від 03.12.2012 №399/517з-ГУ на суму 2824367,00 грн. Для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором від 20.12.2010 №06/10-2563-ТЕ 20;

- Договір від 03.12.2012 №400/517з-ГУ на суму 1121500,00 грн. Для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором від 23.09.2009 №06/09-1301-ТЕ 20.

Таким чином, отримані КП «Первомайськтеплокомуненерго» кошти з державного бюджету на погашення заборгованості із різниці в тарифах на теплову енергію у загальній сумі 6445867,00 грн. Використано в повному обсязі на погашення кредиторської заборгованості за спожитий природний газ.

Проведення розрахунків підтверджено платіжними дорученнями: №1 від 01.10.2012 на суму 2500000,00 грн. по договору від 30.09.2011 №1Т-ТЕ з ПАТ «Луганськгаз»; №2 від 05.12.2012 на суму 2824367,00 грн. по договору від 20.12.2010 №06/10-2563-ТЕ 20 з ДК «Газ України»; №2 від 05.12.2012 у сумі 1212500,00 грн. по договору від 23.09.2009 №06/09-1301-ТЕ 20 з ДК «Газ України».

Тобто, у 2012 році з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах перед позивачем із запланованих 7527509,00 грн. (розпорядження Луганської обласної державної адміністрації від 30.11.2012 року №1755 та від 27.12.2012 року №1964) виділено було 6445867,00 грн. Борг державного бюджету перед місцевим бюджетом щодо позивача складає 1081642,00 грн., що підтверджено актом ревізії.

Відповідно до п.2.1, п.2.2. Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий газ та електричну енергію» від 12.05.2011 №3319 підлягають списанню заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та дочірніх підприємств ДК «Газ України», ДК «Укртрансгаз», ДК «Укргазвидобування», ДАТ «Чорноморнафтогаз», що обліковувалась станом на 1 січня 2010 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом, заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у періоді з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Відповідно до Протоколу засідання комісії КП «Первомайськтеплокомуненерго» Первомайської міської ради від 27.09.2011 року №1 списана заборгованість КП «Первомайськтеплокомуненерго» перед ДК «Газ України» за спожитий природний газ у розмірі 6812015,18 грн., з якої основна заборгованість за спожитий природний газ становить 4750064,78 грн., заборгованість із сплати пені, штрафних санкцій - 2061950,04 грн.

Згідно з п.2 Порядку та умов надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженого постановою КМУ від 11.06.2012 року №517, головним розпорядником субвенції є Мінрегіон. Відповідальними виконавцями відповідної бюджетної програми є Мінрегіон і Казначейство.

Луганська обласна державна адміністрація листом від 29.03.2013 року №5/10-1708 звернулася до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України з питанням, чи повинні підприємства при розрахунку різниці в тарифах враховувати суму списаної заборгованості за природний газ та електроенергію, відповідно до Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою КМУ від 08.08.2011 року №894.

Згідно відповіді Департаменту економіки системи життєзабезпечення Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25.04.2013 року №8/20-355-13 та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 29.04.2013 року №7/20-6819, роз'яснено, що списання заборгованості минулих років за спожитий природний газ не впливає на обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію.

Відтак, суд приходить до висновку, що вимога відповідача щодо перерахування до державного бюджету зайво отриманої субвенції та погашення заборгованості в різниці в тарифах на теплову енергію у сумі 1989078,00 грн. є необґрунтованою, що дає підстави для визнання її протиправною та скасуванню.

Відповідно до ст.130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст.136 КЗпП України передбачено, що Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.

З огляду на встановлені судом обставини відповідач не навів доказів правильності та обґрунтованості висновків про порушення позивачем законодавства та виникнення у нього обов'язку перерахувати до державного бюджету зайво отриману субвенцію на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, або провести коригування (зменшення) обсягу заборгованості минулих років із різниці в тарифах на послуги з теплопостачання на 1989078,00 грн. шляхом оформлення акту взаємозвірки між сторонами: фінансовим управлінням Первомайської міської ради, Управлінням житлово-комунального господарства та капітального будівництва Первомайської міської ради та комунальним підприємством «Первомайськтеплокомуненерго» Первомайської міської ради, або в іншому випадку стягнути з осіб, винних у безпідставному перерахуванні коштів на суму 1989078,00 грн., шкоду у порядку та розмірі встановленому ст.ст. 130-136 КЗпП.

Крім того, відповідно до висновку судово-економічної експертизи №1520/26 від 13.12.2013 року Луганського відділення Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз по адміністративній справі №812/6247/13-а, проведеним дослідженням в межах наданих документів встановлено, що КП «Первомайськтеплокомуненерго» обґрунтовано при розрахунку об'єму заборгованості різниці в тарифах на теплову енергію у відповідності з Порядком та умовами надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості по різниці в тарифах на теплову енергію, послуги по централізованому водопостачанню та водовідведенню, які вироблялись, транспортувались та поставлялись населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг по централізованому водопостачанню та водовідведенню тарифам, які затверджувались та погоджувались органами державної влади або місцевого самоврядування, затвердженого постановою КМУ від 11.06.2012 року №517, не зменшило видатки на спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової енергії для населення на суму списаної заборгованості за спожитий природний газ у відповідності з Положенням списання заборгованості за природний газ та електроенергію, затвердженого постановою КМУ від 08.08.2011 року №894.

Відтак, пункт 2 вимоги відповідача є протиправним та підлягає скасуванню у повному обсязі.

Що стосується пункту 3 вимоги. Відповідно до частин 1 та 2 ст.2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 року №2939 (із змінами та доповненнями), головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевірявся) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, що перевірявся) державне чи комунальне майно.

У акті ревізії зазначено про завдання підприємству матеріальної шкоди на суму 6508,34 грн.

Згідно з частиною 5 ст.134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене (ст.130 КЗпП).

Суд установив, що в період ревізії нестачу матеріальних цінностей відшкодовано у повному обсязі шляхом внесення винними особами: начальником дільниці №20 ОСОБА_7, секретарем ОСОБА_11, начальником дільниці ВБО ОСОБА_8, завідуючим складом ОСОБА_9, відповідно до актів приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей в натуральному виразі, що підтверджено відповідними актами. Факт відшкодування шкоди підтверджено перевіряючим у акті ревізії.

За таких підстав пункт 3 вимоги відповідача щодо зобов'язання відповідно до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженим постановою КМУ від 22.01.1996 №116 передбачено визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки, залучити фахівців для визначення суми збитків та стягнути з винних осіб суми визначених фахівцями збитків для нарахування в дохід Державного бюджету, є необґрунтованим та протиправним, що дає підстави до його скасування.

Пунктом 4 вимоги відповідач зобов'язала позивача у зв'язку з порушенням строків позовної давності стягнути з осіб, винних у неотриманні доходів, шкоду у порядку та розмірі встановленому ст.ст.130-136 КЗпП.

Відповідно до акту ревізії внаслідок несвоєчасного стягнення дебіторської заборгованості та, як наслідок спливу строків її стягнення, тобто допущення втрати боржника в зобов'язанні, підприємству нанесені збитки на загальну суму 249579,66 грн., чим порушено вимоги ст.509 ЦК України в частині не вимагання від боржника виконання його обов'язку щодо повної оплати боргу.

Статтею ст.130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Відповідно до ст.136 КЗпП покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 223 ГК України встановлено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, до даних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Але, суд вважає, що за загальним правилом, зі спливом строку позовної давності втрачається можливість отримати захист порушеного матеріального суб'єктивного права у примусовому порядку за допомогою позову (вимагати виконання обов'язку боржником за допомогою примусу).

Таким чином, на підставі наведених положень законодавства та виходячи з встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваної вимоги, відповідач діяв без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, що дає підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 17, 18, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Комунального підприємства «Первомайськтеплокомуненерго» Первомайської міської ради до Державної фінансової інспекції в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Лисичанська об'єднана державна фінансова інспекція Державної фінансової інспекції в Луганській області, про визнання протиправними дії та скасування вимоги від 17 червня 2013 року №850-14/1040, задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу від 17 червня 2013 року №850-14/1040, винесену Лисичанської об'єднаної державної фінансової інспекції Державної фінансової інспекції в Луганській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Первомайськтеплокомуненерго» Первомайської міської ради судовий збір у сумі 2328,41 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанову у повному обсязі складено та підписано 27 січня 2014 року.

Суддя Л.С. Качуріна