Постанова № 37018712, 06.02.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2014 р.Справа № 923/1371/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Гладков В.В. - за дорученням

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ремпобуттехніка-Херсон"

на рішення господарського суду Херсонської області

від 26 листопада 2013 року

у справі № 923/1371/13

за позовом Комунального підприємства "Сервіс-Центр"

до: Публічного акціонерного товариства "Ремпобуттехніка-Херсон"

про розірвання договору та стягнення 10.978 грн. 80 коп.

ВСТАНОВИЛА:

01.10.2013 р. Комунальне підприємство "Сервіс-Центр" (далі позивач, Підприємство) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Ремпобуттехніка-Херсон", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства „Ремпобуттехніка-Херсон" (далі відповідач, ПАТ) про розірвання договору та стягнення 10978 грн. 80 коп.

Позов мотивований тим, що відповідач не виконував належним чином свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором № 12 від 24.01.2011 р. про надання в користування місць для паркування службових транспортних засобів на платній комунальній парковці, розташованій за адресою: м. Херсон, відрізок по вул. Ж.Революції перед фасадом будівлі ПАТ щодо сплати збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за користування місцями платного паркування автотранспорту, внаслідок чого має заборгованість в сумі 10.755 грн. 54 коп. станом на 30.09.2013 р., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 223 грн. 26 коп. - пені, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі: 2867 грн. 50 коп. - на сплату судового збору за подання позову. Оскільки, відповідач істотно порушив умови укладеного договору, то цей договір на підставі ст. 651 ЦК України та ст. 202 ГК України підлягає розірванню в судовому порядку.

У відзиві на позов ПАТ позовні вимоги не визнавав та вважав їх безпідставними, посилаючись на те, що боргу щодо сплати збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за користування місцями платного паркування автотранспорту він не має. Грошові кошти у сумі 16.477 грн. 78 коп. сплачені відповідачем у повному обсязі. Крім того, у 2013 р. позивачем фактично не надавались та в матеріалах справи не міститься доказів надання відповідачеві відповідних послуг, а тому останньому не було за що платити, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову - відсутні.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 26.11.2013 р. (суддя Людоговська В.В.) позов задоволено частково та з відповідача на користь позивача стягнуто 7991 грн. 20 коп. - боргу, 223 грн. 26 коп. - пені та 2867 грн. 50 коп. - понесених судових витрат на сплату судового збору за подання позову. Договір про надання в користування місць для паркування службових транспортних засобів на платній комунальній парковці № 12 від 24.01.2011 р., укладений між сторонами у справі - розірвано, а в решті частині позову - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконував належним чином свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором № 12 від 24.01.2011 р. про надання в користування місць для паркування службових транспортних засобів на платній комунальній парковці, розташованій за адресою: м. Херсон, відрізок по вул. Ж.Революції перед фасадом будівлі ПАТ щодо сплати збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за користування місцями платного паркування автотранспорту, внаслідок чого на час вирішення спору по-суті, має заборгованість в сумі 7991 грн. 20 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 223 грн. 26 коп. - пені, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі на сплату судового збору за подання позову в сумі 2867 грн. 50 коп. Оскільки, відповідач істотно порушив умови укладеного договору, то цей договір на підставі ст. 651 ЦК України та ст. 202 ГК України підлягає розірванню в судовому порядку.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача решти частини боргу у сумі 2764 грн. 34 коп. місцевий суд виходив з того, що розрахунок боргу позивачем здійснено не вірно, оскільки відповідно до рахунків, виставлених позивачем відповідачеві нараховано грошові кошти до сплати за договором на загальну суму 24.468 грн. 98 коп. (з яких 16439 грн. 38 коп. - збір за паркування, 8029 грн. 60 коп. - плата за користування місцями паркування), а відповідачем оплачено16477 грн. 78 коп. (з яких 9213 грн. 28 коп. - збір за паркування та 7264 грн. 50 коп. - плата за користування місцями паркування), внаслідок чого сума боргу у відповідача перед позивачем складає 7991 грн. 20 коп., а не 10.755 грн. 54 коп. як зазначає позивач, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог в решті частині позову - відсутні.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду частково скасувати, а саме в частині стягнення з нього на користь позивача заборгованості, пені та розірвання договору, оскільки оскаржене рішення, в цій частині, не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального права та залишити зазначені вимоги Підприємства без задоволення.

Скарга мотивована тим, що, по-перше, позивачем у 2013 р. фактично не надавались та жодного доказу фактичного надання відповідачеві відповідних послуг матеріли справи не містять, а наявні в матеріалах справи платіжні доручення не є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують здійснення господарських операцій з надання щомісячних послуг за користування місцями для паркування, по-друге, позивач, будучи платником податку ПДВ, отримував платежі з частковим помилковим призначенням платежу „за користування місяцями паркування", однак без ПДВ, а тому щомісячні платежі без ПДВ відповідають відповідним сумам збору за паркування визначених в рахунках, по-третє, поза увагою суду залишилось те, що відносини між сторонами у справі є публічно-правовими та регулюються виключно нормами Податкового кодексу України, внаслідок чого відповідно до приписів ч. 2 ст. 18, ст. 183 КАС України даний спір підсудний окружному адміністративному суду, вчетверте, нарахувати пеню на збір за місця паркування, тобто на податок є неприпустимим, вп'яте, позивач в супереч вимогам ст. 188 ГК України не звертався до відповідача з пропозицією щодо розірвання спірного договору, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.

Про день, час і місце розгляду справи скаржник був своєчасно та належним чином повідомлений, але не скористався своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ без задоволення. В судовому засіданні представник позивача доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована, але оскаржене рішення підлягає зміні з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим судом відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", статуту позивача та Положення про організацію паркування транспортних засобів на території міста Херсона, затвердженого рішенням сесії Херсонської міської ради № 392 від 26.04.2007 р. позивач є уповноваженим органом з організації та обслуговування паркування та стоянок транспортних засобів на території міста Херсона та справляння місцевого збору за паркування транспорту.

З метою виконання статутних завдань позивача між останнім та відповідачем 24.01.2011 р. був укладений господарський договір про надання в користування місць для паркування службових транспортних засобів на платній комунальній парковці № 12 (далі договір) за умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачеві в користування 14 паркувальних місць загальною площею 175 кв. м. для паркування транспортних засобів персоналу та клієнтів на платній комунальній парковці, розташованій за адресою: м. Херсон, відрізок по вул. Ж.Революції перед фасадом будівлі ПАТ (далі місця для паркування), а останній зобов'язувався своєчасно та в повному обсязі сплачувати збір за місця для паркування транспортних засобів та плату за користування місцями платного паркування автотранспорту.

Відповідно до п. 6.2 договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2011 р.

24.01.2011 р. позивачем передано, а відповідачем прийнято 14 паркувальних місць загальною площею 175 кв. м. для паркування транспортних засобів персоналу та клієнтів на платній комунальній парковці, розташованій за адресою: м. Херсон, відрізок по вул. Ж.Революції перед фасадом будівлі ПАТ , що підтверджується актом приймання-передачі від 24.01.2011 р., який підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.

Додатковою угодою до договору від 30.12.2011 р., яка є невід'ємною частиною договору, сторони продовжили термін дії договору до 31.12.2014 р. та погодили, що відповідач сплачує збір за місця для паркування та плату за надання права експлуатації місць для паркування авансовими внесками до 27 числа (включно) кожного місяця на розрахунковий рахунок позивача.

У п. 2.3.2. договору відповідач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі проводити сплату збору за паркування та плату за користування місцями паркування автотранспорту згідно розрахунку.

Додатковою угодою до договору від 10.12.2012 р., яка є невід'ємною частиною договору, сторони погодили розрахунок обсягу збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за надання в користування та обслуговування спеціальних земельних ділянок для організації паркувальної діяльності (а.с.49) та визначили, що ставка збору за місця для паркування транспортних засобів за 1 кв. м. становить 0,03% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2013 р. та складає 1.866 грн. 74 коп., а плата за надання в користування та обслуговування спеціальних земельних ділянок для організації паркувальної діяльності становить 2 грн. в день за 1 паркувальне місце і визначається шляхом добутку кількості днів поточного місяця на кількість місць, що надаються в користування за договором.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем відповідно до умов договору та додаткових угод до нього були здійснені розрахунки збору за паркування та плати за користування місцями паркування автотранспорту та виставлені відповідні рахунки, а саме:

- за січень 2013 р. виставлений рахунок № СФ-0000084 від 01.01.2013 р. на суму 2734 грн. 74 коп., з яких 1866 грн. 74 коп. - збір за паркування та 868 грн. - плата за паркування,

- за лютий 2013 р. рахунок № СФ-0000275 від 01.02.2013 р. на суму 2626 грн. 89 коп., з яких 1686 грн. 09 коп. - збір за паркування та 784 грн. - плата за паркування,

- за березень 2013 р. рахунок № СФ-0000606 від 01.03.2013 р. на суму 2908 грн. 34 коп., з яких 18666 грн. 74 коп. - збір за паркування та 868 грн. - плата за паркування,

- за квітень 2013 р. рахунок № СФ-0002017 від 01.04.2013 р. на суму 1844 грн. 93 коп., з яких 1806 грн. 53 коп. - збір за паркування та 32 грн. - плата за паркування,

- за травень 2013 р. рахунок № СФ-0002181 від 01.05.2013 р. на суму 2908 грн. 34 коп., з яких 1866 грн. 74 коп. - збір за паркування та 868 грн. - плата за паркування,

- за червень 2013 р. рахунок № СФ-0002406 від 01.06.2013 р. на суму 2814 грн. 53 коп., з яких 1806 грн. 53 коп. - збір за паркування та 840 грн. - плата за паркування,

- за липень 2013 р. рахунок № СФ-0002581 від 01.07.2013 р. на суму 2908 грн. 34 коп., з яких 1866 грн. 74 коп. - збір за паркування та 868 грн. - плата за паркування, а всього збору за паркування на суму 16.439 грн. 38 коп. та плати за користування місцями паркування на суму 8029 грн. 60 коп., а всього на загальну суму 24.468 грн. 98 коп.

Посилання позивача на те, що за рахунком-фактурою № СФ-0002017 відповідач повинний сплати за користування місцями паркування грошові кошти у сумі 1008 грн. правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки такі твердження повністю спростовуються матеріалами справи, а саме: наявною належним чином завіреною копією рахунку № СФ-0002017, в якому зазначено, що за користування місцями паркування відповідач повинен сплатити 38 грн. 40 коп. (а.с.57).

Відповідно до умов додаткової угоди від 30.12.2011 р., яка є невід'ємною частиною договору, сторони погодили, що відповідач сплачує збір за місця для паркування та плату за надання права експлуатації місць для паркування авансовими внесками до 27 числа (включно) кожного місяця на розрахунковий рахунок позивача, тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що відповідач повинний був сплатити збір за місця для паркування та плату за надання права експлуатації місць для паркування за січень 2013 р. у строк до 27.01.2013 р., за лютий - у строк до 27.02.2013 р., за березень 2013 р. у строк до 27.03.2013 р., за квітень 2013 р. - у строк до 27.04.2013 р., за травень 2013 р. - у строк до 27.05.2013 р., за червень 2013 р. - у строк до 27.06.2013 р., за липень 2013 р. - у строк до 27.07.2013 р., за серпень 2013 р. - у строк до 27.08.2013 р., за вересень 2013 р. - у строк до 27.09.2013 р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив оплату збору за місця для паркування та плату за користування місць для паркування частково, а саме: 30.01.2013 р. на суму 1866 грн. 74 коп. здійснив плату за користування місць для паркування на підставі рахунку №СФ-0000084 від 01.01.2013 р. , 27.02.2013 р. на суму 1686 грн. 09 коп. здійснив плату за користування місць для паркування на підставі рахунку № СФ -275 від 01.02.2013 р., 28.03.2013 р. на суму 1866 грн. 74 коп. - здійснив плату за користування місць для паркування на підставі рахунку № СФ-606 від 01.03.2013 р., 26.04.2013 р. на суму 1874 грн. 93 коп. - здійснив плату за користування місць для паркування на підставі рахунку № СФ-2017 від 01.04.2013 р., 15.10.2013 р. на суму 1828 грн. 34 коп. - здійснив оплату збору за паркування на підставі рахунку № СФ-2181 від 01.05.2013 р., 25.06.2013 р. на суму 1844 грн. 93 коп. - здійснив оплату збору за паркування на підставі рахунку № СФ-2406 від 01.06.2013 р., 26.07.2013 р. на суму 1866 грн. 74 коп. - здійснив оплату збору за паркування на підставі рахунку № СФ-2581 від 01.07.2013 р., 27.08.2013 р. на суму 1866 грн. 74 коп. - здійснив оплату збору за паркування на підставі рахунку № СФ-2581 від 01.08.2013 р., 26.09.2013 р. на суму 1806 грн. 53 коп. - здійснив оплату збору за паркування на підставі рахунку № СФ-2872 від 01.09.2013 р., а всього здійснив оплату збору за паркування у сумі 9213 грн. 28 коп. та здійснив плату за користування місць для паркування на суму 7264 грн. 50 коп., а всього сплатив позивачеві 16.477 грн. 78 коп.

При викладених обставинах суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором та мав борг перед позивачем станом на час вирішення спору по-суті в сумі 7991 грн. 20 коп. (24.468 грн. 98 коп. - 16.477 грн. 78 коп.), а тому підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК та ст. 193 ГК України, задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача цю заборгованість, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Посилання скаржника на непідсудність спору господарським судам є безпідставними, оскільки справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень, а у тому ж випадку, коли суб'єкт, у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, не здійснюють у спірних правовідносинах владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, з яким виник спір, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції та не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості та пені за договором, укладеним між суб'єктами господарювання, де позивач здійснює повноваження щодо стягнення заборгованості за договором. Майнові відносини сторін у даній справі не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні, здійсненні управлінських чи контрольних функцій однією стороною стосовно іншої сторони. Відтак в цьому випадку позивач не виступає як суб'єкт владних повноважень у сфері управління. Спірний договір належать до приватних господарських договорів, а спір, який із нього випливає, за своєю природою не є публічно-правовим, оскільки відносини між сторонами регулюються цивільним законодавством, у зв'язку з чим вирішення зазначеного спору не відноситься до компетенції адміністративних судів, яка поширюється, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийнятими до уваги.

Посилання скаржника на відсутність підстав для сплати грошових коштів за користування місцями паркування, оскільки відповідна плата не передбачена умовами договору та відсутність актів здачі-приймання виконаних робіт при обрахуванні плати за користування місцями паркування є необґрунтованими та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки підписання актів здачі-приймання виконаних робіт при обрахуванні плати за користування місцями паркування не передбачено умовами договору, а тому їх наявність не є обов'язковою.

У п. 4.2 договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати за договором користувач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення та відшкодовує у повному обсязі збитки, спричинені порушенням строку здійснення платежів за договором, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до підставного висновку про те, що за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідач повинний сплатити позивачеві пеню, а саме:

- за січень 2013 р. (1866,74 грн. - рахунок №СФ-0000084) за період з 28.01.2013 р. по 28.07.2013 р. в сумі 137,12 грн.;

- за лютий 2013 р. (1686,09 грн. - рахунок № СФ-0000275) за період з 28.02.2013 р. по 28.08.2013 р. в сумі 121,68 грн.;

- за березень 2013 р. (1866,74 грн. - рахунок № СФ-0000606) за період з 28.03.2013 р. по 28.09.2013 р. в сумі 133,84 грн.;

- за квітень 2013 р. (1806,53 грн. - рахунок № СФ-0002017) за період з 28.04.2013 р. по 30.09.2013 р. в сумі 107,80 грн.;

- за травень 2013 р. (1866,74 грн. - рахунок № СФ-0002181) за період з 28.05.2013 р. по 15.10.2013 р. в сумі 98,35 грн., а всього 598 грн. 79 коп.

Відповідно до п. 2 ст. 83 ГПК України господарський суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Оскільки, відповідної письмової заяви про вихід за межі позовних вимог до місцевого суду не надходило, то останній задовольнив позовні вимоги позивача в межах заявленого позову та стягнув на користь останнього з відповідача 223 грн. 26 коп. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У даному випадку при укладенні договору позивач розраховував на своєчасне та повне надходження збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за користування місць для паркування від відповідача. Несвоєчасне внесення збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за користування місць для паркування приводить до зменшення доходів, що надходять до бюджету міста, що є порушенням п. 7 ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" та погіршує економічний стан місцевої громади.

Оскільки, позивачем доведений факт не сплати відповідачем збору за місця для паркування транспортних засобів та плати за користування місць для паркування за період з січня 2013 р. по вересень 2013 р. (включно) в сумі 7991 грн. 20 коп., то суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку що відповідач систематично не виконував свої зобов'язання за договором № 12 від 24.01.2011 р. та порушив його істотні умови, а тому підставне розірвав цей договір в судовому порядку та задовольнив немайнові позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова Верховного Суду України від 17.06.2008 № 8/32пд).

Відповідну правову позицію викладено також в Інформаційних листах Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" від 13.08.2008 № 01-8/482 та "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України від 15.01.2010 № 01-08/12 і в постанові Вищого господарського суду України від 29.03.2011 № 22/110). Тому суд першої інстанції правомірно та на законних підставах розірвав спірний договір в судовому порядку, внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийнятими до уваги.

Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України при частковому задоволенні позову понесені судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовом до суду позивачем правильно за майновими вимогами сплачений судовий збір в сумі 1720 грн. 50 коп. та за немайновими вимогами 1147 грн.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат між сторонами у справі суд першої інстанції не врахував того, що станом на час звернення позивача з позовом до суду (01.10.2013 р.) борг відповідача перед ним складав 9819 грн. 54 коп. та частина цього боргу в сумі 1828 грн. 34 коп. була погашена останнім в процесі розгляду справи місцевим судом по-суті платіжними дорученнями № 982 від 15.10.2013 р. Тому, відповідно вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, відповідач повинний відшкодувати позивачеві понесені витрати на сплату судового збору за майновими вимогами в сумі 1538 грн. 81 коп., оскільки позов був заявлений на 10.978 грн. 80 коп., судом визнаний борг на час пред'явлення позову в сумі 9819 грн. 54 коп., з якого 1828 грн. 34 коп. сплачено в процесі розгляду справи судом, тобто майнові вимоги позивача на час звернення з позовом до суду були обґрунтованими на 89,44 %.

Також, відповідач повинний відшкодувати позивачеві 1147 грн. понесених витрат на сплату судового збору за немайновими вимогами, які задоволені у повному обсязі, а всього повинний відшкодувати позивачеві 2685 грн. 81 коп. понесених витрат на сплату судового збору, а не 2867 грн. 50 коп., як визначено судом першої інстанції.

коп.

Оскільки, при ухваленні оскарженого рішення місцевий суд невірно здійснив розподіл судових витрат між сторонами у справі, то це рішення, в цій частині, підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ремпобуттехніка-Херсон"

- залишити без задоволення.

У пункті другому резолютивної частини рішення господарського суду Херсонської області від 26.11.2013 року у справі № 923/1371/13 суму „2867 грн. 50 коп." змінити на суму „2685 грн. 81 коп.".

В решті частині рішення господарського суду Херсонської області від 26.11.2013 року у справі № 923/1371/13 - залишити без змін.

Зобов'язати господарський суду Херсонської області видати відповідний наказ з зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 07.02.2014 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.