Ухвала суду № 37015215, 06.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року м. Київ К/800/34934/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.

Винокурова К.С.

Кочана В.М.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ім.Енгельса" до Відділу державної виконавчої служби Новопсковського районного управління юстиції про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ім.Енгельса" на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

В січні 2013 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ім.Енгельса» звернулось до суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Новопсковського районного управління юстиції, в якому просило скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №35918688 від 09.01.2013р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, зокрема, зазначав, що державний виконавець зобов'язаний був відкрити виконавче провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору 23.03.2011р., тобто наступного дня після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, яку винесено 22.03.2011р., але державним виконавцем ВДВС Новопсковського районного управління юстиції всупереч приписам ч.7 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» постанову про відкриття виконавчого провадження від 09.01.2013р. було винесено з порушенням вказаного строку.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року. Залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права й неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати судові рішення й прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій - обґрунтованими та законними.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Новопсковського районного управління юстиції перебувало виконавче провадження, з виконання наказу господарського суду Луганської області №19/238 від 29.11.2009р. про стягнення з СТОВ «ім.Енгельса» на користь TOB «Українська лізингова компанія» заборгованості в сумі 406076,66грн.

30 жовтня 2010р. головним державним виконавцем Білоус С.М. в порядку вимог ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 40607,67грн., у зв'язку з тим, що останній в добровільному порядку в семиденний строк наказ №19/238 не виконав.

Зазначена постанова позивачем не оскаржувалась.

22 березня 2011 року на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Білоус С.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу №19/238, виданого 29.11.2009р. господарським судом Луганської області, в зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

09 січня 2013 року постановою виконуючого обов'язки начальника ВДВС Новопсковського районного управління юстиції Слюсар Є.О. про результати перевірки матеріалів виконавчого провадження ВП №22157044 було скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 22.03.2011р. та зобов'язано державного виконавця здійснити виконавчі дії з дотриманням вимог ст.28 Закону України «Про виконавче провадження».

Також, 09 січня 2013 року за наслідками перевірки виконавчого провадження головним державним виконавцем Білоус С.М. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №22157044 про стягнення з СТОВ «ім.Енгельса» на користь TOB «Українська лізингова компанія» боргу в сумі 406076,66грн. та зазначено про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження.

Постанова про закінчення виконавчого провадження від 09.01.2013р. та постанова про результати перевірки матеріалів виконавчого провадження були направлені на адресу позивача 09.01.2013р. за вих. №113 та №114 згідно з журналом реєстрації вихідної кореспонденції Відділу державної виконавчої служби Новопсковського районного управління юстиції.

Крім того, 09 січня 2013 року відповідно до вимог ст.ст.17,19,20,25 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Несвіт Н.П. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №35918688 про стягнення з СТОВ «ім.Енгельса» виконавчого збору в сумі 40604,67грн.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Згідно із ст.1 зазначеного Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

За змістом ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Таким чином, як правильно вказали суди, відповідач у справі є суб'єктом владних повноважень, на якого чинним законодавством України покладено обов'язок по примусовому виконанню рішень.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом.

Згідно із ч.1 та ч.2 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що виконанню державною виконавчою службою підлягають, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

За приписами ч.1 та ч.7 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Згідно з п.8 ч.1 та ч.2 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; у випадку, передбаченому, зокрема, пунктом 8 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п.3.7.4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012р. №512/5, у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5, 8, 9, 11 - 13 частини першої статті 49 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Строк для самостійного виконання боржнику в такому випадку не надається.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 83 Закону України «Про виконавче провадження» контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а також керівник вищестоящого органу державної виконавчої служби.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Постанови, зазначені в частинах другій - четвертій цієї статті, можуть, бути оскаржені в десятиденний строк з дня їх винесення у порядку, встановленому цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, виконуючим обов'язки начальника ВДВС Новопсковського районного управління юстиції Слюсар Є.О. на підставі ст.83 Законом України «Про виконавче провадження» було здійснено перевірку виконавчого провадження та виявлено порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», а саме: державним виконавцем у ході примусового виконання наказу господарського суду винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, який не було сплачено, однак при закінченні провадження постанову про стягнення виконавчого збору виділено в окреме виконавче провадження не було, чим порушено приписи ч.7 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, у відповідності до наданих йому повноважень керівником виконавчої служби виправлено помилку державного виконавця та прийнято рішення про скасування постанови про закінчення провадження у справі по стягненню з позивача коштів та виділення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору, що, в свою чергу, і стало підставою для винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №35918688 від 09.01.2013р.

Що ж до посилань позивача як в позовній заяві, так і в апеляційній та касаційній скаргах на порушення строків винесення оскаржуваної постанови, то суди попередніх інстанцій правильно вказали, що строк винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не є самостійною підставою для скасування такої постанови, враховуючи, що остання була винесена на підставі та за результатами перевірки виконавчого провадження ВП №22157044 й скасування постанови про закінчення останнього від 22.03.2011р.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Здійснивши касаційний перегляд справи, Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухвалених судами рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтею 220, 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ім.Енгельса" відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Винокуров К.С.

Кочан В.М.