Ухвала суду № 37015143, 20.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2014 р. м. Київ К-41690/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Островича С.Е.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010

у справі № 2а-2714/10/1670

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Гадяцької МДПІ від 07.06.2010 № 0003641701/0/509 в частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 32688,00 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачеві за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб в сумі 259111 грн. основного платежу та податку на додану вартість в сумі 426511,00 грн. основного платежу та 213255 грн. штрафних санкцій слугували висновки планової документальної перевірки за період з 01.10.2006 по 30.09.2009, викладені в акті від 31.05.2010 № 541/1701/НОМЕР_1, про порушення позивачем вимог ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92, п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 9.4 ст. 9, ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість».

Податковий орган обумовлює зафіксовані порушення щодо заниження позивачем податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість порушенням вимог ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98 (далі Указу № 727/98), яке полягало у перевищенні граничного обсягу виручки, що дозволяв перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, на суму 311864 грн. за 2007 рік року. Так, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, позивач отримав за ІV квартали 2007 року виручку від реалізації товару в загальній сумі 81453 грн., тому мав перейти з 01.01.2008 на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, та оподаткувати за загальними вимогами суму перевищеного чистого доходу у 2007 року, та суму чистого доходу за 2008 рік, 2009 рік, а також зареєструватися платником податку на додану вартість та сплачувати податок на додану вартість з оподатковуваних операцій.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій про те, що платник єдиного податку при перевищенні граничного розміру виручки повинен з наступного звітного періоду (кварталу) перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, а також оподаткувати доход податком з доходів фізичних осіб за правилами загальної системи оподаткування.

Статтею 1 Указу № 727/98 встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті).

Відповідно до статті 5 Указу № 727/98 у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (який був чинним на час виникнення спірних відносин) визначає особливості оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю.

Абзацом 1 статті 13 цього Декрету визначено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу (абзац 2 вказаної статті).

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає як обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування так і з оподаткування суми такого перевищення у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», оскільки оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце лише при дотриманні норм Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», зокрема щодо обсягу граничного розміру виручки.

Щодо вирішення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість суд касаційної інстанції зазначає таке.

З акту перевірки вбачається (а.с.14), що податковий орган, встановивши факт перевищення позивачем граничного розміру виручки у IV кварталі 2007 року та виникнення у позивача обов'язку перейти на загальну систему оподаткування з першого кварталу 2008 року, донараховує позивачеві податок на додану вартість на операції, що відбулись у періоді з грудня 2007 року по січень 2009 року.

Відповідно до ст. 6 Указу № 727/98 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема податку на додану вартість.

Своєю чергою, умовою для перебування фізичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності відповідно до ст. 1 Указу № 727/98 є не перевищення обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік в 500 тис. гривень.

Таким чином, до перевищення граничного обсягу виручки і виникнення у платника єдиного податку обов'язку перейти на загальну систему оподаткування положення Закону України «Про податок на додану вартість» до такого платника не застосовуються.

Після виникнення у платника єдиного податку обов'язку перейти на загальну систему оподаткування при вирішенні питання щодо виникнення у нього обов'язку зареєструватись платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з поставки послуг (товарів) таким податком слід керуватися Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закон), який визначає порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до п. 2.1 Закону платником податку будь-яка особа, яка, зокрема підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Підстави, за якими особа підлягає реєстрації як платник податку, визначені у п. 2.3 ст. 2 Закону.

Відповідно до п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Відповідно до п.п. «а» п. 9.6. Закону з урахуванням положень пункту 9.5 цієї статті заява про реєстрацію має бути подана (надіслана) податковому органу особами, що підлягають реєстрації згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним пунктом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що тільки у разі, коли з моменту перевищення граничного розміру виручки, визначеного ст. 1 Указу, особою, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, допущено перевищення операції з поставки товарів (послуг) сукупно протягом останніх дванадцяти календарних місяців 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), у такої особи виникає обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість та сплатити такий податок, починаючи з періоду, в якому відбулось перевищення загальної суми (300000 гривень) від здійснення оподатковуваних операцій з поставки товарів (послуг).

З огляду на викладене, з метою правильного вирішення справи підлягають встановленню такі обставини:

дата здійснення операції, яка зумовила перевищення розміру виручки, визначеного статтею 1 Указу, з настанням якої пов'язується поширення на платника загальної системи оподаткування;

з метою визначення періоду, в якому виникає обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість та сплачувати такий податок, слід встановити період здійснення операції, за якою позивачем перевищено граничний обсяг оподатковуваних операцій, встановлений п.п.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону;

податковий період, у якому у позивача виник обов'язок зареєструватись платником податку на додану вартість, оподатковувати поставки товарів (послуг) та сплачувати податок до бюджету;

визначити базу оподаткування оподатковуваних операцій, здійснюваних після виникнення обов'язку зареєструватись платником податку на додану вартість, з якої обчислити податок на додану вартість, що підлягав сплаті до бюджету.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанцій дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

С.Е. Острович