Ухвала суду № 37015097, 04.02.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2014 року Справа № 876/12599/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Хобор Р.Б., Сеника Р.П.

за участю секретаря судового засідання Саламахи О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НВП «Техноваги» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю НВП «Техноваги» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0002282321, № 0002292321 та № 0002302321 від 07.07.2012 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова від від 07.07.2012 року № 0002282321, № 0002292321 та № 0002302321.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що видаткові, податкові накладні, якими підтверджено факти виконання робіт (надання послуг) позивачу містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів. Отже, первинні документи, надані позивачем податковому органу для перевірки, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними і допустимими доказами, що фіксують господарські операції з контрагентами: ПП «Сталевий дім», ПП «Крафт» і є підставою для включення зазначених у них сум до складу валових витрат з податку на прибуток підприємств.

Суд першої інстанції вказує на те, що згідно з умовами договорів, товар транспортується продавцем або покупцем за згодою сторін. Отримання позивачем товару здійснювалося уповноваженими особами на підставі довіреностей. Зазначений факт підтверджується наявним у матеріалах справи реєстром документів. Крім того, транспортні витрати не відносились позивачем до складу витрат, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та наявність у позивача передбачених законодавством підстав для віднесення сум за цими операціями до складу валових витрат. Отже, позивачем правомірно, у відповідності з приписами чинного законодавство віднесено до складу валових витрат витрати по наведених вище контрагентах.

Суд першої інстанціїх посилається на те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Закон України «Про податок на додану вартість», так само як і інші закони, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірені періоди підтверджується податковими накладними, які не мають жодних недоліків контрагенти позивача на час здійснення господарських операцій були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість. Зазначені обставини давали право позивачу включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Договори, укладені позивачем з зазначеними в Акті перевірки контрагентами, підписані з належним чином зареєстрованими та діючими юридичними особами, були чинними на момент їх виконання та повністю виконані сторонами.

Суд першої наголошує на тому, що чинним законодавством не передбачено обов'язку суб'єктів господарювання перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, посвідчень особи керівників підприємства-контрагента та достовірність їх підписів при укладенні угод та виконанні господарських зобов'язань. Також в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність трудових та матеріальних ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит та витрати лише за їх наявності.

Разом з тим, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області оскаржила її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що господарські операції з ПП «Сталевий дім», ПП «Крафт ЛВ», які відображені ТзОВ НВП «Техноваги» в досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, не спричиняють реального настання правових наслідків. У ПП «Сталевий дім», ПП «Крафт ЛВ» відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, відсутні штатні працівники та фахівці, які приймали б участь у здійсненні господарських операцій, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даним підприємством та підприємствами -покупцями товарів (робіт, послуг). Згідно висновків актів перевірок - ПП «Сталевий дім», ПП «Крафт ЛВ» відобразило господарські операції, щодо придбання товарів (робіт, послуг) та подальшого їх продажу покупцям, які фактично не відбувались.

Отже, ТзОВ НВП «Техноваги» отримано податкову вигоду шляхом зменшення суми ПДВ належної до сплати в бюджет, за рахунок придбання послуг під суб'єктів, які не звітують про податкові зобов'язання і не сплачують податки до бюджету; відсутність фізичних та технічних можливостей у ПП «Сталевий дім» і ПП «Крафт ЛВ» проводити фінансово-господарську діяльність через відсутність не тільки кваліфікованого, а будь-якого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення матеріалі на об'єкти будівництва, відсутність приміщень вказують на неможливість певних осіб до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції (здійснення будівельних робіт); відсутність товарно-транспортних накладних типової форми ТзОВ НВП «Техноваги» на отримання матеріалів від ТзОВ «Сталевий дім», ПП «Крафт ЛВ», які б підтверджували факт отримання та перевезення вантажів.

Таким чином, встановлена в ході перевірки відсутність фактичного придбання товарно-матеріальних цінностей без мети настання реальних наслідків, отримання безпідставної податкової вигоди, що полягає в заниженні податку па прибуток, а отже виключає господарський характер понесених витрат.

Апелянт, з посиланням на Інструкцію «Про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи», затвердженої наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 7 серпня 1996 р. № 228/253, Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, вказує на те, що транспортування товару автомобільним транспортом здійснюється тільки при наявності, належним чином оформлених дорожніх листів та товарно-транспортних накладних.

Посилається на те, що наявність лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції (оприбуткування товару, робіт, послуг чи його оплата) не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Акцентує увагу на тому, що підставами для формування податкового кредиту з ПДВ є наявність належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту у сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 01.08.2002 року ТОВ НВП «Техноваги» зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради за № 1415120 0000 002404, взято на податковий облік ДПІ у Галицькому районі м. Львова 19.08.2002 року за № 10284 і станом на 18.06.2012 року перебуває на обліку в ДПІ у Сихівському районі м. Львова. У період, що перевірявся, ТОВ НВП «Техноваги» було платником податку на прибуток та податку на додану вартість, платником інших податків. Основними видами господарської діяльності ТОВ НВП «Техноваги» є виробництво (без ремонту) ваговимірювального обладнання, виробництво контрольно-вимірювальної апаратури, будівництво будівель, та інші види. На вид діяльності - будівництво будівель видана ліцензія Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 47-Л від 24.11.2006 року.

На підставі направлення № 348 від 12.06.2012 року, виданого ДПІ у Сихівському районі м. Львова, згідно п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1.2 п.75.1. ст.75, п.78.1.1 п.78 ст.78 Податкового кодексу України, наказу ДПІ у Сихівському районі м. Львова № 78 в період з 12 червня по 18 червня 2012 року ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ НВП «Техноваги» з питань правильності обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських розрахунків з ПП «Сталевий дім» (СДРПОУ 37399035) та ПП «Крафт» (СДРПОУ 37399009) за весь період здійснення взаєморозрахунків, за результатами якої складено акт перевірки № 806/22-20/32126739 від 19.06.2012 року.

Як видно з Акта перевірки, висновок про порушення позивачем податкового законодавства зроблено на підставі наступного: відсутність фізичних та технічних можливостей у ПП «Сталевий дім», ПП «Крафт» проводити фінансово-господарську діяльність через відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у т.ч. транспортних засобів, відсутність приміщень; відсутність товарно-транспортних накладних типової форми; не встановлено місце знаходження. Встановлено порушення позивачем вимог пп. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями), що привело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 194 245,0 грн., в тому числі за 2-3 квартали 2011року в сумі 194 245,00 грн. та зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2-3-ий квартали 2011 р. в сумі 165 856,0 грн.; п. 198.3, п.184.4, ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, що призвело до заниження податку на додану вартість всього в сумі 95 032,00 грн., в т.ч. за липень 2011 року в сумі 95032,00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 7 липня 2012 року: № 0002282321, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з прибутку підприємств у розмірі 194245,00 грн., в т.ч. за 2-3 квартали 2011 року в сумі 194245,00 грн.; № 0002292321, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткуванн податком на прибуток за 2-3 квартали 2011 року у розмірі 165856,00 грн.; №0002302321, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 166306,00 грн., в тому числі за основним платежем - 950032,00 грн. та штрафними (фінансовими санкціями) - 71274,00 грн.

Встановлено, що ТзОВ НВП «Техноваги» укладено договір купівлі-продажу №КП 01/06/11 від 01.06.2011 року з ТзОВ «Сталевий дім». Відповідно до представлених документів ТзОВ НВП «Техноваги» отримано від ПП «Сталевий дім» матеріалів на загальну суму 1020192,00 грн. (металоконструкція автомобільної ваги, інші матеріали), в тому числі ПДВ - 170032,00 грн. У бухгалтерському обліку ТзОВ НВП «Техноваги» відображено отримані матеріали, суму ПДВ включено до складу податкового кредиту у декларації з ПДВ за червень 2011 року - 75000,00 грн. та за липень 2011 року - 95032,00 грн.

У податковому обліку ТзОВ НВП «Техноваги» придбання матеріалів від ПП «Сталевий дім» відображено у складі собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 2-ий та 3-ій квартали 2011 року в сумі 850160,00 грн., ПДВ відображено у складі податкового кредиту підприємства за червень 2011 року в сумі 70000,00 грн., за липень 2011 року в сумі 95032,00 грн. Оплату за отримані матеріали ТзОВ НВП «Техноваги» здійснювало шляхом перерахування безготівкових коштів з поточного рахунку.

Позивачем укладено договір купівлі-продажу №ДГ 04/04 від 18.04.2011 року з ПП «Крафт», відповідно до якого ТзОВ НВП «Техноваги» отримано металоконструкцію автомобільної ваги та кабель керування. У бухгалтерському обліку ТзОВ НВП «Техноваги» відображено отримані матеріали, суму ПДВ включено до складу податкового кредиту у декларації з ПДВ за квітень 2011 року в сумі 32048,00 грн.

У податковому обліку ТзОВ НВП «Техноваги» придбання матеріалів від ПП «Крафт» відображено у складі собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 2-ий квартал 2011 року в сумі 160240,00 грн., ПДВ відображено у складі податкового кредиту підприємства за квітень 2011 року в сумі 32048,00 грн. Оплату за отримані матеріали ТзОВ НВП «Техноваги» здійснювало шляхом перерахування безготівкових коштів з поточного рахунку.

Видаткові, податкові накладні, якими підтверджено факти виконання робіт (надання послуг) позивачу містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів. Тобто, первинні документи, надані позивачем податковому органу для перевірки, повністю відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними і допустимими доказами, що фіксують господарські операції та є підставою для включення зазначених у них сум до складу валових витрат з податку на прибуток підприємств.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності; в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг .

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПК України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналізуючи вищевикладені положення, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що формування податкового кредиту є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отримання позивачем товару здійснювалося уповноваженими особами на підставі довіреностей. Зазначений факт підтверджується наявним у матеріалах справи реєстром документів. Крім того, транспортні витрати не відносились позивачем до складу валових витрат, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є підставою для висновку контролюючого органу про дотриманням чи порушенням суб'єктами господарювання правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Крім того, чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії своїх контрагентів, що беруть участь у сплаті податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством. Посилання ДПІ на відсутність у контрагентів об'єктивної можливості виконати зобов'язання з поставки товару в адресу позивача не підтверджені будь-якими фактами, позаяк податкова інспекція не довела неможливості ПП «Сталевий дім» та ПП «Крафт» поставити товар (металоконструкцію автомобільної ваги, інші матеріали) наявними у нього силами та засобами позивачу. Факт поставки товару позивачеві підтверджується наявними у справі первинними документами. Договірні правовідносини між позивачем та його контрагентами оформлено належним чином, первинні документи податкової та бухгалтерської звітності відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів.

Щодо порушення позивачем вимог ст.ст. 138, 139 ПК України, в результаті чого ДПІ зменшено від'ємне значення за 2-3 квартали 2011 року на суму 165856,00 грн., на думку апеляційного суду, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що згідно до п. 138.2 ст.138 Податкового Кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Первинні бухгалтерські документи підтверджують розрахунки за господарськими операціями між постачальниками товару та позивачем, свідчать про реальність виконання господарських операцій.

Відповідно до вимог п.1 ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Згідно вимог п.п. 1-3, 5-6 ст.203 Цивільного Кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею ст.228 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення чи пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Контролюючим органом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів, укладених між ТзОВ НВП «Техноваги» та ПП «Сталевий дім», ПП «Крафт» не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Крім того, не виконання контрагентом свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Діюче законодавство України не ставить в залежність включення до складу валових витрат сум, пов'язаних з придбанням товарів у постачальника та сум ПДВ до складу податкового кредиту від дотриманням вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті необгрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), правомірно задовольнив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю НВП «Техноваги» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року у справі №2а-7961/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НВП «Техноваги» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Р.Б. Хобор

Р.П. Сеник

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 05.02.2014 року.