Ухвала суду № 37012524, 06.02.2014, Святошинський районний суд міста Києва

пр. № 2/759/2098/14

ун. № 759/1828/14-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2014 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Морозов М.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Апеляційного суду міста Києва, суддів Апеляційного суду м. Києва Кирилюк Ганни Миколаївни, Панченко Миколи Миколайовича, Рейнарт Ійї Матвіївні, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в м. Києві про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями суду -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Апеляційного суду міста Києва, суддів Апеляційного суду м. Києва Кирилюк Ганни Миколаївни, Панченко Миколи Миколайовича, Рейнарт Ійї Матвіївні про стягнення за рахунок державного бюджету на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 300000 грн.

У відкритті провадження у справі нобхідно відмовити з слідуючих підстав.

Згідно ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Звертаючись з позовними вимогами до Апеляційного суду міста Києва, суддів Апеляційного суду м. Києва, позивач по справі просить суд стягнути за рахунок державного бюджету на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 300000 грн. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що перед та під час слухання його справи у Апеляційному суді м. Києва за №22-ц/796/17699/2013 було порушено ст. 19 Конституції України, процесуальне право та ст. 23 «Положення про паспорт громадянина України», й відповідачі спричинили йому моральну шкоду, завдану незаконними діями суду, яка підлягає відшкодуванню, бо порушені норми Конституції України, рішення №9-зп від 25.12.1997 р. Конституційного Суду України, «Положення про паспорт громадянина України».

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 11 ЦПК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно ст. 15 ЦПК України особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно п.п. 8, 9 ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Право фізичних та юридичних осіб, зокрема, на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Конституції України.

Згідно ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 1166 ЦК України відповідно до загальних підстав відповідальності за майнову шкоду, яка завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, та також завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до вимог ч.5, 6 ст. 1176 ЦК України шкода завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення у цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного судового рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Позивачем не додано до матеріалів позовної заяви, а також не зазначено у самій позовній заяві, якими доказами підтверджується факт вчинення судами незаконних дій, які б призвели до порушення процесу розгляду цивільної справи і постановлення незаконного судового рішення у цивільній справі, що може бути підставою для звернення до суду з вимогами про відшкодування завданої такими діями шкоди.

В своєму рішенні від 23.05.2001 року за № 6-рп/2001 Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України.

Отже, суди та судді при розгляді ними цивільних, кримінальних, адміністративних справ та справі про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

Однією із основних конституційних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Виходячи з цього, рішення судів і відповідно до них дії або бездіяльність суддів з питань здійснення правосуддя можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку, а не шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Як роз'яснено в п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади», відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза

передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Пунктом 1 частини 2 статті 122 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

У низці рішень Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним (у рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Проте, в зазначеному вище випадку між позивачем та судом, суддями (відповідачами) такі правовідносини не виникають, і такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Такі спори не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Відповідно до статті 125 Основного закону України в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вишу раду юстиції».

Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) судді, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126 і 129 Конституції України).

Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку №3 (2002) згаданої Консультативної ради щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій СМ/Яес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки).

За таких обставин, суддя приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 56, 124 Конституції України, ст.ст. 3, 15, 122, 208-210, 293, 294 Цивільного процесуального кодексу України, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Апеляційного суду міста Києва, суддів Апеляційного суду м. Києва Кирилюк Ганни Миколаївни, Панченко Миколи Миколайовича, Рейнарт Ійї Матвіївні, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в м. Києві про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями суду.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Суддя