Постанова № 37010084, 28.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2014 р. Справа№ 911/3270/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Корсакової Г.В.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Бернацька О.В. - представник за довіреністю № 14-113 від 14.05.2013р.;

від відповідача: Коваленко О.М. - представник за довіреністю № 01-12 від 03.01.2014р.

від третьої особи: не з'явились;

розглянув апеляційні скарги Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" та Публічного акціонерного товариства "Нацональна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2013р.

у справі № 911/3270/13 (суддя Кошик А.Ю.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Нацональна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз"

про стягнення 1249235,99 грн.,

В судовому засіданні 28.01.2014 р. оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" (далі - відповідач) про стягнення 94650,53 грн. - інфляційних витрат, 778364,08 грн. - пені, 374894,71 грн. - 3% річних та 7% штрафу у сумі 1326,67 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.11.2013р. позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловоденергія" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 455476,40 грн. пені, 94650,53 грн. інфляційних втрат, 374894,71 грн. 3% річних та 18500,43 грн. судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі в частині стягнення пені та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в стягненні 455476,40 грн. пені, а також зменшити розмір штрафних санкцій.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, зокрема, невірно застосував строк позовної давності щодо стягнення пені за прострочення виконання договірних зобов'язань.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.12.2013 р.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" також звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні з відповідача пені у розмірі 19800,03 грн. та 7% штрафу у сумі 1326,67 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині. Крім того, позивач просив частково скасувати ухвалу від 22.10.2013р. по даній справі, а саме в частині стягнення з нього в порядку ч.5 ст. 83 ГПК України 1700 грн. штрафу.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставин справи, зокрема, не дослідив, що право на стягнення 7% штрафу передбачено первинним договором, а не додатковою угодою до нього. І саме положеннями первинного договору слід керуватися при стягнення штрафу за невиконання зобов'язань за листопад 2011 року. Крім того, зазначив, що судом невірно зроблена перерахунок пені, яка підлягає стягненню за квітень-травень 2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, об'єднано в одне провадження з апеляційною скаргою відповідача та призначено до розгляду на 23.12.2013 р.

У судовому засіданні 23.12.2013 р. судом апеляційної інстанції було прийнято постанову по даній справі, якою скасовано ухвалу Господарського суду Київської області від 22.10.2013р. в частині стягнення 1700 грн. штрафу з відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (далі - третя особа), розгляд апеляційних скарг на рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2013р. у справі № 911/3270/13 було відкладено на 28.01.2014р.

У судовому засіданні 28.01.2014 р. представник позивача підтримав свою апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечував та просив залишити її без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.01.2014р. підтримав свою апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував.

Представник третьої особи у судове засідання 28.01.2014р. не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення № 0411607802394 про вручення 03.01.2014р. третій особі копії вищезазначеної ухвали.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду Київської області в апеляційному порядку за відсутності представника третьої особи, що була належним чином повідомлена про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційних скарг, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.10.2011р. між третьою особою (постачальник за умовами договору) та відповідачем (споживач за умовами договору) було укладено договір на постачання природного газу №600600062-ТКЕ-ТЕ/11 (далі - договір 1).

Відповідно до п. 1.1 договору 1 (зі змінами, внесеними додатковою угодою №2 від 20.12.2011р., якою викладено умови договору в новій редакції) постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Місцевим судом правомірно встановлено, що на виконання п. 2.1 договору 1 за період з жовтня 2011 року по серпень 2012 року постачальник поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 53162505,03грн., що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2011 року на 3687275 куб. м. на суму 4827380,47грн.; від 30.11.2011 року на 5396322 куб. м. на суму 7064864,82грн.; від 31.12.2011 року на 669458 куб. м. на суму 7422454,47грн.; від 02.02.2012 на 774986 куб. м. на суму 8869811,68грн.; від 29.02.2012 року на 7903783 куб. м. на суму 10347632,71грн.; від 31.03.2012 року на 5600326 куб. м, на суму 7331 946 грн.; від 30.04.2012 року на 2 758 806 куб. м., на суму 3 611 828,82грн.; від 31.05.2012 року на 1 138 146 куб. м. на суму 1 490 060,75грн.; від 30.06.2012 року на 892 942 куб. м. на суму 1169 039,67грн.; від 31.07.2012 року на 87 157куб. м. на суму 114 105,95грн.; від 31.08.2012 на 697 662 куб. м. на суму 913 379,09 грн.

Абзацом 4 підпункту 4.6 пункту 4 договору 1 передбачено, що остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється не пізніше 7-го числа місяця наступного за розрахунковим.

В порушення умов договору відповідач своєчасно та в повному обсязі за отриманий природний газ не розраховувався, оплата природного газу відбувалась з простроченням платежів, що не заперечується доводами апелянтів.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків по оплаті за природний газ та його транспортування між Броварською ФЕЕЕ ПАТ "Київоблгаз" та КП "Броваритепловоденергія" по договору №600600062-ТКЕ-ТЕ/11 від 01.10.2011 року станом на 24.09.2012 року заборгованість складала 14066614,86 грн.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 21.11.2012 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (новий кредитор) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (первісний кредитор) укладено договір №14/7080/12 про відступлення права вимоги (далі договір 2).

Згідно з пунктом 1 договору 2 сторони домовились про те, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника первісного кредитора - КП "Броваритепловоденергія" за договором 1 у сумі 14066614,86 грн.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, у п. 1.2. договору 2 сторони встановили, що крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, зазначеним в п. 1.1 договору 2, до нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за зазначеним договором.

Той факт, що остаточна сплата заборгованості у розмірі 14066614,86 грн. відбулася станом на 25.06.2013 року (тобто з простроченням виконання договірних зобов'язань відповідачем) підтверджується матеріалами справи та не заперечується доводами апеляційних скарг.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв'язку з простроченням відповідачем оплати природного газу, позивачем, як новим кредитором, заявлено до стягнення з відповідача 778364,08 грн. пені, 1326,67 грн. 7% штрафу, 94 650,53грн. інфляційних втрат та 374 894,71грн. 3% річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок ціни позову, який було взято до уваги судом першої інстанції, та дійшов висновку, що даний розрахунок про стягнення 94650,53 грн. інфляційних втрат та 374894,71 грн. 3% річних у заявлені позивачем періоди - є вірним та обґрунтованим, а відтак місцевим судом правомірно задоволено позов про стягнення зазначених сум в цій частині.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 6.2.2. договору 1 у разі порушення споживачем строків оплати, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення від суми не проведеного платежу за кожний день прострочення платежу.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Частина 2 ст. 258 ЦК України встановлює, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік, яка може бути збільшена за домовленістю сторін.

Місцевим судом правомірно встановлено, що положення договору 1 в редакції, затвердженій додатковою угодою № 2 від 20.12.2011 року, не містять умови про збільшення строку позовної давності для стягнення пені та штрафу, ніж передбачений ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

З розрахунку позивача вбачається, що нарахування пені розпочато ним з 07.11.2011р. за зобов'язання, які виникли в жовтні 2011 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент нарахування пені за невиконання відповідачем договірних зобов'язань за жовтень 2011 року діяли умови договору 1 в первинній редакції (без врахування положень додаткової угоди № 2 від 20.12.2011 року). Так, пунктом 7.9. договору 1 в первинній редакції встановлений строк позовної давності для стягнення неустойки в 3 роки, через що, є правомірне задоволення місцевим судом позову в частині стягнення пені, нарахованої за зобов'язання жовтня 2011 року у розмірі 8705,51 грн.

Також, посилаючись на положення первинної редакції договору 1, місцевим судом частково задоволено розмір заявленої позивачем пені, нарахованої за зобов'язання листопада 2011 року.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого суду в цій частині з огляду на наступне.

Як вбачається з п. 4 перехідних положень додаткової угоди № 2 від 20.12.2011 року (якою не встановлена позовна давність для стягнення неустойки більше ніж 1 рік), положення даної угоди поширюються на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.12.2011р. (а не з 20.12.2011р., як помилково визначив суд першої інстанції).

Враховуючи, що право на нарахування пені за зобов'язання не виконанні у листопаді 2011 року позивач набув лише 08.12.2011р. (відповідно до п. 4.6. договору 1), у стягненні пені в цій частині слід відмовити, враховуючи спеціальний строк позовної давності в 1 рік.

Таким чином, місцевий суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення пені за не виконанні у листопаді 2011 року зобов'язання, що нарахована за період з 08.12.2011 року по 19.12.2011 року та складає 22986,03 грн.

Разом з цим, місцевий суд дійшов правомірного висновку про те, що на заборгованість за березень 2012 року пеня підлягає частковому задоволенню, оскільки підлягала нарахуванню в межах п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України з 08.04.2012 року по 07.10.2012 року, з якого, у зв'язку з застосування скороченого строку давності з 20.12.2011 року, пеня підлягає задоволенню за період з 17.08.2012 року по, відповідно, 07.10.2012 року (як зазначено в розрахунку), що складає 145146,07 грн.

При перерахунку розміру пені, нарахованої за зобов'язання квітня та травня 2012 року судом першої інстанції вірно були визначені періоди нарахування, а саме з 17.08.2012 року по 07.11.2012 року за зобов'язання квітня 2012, та з 17.08.2012 року по 07.12.2012 року за зобов'язання травня 2012 року, проте були допущені помилки при вирахуванні сум, які підлягають стягненню за вказані періоди.

Зробивши перерахунок суми пені за зазначені періоди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що задоволенню підлягають 122861,39 грн. пені, нарахованої за квітень 2012 року та 69006,31 грн. пені, нарахованої за травень 2012 року.

Пеня, яка була вирахувана місцевим судом за зобов'язання червня 2012 у розмірі 61326,72 грн., липня 2012 у розмірі 5939,15 грн., серпня 2012 у розмірі 39305,25 грн. - є обґрунтованою, арифметично вірною та розрахованою з дотриманням п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та строку позовної давності.

З огляду на вищенаведене, стягненню з відповідача підлягає пеня у загальному розмірі 452290,40 грн. з урахуванням заявлених позивачем періодів.

Тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.

Обґрунтовуючи доводи своєї апеляційної скарги позивач зазначив, що місцевим судом неправомірно відмовлено в стягненні 7% штрафу у сумі 1326,67 грн., нарахованого за зобов'язання листопаду 2011 року. Позивач зазначає, що суд не з'ясував тієї обставини, що положення додаткової угоди № 2 від 20.12.2011 року, поширили свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.12.2011р. Так, на думку позивача, оскільки 7% штрафу були заявлені ним за зобов'язання листопада 2011 року, в даному випадку слід застосовувати положення первинної редакції договору, якою сторони керувались до 01.12.2011 року (тобто і листопаді 2011 також).

Суд апеляційної інстанції не приймає наведені доводи позивача як підставу для скасування рішення в цій частині, з огляду на наступне.

Пунктом 7.5. договору 1 в первинній редакції, сторони передбачили, що за прострочення строку платежу понад тридцяти календарних днів споживач додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Додатковою угодою № 2 від 20.12.2012 року (положення якої розповсюджують свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.12.2011р.), сторони взагалі виключили з умов договору даний вид санкції за неналежне виконання зобов'язань.

Враховуючи положення договору 1 (як в первинній так і в новій редакції) стосовно остаточного розрахунку до 7 числа наступного місяця за послуги, які були надані в попередньому місяці, прострочення боржника за зобов'язання листопада 2011 року виникло лише 08.12.2011 року, а право нараховувати 7 % штрафу (у випадку продовження дії первинної редакції договору) мало б виникнути лише 08.01.2012 року.

Таким чином, на момент прострочення боржника (08.12.2011р.) вже діяла нова редакція договору, відповідно до якої, позивач взагалі не мав права застосовувати такий вид санкції як 7% річних, а тому таке нарахування з 08.01.2012 року є безпідставним.

В цій частині місцевим судом правомірно відмовлено в стягненні 7% штрафу у сумі 1326,67 грн.

У відзиві на позовну заяву, а також, обґрунтовуючи доводи своєї апеляційної скарги, відповідач не погодився з застосуванням штрафних санкцій в повному обсязі та просив суд зменшити їх розмір.

На думку апелянта, обставинами, які мають враховуватись судом при задоволенні клопотання про зменшення розміру пені є те, що відповідач являється комунальним підприємством, яке є єдиним виробником і постачальником теплової енергії в місті Бровари, на час розгляду справи в місцевому суді у відповідача була відсутня основна заборгованість по зобов'язанням договору, а також те, що причиною неналежного виконання зобов'язання стало неналежне бюджетне фінансування відповідача.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Тобто, застосування вказаної норми є правом суду.

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В частині 1 статті 233 ГК України також вказано, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відповідно до частини 2 вказаної статті, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно пунктом 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судом апеляційної інстанції враховано, що відповідно до ст. 617 ЦК України відсутність коштів у боржника не вважається випадком, який звільняє останнього від відповідальності за порушення ним зобов'язання.

Таким чином, вищенаведеними нормами передбачено право господарського суду за наявності обставин, які мають істотне значення, зменшити розмір заявлених до стягнення санкцій (в тому числі пені). При цьому наявність таких обставин повинна бути документально підтверджена (статті 32, 33 Господарського процесуального кодексу України).

Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги доводи позивача про те, що закупівля і постачання природного газу споживачам відбувається ним за цінами, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання в сфері енергетики, і позивач не має можливості змінити встановлені тарифи. В свою чергу, несвоєчасна оплата споживачами природного газу, який надається ПАТ НАК "Нафтогаз України", значним чином ускладнює функціонування газотранспортної системи, а також призводить до виникнення у позивача заборгованості перед українськими та міжнародними суб'єктами господарювання, газодобувними підприємствами, за яку договорами передбачені жорсткі санкції за прострочення оплат. Відтак, прямим наслідком неналежного виконання грошових зобов'язань відповідачем та аналогічних покупців імпортованого газу, є тяжкий фінансовий стан позивача.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що підстав для зменшення розміру пені, які є винятковими в розумінні пункту 3 статті 83 ГПК України, відповідачем надано не було. Крім того, посилання відповідача на особливості бюджетного фінансування комунального підприємства - не є винятковою обставиною в розумінні пункту 3 ст. 83 ГПК України (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 06.06.2013 року по справі № 5023/4891/12).

За таких обставин, апеляційна скарга Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" підлягає частковому задоволенню, оскільки при перевірці рішення по даній справі було встановлено, що суд першої інстанції помилково не застосував спеціальну позовну давності при стягненні пені за зобов'язання листопада 2011 року.

Апеляційна скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" також підлягає частковому задоволенню, оскільки судом першої інстанції було невірно розраховано суми пені, що підлягають стягненню за зобов'язання квітня-травня 2012 року.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 22986,03 грн., нарахованої за зобов'язання листопада 2012 року, а також в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 19800,03 грн. пені за зобов'язання квітня-травня 2012 року на підставі пункту 3 частини 1 статті 104 ГПК України, з прийняттям в цій частині нового рішення відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України, з відповідним перерозподілом суми судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, в порядку ст. 49 ГПК України, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи часткове задоволення обох апеляційних скарг, судові витрати за їх подання покладаються на сторін пропорційно, в порядку ст. 49 ГПК України.

Так, враховуючи, що загальна сума задоволених позовних вимог змінилася на користь позивача на 19800,03 грн., а, в свою чергу, часткове задоволення апеляційної скарги відповідача зменшило загальну суму заборгованості на 22986,03 грн. (фактично різниця - 3186,00 грн.), стягненню з позивача на користь відповідача підлягає 31,86 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" на рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2013р. у справі № 911/3270/13 задовольнити частково.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Нацональна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2013р. у справі № 911/3270/13 задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2013р. у справі № 911/3270/13 в частині стягнення пені в сумі 455476,40 грн. та розподілу судових витрат скасувати з прийняттям нового рішення в цій частині.

Стягнути з Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловоденергія" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, 3а, код 13711949) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) 452290,40 грн. пені та 18436,71 грн. (вісімнадцять тисяч чотириста тридцять шість гривень 71 коп.) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. В решті стягнення пені у розмірі 326073,68 грн. - відмовити.

4. Рішення Господарського суду Київської області від 05.11.2013р. у справі № 911/3270/13 в частині задоволення позову про стягнення з Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловоденергія" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", 94650,53 грн. інфляційних та 374894,71 грн. 3% річних; а також відмови в позові про стягнення 7% штрафу - залишити без змін.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) на користь Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловоденергія" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, 3а, код 13711949) 31,86 грн. (тридцять одну гривню 86 коп.) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

7. Матеріали справи № 911/3270/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

Г.В. Корсакова