Рішення № 37006103, 02.12.2013, Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/1877/13-ц

Провадження № 2/376/748/2013

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2013 р. Сквирський районний суд Київської області

в складі:головуючого судді- Віговський С. І.

при секретарі Кропивлянській С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з названою позовною заявою в якій просять суд стягнути з відповідача на їх користь матеріальну шкоду завдану в результаті ДТП в загальній сумі 262 737,91 грн., моральну шкоду в загальній сумі 100000 грн., витрати на експертні дослідження в загальній сумі 2648,16 грн., та витрати по сплаті судового збору в сумі 3342 грн.

В судовому засіданні представник позивачів підтримав позовні вимоги посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві та на докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідач в судове засідання призначене на 29.11.2013 року не з'явилася, про місце та час розгляду справи була належним чином повідомлена, а тому за відсутності заперечень представника позивача, судом на підставі ст. 224 ЦПК України винесено ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.

По справі встановлено, що 09.06.2012 року, близько 16 год. 00 хв. гр. ОСОБА_4, керуючи автопоїздом в складі сідлового тягача "RENAULT PREMIUM" реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричіпом-контейнеровозом "SCHMITZ SPR 24" реєстраційний номер НОМЕР_2, рухаючись по автодорозі Житомир-Ставище в напрямку м. Ставище, в порушення вимог п.п. 1.3, 1.5, 2.3 б) та п.12.1 Правил дорожнього руху України, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб постійно контролювати рух автомобіля і безпечно керувати ним, на 115 км. + 810 м. вказаного автошляху поблизу с. Антонів Сквирського району Київської області відволікся від керування транспортним засобом, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автопоїздом в складі сідлового тягача "VOLVO VNL 64T 660" реєстраційний номер НОМЕР_3 під керування водія ОСОБА_1, що рухався в зустрічному напрямку до м. Сквира.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди водій сідлового тягача "RENAULT PREMIUM" реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, був доставлений до Сквирської ЦРЛ, де помер.

Вищевказані обставини, а також обставини, що дана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_4, обставини винності правопорушника у вчиненому правопорушенні, кваліфікації дій правопорушника підтверджується матеріалами кримінальної справи № 27-1952, порушеної слідчим управлінням ГУ МВС України в Київській області, яка в подальшому була закрита відповідно до постанови про закриття кримінальної справи від 24.09.2012 року.

У пункті 3 вищевказаної постанови, слідчий постановив повідомити про прийняте рішення зацікавлених осіб, роз`яснивши їм про право на відшкодування збитків в порядку цивільного судочинства. Постанова слідчого про закриття кримінальної справи відповідачем ОСОБА_3 не оскаржувалась.

Сідловий тягач "VOLVO VNL 64T 660" реєстраційний номер НОМЕР_3 належить на праві власності гр. ОСОБА_5 згідно технічного паспорта серії НОМЕР_5.

17.12.2010 року гр. ОСОБА_5 Уповноважила позивача ОСОБА_1, нотаріально посвідченою довіреністю, на право керування автомобілем VOLVO VNL 64T 660 реєстраційний номер НОМЕР_3, та, серед іншого, бути її представником у будь-яких страхових компаніях з питань пов'язаних з укладенням договорів страхування та у разі настання страхових випадків отримувати належні їй страхові відшкодування, у випадку спричинення транспортному засобу пошкодження іншими особами в результаті ДТП чи заподіяння шкоди повіреною особою іншим транспортним засобам під час транспортування вказаного транспортного засобу як джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, позивач ОСОБА_1, здобувши від гр. ОСОБА_5 відповідно до ст. 396 ЦК України речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України).

Напівпричіп для перевезення тварин "PEZZAIOLI SBA 32U" державний номер НОМЕР_3 належить на праві власності співпозивачу ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6.

У висновку експертного автотоварознавчого дослідження за № 7974/12-54 від 15.10.2012 року зазначено, що матеріальний збиток завданий власнику автомобіля сідельного тягача марки "VOLVO VNL 64T 660" реєстраційний номер НОМЕР_3 складає 262170,40 (двісті шістдесят дві тисячі сто сімдесят) грн. 40 коп.

У висновку експертного автотоварознавчого дослідження за № 7975/12-54 від 15.10.2012 року матеріальний збиток завданий власнику напівпричепу для перевезення тварин "PEZZAIOLI SBA 32U" державний номер НОМЕР_3, внаслідок ДТП, експертом визначений в сумі 99243,43 (дев'яносто дев'ять тисяч двісті сорок три) грн. 43 коп.

Крім того, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплатили за проведення вищевказаних експертних досліджень грошові кошти в сумі 2648,16 (дві тисячі шістсот сорок вісім) грн. 16 коп., що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень від 29.08.2012 року, що додаються до матеріалів справи.

Також, судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, крім вищевказаної матеріальної шкоди (збитків) завданих їм внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, що підтверджується матеріалами справи, зазнали моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях, понесених у зв'язку із пошкодженням їх майна, що передбачено п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України. Таким чином, позивачі згідно ст.ст. 22, 23, 386, 396, 1166, 1167 ЦК України мають право на відшкодування матеріальної (майнової) та моральної (немайнової) шкоди.

Суд, дослідивши всі обставини справи, надані позивачами докази, прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до вимог п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної шкоди.

За загальним правилом цивільно-правова відповідальність може мати місце за наявності складу правопорушення. Саме склад цивільного правопорушення є юридичним фактом, який породжує правовідносини між правопорушником і потерпілим та створює певні претензії потерпілого та обов'язки порушника відшкодувати шкоду, заподіяну протиправними діями. Проте, власник джерела підвищеної небезпеки зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну цим джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та

інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Крім того, у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року надано приблизний перелік володільців джерел підвищеної небезпеки, до яких, зокрема, належать власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо); організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи); організації та громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду); громадяни, які мають доручення на керування транспортним засобом; організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, а згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" вказано, що "під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху України, також передбачено, що власником транспортного засобу визнається фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та має на це відповідні документи.

Частиною 5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Як вбачається із технічного паспорта на транспортний засіб - сідловий тягач "RENAULT PREMIUM" реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп-контейнеровоз "SCHMITZ SPR 24" реєстраційний номер НОМЕР_2, якими керував ОСОБА_4, належать на праві власності відповідачці ОСОБА_3 Вказаний транспортний засіб та агрегат до нього були відповідачкою застраховані в АТ "Страхова компанія "АХА Страхування", що підтверджується договором страхування (поліс) № АА/4622094.

Як вбачається із абз. 8, 10 Постанови про закриття кримінальної справи (стор. 2), слідчим було встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 працювала приватним підприємцем у сфері надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого транспортного засобу, надання в оренду вантажних автомобілів. 05.01.2012 року відповідачка ОСОБА_3 уклала у простій письмовій формі з ОСОБА_4 договір за № 1/1, на підставі якого передала останньому в оренду сідловий тягач "RENAULT PREMIUM" реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп-контейнеровоз "SCHMITZ SPR 24" реєстраційний номер НОМЕР_2. Відповідно до умов договору оренди ОСОБА_4 в кінці кожного звітного місяця сплачував за оренду переданого відповідачем йому майна орендну плату на підставі та на умовах передбачених договором найму (оренди) транспортних засобів.

Відповідно до ч. 1 ст. 798 ЦК України, предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Статтею 799 ЦК України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. А договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

А ч. 1 ст. 220 ЦК України зазначає, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів того, що відповідачем ОСОБА_3 було укладено з ОСОБА_4 договір найму (оренди) вищевказаних транспортних засобів з додержанням вимог закону щодо умови його нотаріального посвідчення, до суду надано не було, а тому, суд

вважає, що транспортні засоби передані відповідачем ОСОБА_4 за договором найму (оренди) транспортних засобів (який не був нотаріально посвідчений, оскільки не доведено інше) фактично не виходили із володіння його безпосереднього володільця, тобто із володіння відповідача ОСОБА_3, що свідчить про несення відповідальності останньої за заподіяння шкоди позивачам.

Цивільний позов в частині стягнення матеріальної шкоди суд вважає задовольнити у повному обсязі, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суд вважає, що окрім загальних положень відшкодування матеріальної та моральної шкоди, до даних правовідносин потрібно також застосувати положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01 липня 2004 р. № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).

Відповідно до ст. 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого (п.п. 9.2., 9.3. ст. 9 Закону № 1961-IV).

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV).

Як вбачається із матеріалів справи, АТ "Страхова компанія "АХА Страхування", яка застрахувала цивільно-правову відповідальність відповідача ОСОБА_3 за вищевказаними транспортними засобами, провела страхові виплати позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перерахувавши кожному по 50 000 грн., що підтверджується копіями розрахунків розмірів страхових відшкодувань позивачам по пошкоджених транспортних засобах.

Таким чином, залишок невідшкодованих збитків відповідач ОСОБА_3 зобов'язана відшкодувати позивачам, з урахуванням витрат на експертні дослідження, зважаючи на наступне.

Згідно ст. 1194 ЦК України вважається, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, враховуючи причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, що настали для позивачів, наявність вини відповідача, що підтверджується ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, суд, з урахуванням ст. 1194 ЦК України та з урахуванням витрат позивачів на експертні дослідження, вважає стягнути з відповідача ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 213494,48 грн. на користь ОСОБА_1, та матеріальну шкоду в розмірі 51891,59 грн. на користь ОСОБА_2

Цивільний позов в частині стягнення моральної шкоди, на думку суду підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до ч. 1, п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, відповідно до вищевказаних пунктів, полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із

знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року вказує, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пункт 9 названої Постанови Пленуму Верховного Суду України вказує, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди тощо).

На думку суду, позивачі зазнали душевних страждань, що полягають в порушенні їх нормальних життєвих зв'язків, що знайшли своє вираження у істотності вимушених змін у їх життєвих стосунках у зв'язку із пошкодженням їх майна, що знаходить підтвердження у висновках експертних автотоварознавчих досліджень за №№ 7974/12-54, 7975/12-54 від 15.10.2012 року.

Тому, визначаючи суму заподіяної моральної шкоди, суд бере до уваги вище наведене, одночасно враховує ступінь вини відповідача ОСОБА_3, і виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості передбачених п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, визначає розмір заподіяної моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп., та позивачу ОСОБА_2 в сумі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп., яка підлягає стягненню із відповідача.

Статтями 10, 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідачем ОСОБА_3 не надано до суду будь-яких доказів, що можуть підтвердити відсутність причинного зв'язку між її протиправними діями, що підтверджуються матеріалами справи та шкодою завданою позивачам, а також не надано доказів що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Таким чином, відповідач ОСОБА_3 не виконала вимоги ст.ст. 10, 60 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Оскільки повний розмір судового збору сплачений позивачем ОСОБА_2 (квитанція №2710976 від 10.01.2013 року), та оскільки рішення ухвалено на користь позивачів, то суд вважає, що вимоги щодо відшкодування судового збору в розмірі 3342 грн. підлягають задоволенню на користь позивача ОСОБА_2 згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України.

Виходячи з вищевказаного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 79, 84, 88, 131, 212-215, 218, 224-228 ЦПК України, ст.ст. 11, 16, 22, 23, 220, 640, 799, 1166, 1167, 1187, 1188, 1194 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 212170 грн. 40 коп. матеріальної шкоди; 1324 грн. 08 коп. витрат на експертні дослідження; 10000 грн. моральної (немайнової) шкоди, а всього 223494 ( двісті двадцять три тисячі чотириста дев'яносто чотири) грн. 48 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 50567 грн. 51 коп. матеріальної шкоди; 1324 грн. 08 коп. витрат на експертні дослідження; 3000 грн.

моральної (немайнової) шкоди, 3342 грн. сплаченого судового збору, а всього 58233 (п'ятдесят вісім тисяч двісті тридцять три) грн. 59 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Сквирський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії даного рішення.

Суддя: С. І. Віговський