Рішення № 37002838, 21.01.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/3460/14

Справа № 522/26697/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2014 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі - Герасименко Ю.С.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту та правочинів вчинених на його підставі недійсними, відновлення чинності попереднього заповіту, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту, який склала ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 та правочинів вчинених на його підставі недійсними, відновлення чинності попереднього заповіту. В обґрунтування вимог вказує, що його бабуся ОСОБА_3 була призначена його піклувальником, та він разом з нею мешкав в квартирі АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла, він фактично прийняв спадщину, однак після звернення до нотаріальної контори щодо вступу до спадщини, йому стало відомо, що ОСОБА_3 склала заповіт у якому вказала спадкоємця його дядьку ОСОБА_2, хоча неодноразово всім повідомляла, що залишить квартиру позивачу. Вважає, що вказаний заповіт ОСОБА_3 був складений під тиском ОСОБА_2, не усвідомлюючи свої дії, так як перенесла інсульт та перебувала у дуже у скрутному матеріальному стані.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити та визнати заповіт ОСОБА_3 щодо ОСОБА_2 недійсним, відновити чинність попереднього заповіту. При цьому пояснив, що первинний заповіт його бабусею ОСОБА_3 був складений на його користь та він вважав себе таким, що фактично прийняв спадщину, він здійснив поховання бабусі, однак згодом відповідач звернувся до нього та повідомив, що він є власником вказаного спадкового майна.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4(діє на підставі довіреності від 18.12.2013р.) у судовому засіданні позов не визнали, у задоволенні вимог просили відмовити з підстав необґрунтованості. При цьому представник відповідача пояснила, що ОСОБА_3 написала заповіт на відповідача, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій. Через деякий час після сварки з онуком вона попала в лікарню із серцевим нападом, а потім померла.

Суд, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, прийшов до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради № 1266 від 20.09.2004 року ОСОБА_3 призначено піклувальником над неповнолітнім ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та призначено ОСОБА_3 опікуном над житлом, яке належить неповнолітньому ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2. (а.с. 6). Як вбачається з вищевказаного розпорядження ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу належить на праві власності 2/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно договору купівлі-продажу від 28.12.2004 року ОСОБА_1, від імені якого діяла ОСОБА_3, придбав квартиру АДРЕСА_3, яка складається з двох кімнат, загальною площею 26,1 кв.м.

Згідно довідки Ф № 1 дільниці № 3 КП ЖКС «Порто-Франківський» ОСОБА_3 була зареєстрована як основний квартиронаймач, займала одну кімнату, площею 18,20 кв.м., у комунальній квартирі АДРЕСА_4 (а.с. 7)

ОСОБА_3 було складено нотаріально-посвідчений заповіт від 13.08.2012 року, в якому вона заповіла належне їй на праві приватної власності майно у вигляді квартири АДРЕСА_4 - ОСОБА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про смерть, актовий запис № 10446.(а.с. 35), похованням якої займався позивач.

ОСОБА_2 прийняв після померлої ОСОБА_3, .спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10.06.2013 року, зареєстроване в реєстрі № 3-1171, на 440/6000 частин квартири АДРЕСА_4 (а.с. 36), що також підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. (а.с. 39).

Також, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 не звертався з письмовою заявою до нотаріальної контори з приводу вступу в спадщину після смерті ОСОБА_3

Відповідно до ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

З пояснень відповідача ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_3 його тітка, сестра його батька, вона залишила на нього заповіт на 2/3 частини комунальної квартири. За час спільного проживання ОСОБА_3 з позивачем ОСОБА_1 між ними були сварки, він ніде не працював.

Як вбачається з відмовного матеріалу Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області № 7528 від 07.08.2012 року ОСОБА_3 зверталась до органів міліції з приводу сварки з онуком ОСОБА_1, але просила не проводити перевірку, так як звернулась до міліції передчасно.

Також з пояснень сторін вбачається, що після смерті ОСОБА_3 позивач рік мешкав у спірній кімнаті.

Відповідач ОСОБА_2 після вступу у спадщину прийшов разом з іншим співвласником квартири ОСОБА_5, яка має право власності на 110/6000 частин восьмикімнатної квартири спільного заселення, розташованої в АДРЕСА_4, разом з працівниками міліції та просили ОСОБА_1 звільнити займану кімнату. Через місяць ОСОБА_1 сам звільнив кімнату, забравши свої речі. ОСОБА_2 сплатив всі борги по квартирі за комунальні послуги, що підтверджується наданими суду квитанціями. (а.с. 23).

Статтею 1257 ЦК визначено підстави нікчемності заповіту та визнання його недійсним, які не виключають застосування загальних норм § 2 глави 16 ЦК відповідно до встановлених судом обставин, якщо вони узгоджуються з правовими підставами та наслідками нікчемності або недійсності заповіту, зазначеними у ст. 1257 ЦК.

Оскільки право на складання заповіту має особа з повною цивільною дієздатністю (ч. 1 ст. 1234 ЦК), згідно із ч. 1 ст. 1257 ЦК підставою для нікчемності заповіту є кваліфікація його як такого, що складений особою, яка не мала на це права. Це, зокрема, заповіт, вчинений недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача.

Згідно до ст. 1257 ЦК України - заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог його форми та посвідчення, є нікчемний. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Позивач обґрунтував позов тим, що внаслідок незадовільного стану здоров'я його бабка ОСОБА_3 на момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними.

Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підстави припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б одною із сторін.

Судом були роз'яснені позивачу його процесуальні права згідно ст.27, 31 ЦПК України та роз'яснено право на подання клопотання щодо призначення по справі експертизи. Але позивач не скористався своїм правом та в процесі розгляду справи не заявив клопотання про призначення експертизи.

Згідно відповіді Одеського обласного медичного центру психічного здоров'я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 за даними архіву, реєстратури та картотеки не значиться.(а.с. 58).

На підставі статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що позивач не довів факт знаходження ОСОБА_3 в момент складання заповіту у такому психічному стані, який давав би підставу припустити, що вона не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними.

В силу ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин, у випадку невідповідності його ч. 1 ст. 203 ЦК України, в силу ст. 215 ЦК України, є нікчемним.

Згідно ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК.

Враховуючи вищевикладене і враховуючи принцип допустимості доказів та ненадання інших доказів з боку позивача, які б підтверджували законність позовних вимог щодо недійсності заповіту, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10, 11,15, 31, 56, 60, 61, 88, 209-210, 212- 215, 218, ЦПК України, ст.15, 16, 202, 203, 215, 1233, 1257, 1268, 1269, 1296, 1299 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту та правочинів вчинених на його підставі недійсними, відновлення чинності попереднього заповіту - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення., згідно ч. 1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя Приморського районного суду

м. Одеси Л.В. Домусчі

21.01.2014