Постанова № 37000506, 05.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2014 р. Справа№ 911/3411/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Білецькому Л.І.

від позивача - не з`явились,

від відповідача - Карман Ю.В. (дов. №01 від 03.02.2014 року),

товариства з обмеженою відповідальністю "Аврокс"

на рішення господарського суду Київської області від 24.10.2013 року

у справі №911/3411/13 (суддя С.О. Саванчук)

за позовом фізичної особи-підприємця Страшко Віктора Феодосійовича, Черкаська обл., с. Руська Поляна

до товариства з обмеженою відповідальністю "Аврокс", Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький

про стягнення 9 061,42 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року фізична особа-підприємець Страшко Віктор Феодосійович подав до господарського Київської області позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Аврокс" про стягнення 9 053,01 грн., з яких: 7 300,01 грн. - основний борг та 1 753,01 грн. - пеня. Крім того, у позові заявлено про включення до господарських витрат у справі суми з оплати юридичних послуг представника позивача у розмірі 700,00 грн.

21.10.2013 року через канцелярію господарського суду Київської позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в частині стягнення пені у розмірі 1 761,41 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 24.10.2013 року у справі №911/3411/13 позовні вимоги фізичної особи-підприємця Страшко Віктора Феодосійовича задоволено частково. Присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Аврокс" на користь фізичної особи - підприємця Страшко Віктора Феодосійовича 7 300,01 грн. суми основного боргу, 1 745,26 грн. пені та 1 717,43 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Аврокс" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить поновити строк подання апеляційної скарги та скасувати рішення господарського суду Київської області від 24.10.2013 року у справі №911/3411/13 у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані усі обставини справи, що мають значення для справи, а саме те, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2013 року у справі №911/3411/13 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аврокс" на рішення господарського суду Київської області від 24.10.2013 року у справі №911/3411/13 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 05.02.2014 року.

15.01.2014 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення господарського суду Київської області від 24.10.2013 року у справі №911/3411/13 без змін. Також позивача подав заяву про розгляд справи без участі представника фізичної особи - підприємця Страшко Віктора Феодосійовича.

Представник позивача в судове засідання 05.02.2014 року не з`явився, представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення господарського суду Київської області від 24.10.2013 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між фізичною особою - підприємцем Страшко Віктором Феодосійовичем (далі - позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Аврокс" (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки від 01.09.2011 №80 (далі - договір) (а.с. 14), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується здійснити поставку, а покупець - прийняти і оплатити вартість товару, отриманого згідно накладних (пункт 1.1. договору).

Найменування, кількість, ціна та інші відомості про товар визначаються у товарних накладних, які є невід'ємною частиною договору (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пункту 3.4 договору, термін сплати не повинен перевищувати 14 календарних днів з моменту поставки.

На виконання умов договору, позивач на суму 28 878,43 грн. за видатковими накладними (а.с. № 15-16), що підписані у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін, поставив відповідачу товар, а відповідач вказаний товар отримав.

Факт отримання товару відповідач не заперечує, навпаки, зазначив про спроби досудового врегулювання питання погашення заборгованості, натомість, позивачем, як зазначає відповідач, пропозиції відповідача були відхилені.

Крім того, на підтвердження позовних вимог, позивачем надано в матеріали справи копії податкових накладних на поставку, що виписані позивачем на господарські операції за спірними видатковими накладними.

Як зазначається позивачем та підтверджується матеріалами справи, після поставки товару відповідач здійснив часткову оплату вартості товару у розмірі 21 578,42 грн., що підтверджується банківськими виписками, які засвідчені підписом уповноваженої особи банківської установи та скріплені відбитками її печатки.

За таких обставин, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 7 300,01 грн. - різниця між загальною вартістю товару та перерахованими коштами.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 06.03.2013 року з вимогою погасити заборгованість за договором поставки №80 від 01.09.2011 року у сумі 7 300,01 грн.

Від відповідача надійшла відповідь на претензію, в якій останній визнає свої зобов'язання за договором, а саме заборгованість у розмірі 7 300,01 грн. проте, вказує на неможливість виконати своє зобов'язання у повному обсязі та пропонує розстрочити сплату заборгованості.

На підтвердження наявності заборгованості у вказаному розмірі позивачем надано суду акт звірки взаєморозрахунків між сторонами (а.с. 20-21), згідно якого заборгованість відповідача станом на 28.02.2013 складає 7 300,01 грн.

Також, на підтвердження заборгованості відповідача позивачем надано суду оригінал банківської довідки від 18.09.2013 року № 03.11-32/315 (а.с. 41), про те, що на рахунок позивача від відповідача з 01.09.2011 року по 17.09.2013 року кошти не надходили.

Доказів оплати, на час вирішення спору, відповідачем суду не подано.

Відтак, на переконання колегії суддів та в підтвердження висновків суду першої інстанції, вбачається наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем у сумі 7 300,01 грн., строк виконання якого настав і яке відповідачем не виконане.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 531 Цивільного кодексу України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Матеріали справи не містять доказів заперечень відповідача при отриманні товару, щодо неналежності виконання позивачем зобов'язань з поставки товару за договором поставки №80 від 01.09.2011 року.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищевикладене, наявні у справі докази, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача 7 300,01 грн. заборгованості за поставлений товар є доведеною та обґрунтованою, а, відтак, підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі пункту 5.1 договору заявляє до стягнення з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу, яка за розрахунком позивача, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, складає 1761,41 грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні заяви про застосування наслідків спливу позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стаття 260 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Стаття 261 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки вимоги про стягнення пені заявлені позивачем за період з 09.01.2012 року по 25.06.2012 року, з 17.01.2012 року по 18.07.2012 року, з 30.01.2012 року по 30.07.2012 року, з 06.02.2012 року по 06.08.2012 року, то перебіг строку позовної давності, відповідно, розпочинається з 26.06.2012 року, з 19.07.2012 року, з 31.07.2012 року та з 07.08.2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Судом першої інстанції взято у якості доказів копію претензії позивача від 06.03.2013 року (а.с. 23-24) та копію відповіді на претензію відповідача від 24.04.2013 року (а.с.25-26), якою відповідач визнав свій борг перед позивачем, в судовому засіданні та відзиві на позовну заяву вказане не заперечив.

Також у матеріалах справи містяться банківські виписки, з яких судом встановлено, що остання часткова оплата відповідачем боргу на розрахунковий рахунок позивача здійснювалась 18.07.2013 року.

Відтак суд першої інстанції визначив що, 24.04.2013 року та 18.07.2013 року переривався перебіг позовної давності до вимог щодо всіх спірних накладних.

Згідно з частиною 3 статті 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що 18.07.2013 року почався заново строк позовної давності до вимоги про стягнення пені за договором, перераховано та присуджено до стягнення пені у розмірі 1 745,26 грн., у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 16,15 грн. відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені, суд першої інстанції погодившись із доводами позивача зазначив, що відповідач отримавши претензію від 06.03.2013 року, надав відповідь, якою визнав заборгованість у сумі 7 300,01 грн. перед позивачем, тим самим погодився з нарахуванням пені.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин та наявних доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про існування підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 1 745,26 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В силу ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена спеціальна (скорочена) позовна давність в один рік.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, колегія суддів зазначає, зі змісту наведених норм слідує, що останніми встановлений річний строк, протягом якого особа може звернутися до суду з вимогами про стягнення пені, котрий слід обчислювати окремо щодо кожного дня її нарахування за попередній рік до дня подання позову.

Відповідно до частин 5, 6 пункту 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.05.2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» Бездіяльність боржника (наприклад, не оспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, сама по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Отже, виходячи з вищевикладеного колегія суддів встановила, що відповідач визнав лише факт заборгованості основного боргу в розмірі 7 300, 01 грн., а не нарахування додаткових вимог позивача у вигляді пені.

Відповідно до частин 5, 6 пункту 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.05.2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» залишення претензії від 06.03.2013 року відповідачем без розгляду, як про це зазначив позивач, розцінюється, як бездіяльність відповідача, тобто відсутність дій, які б свідчили про визнання відповідачем додаткових вимог позивача у вигляді пені.

Таким чином, позивачем не надано до місцевого господарського суду жодних доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих про визнання ним додаткових вимог у вигляді пені, а висновок суду першої інстанції про переривання перебігу позовної давності та його початок з 18.07.2013 року в частині вимоги про сплату пені є помилковим.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду підлягає скасування в частині стягнення пені у розмірі 1745,26 грн.

Також позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат з оплати вартості правової допомоги у розмірі 700,00 грн.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України оплата послуг адвоката входить до складу судових витрат.

Судом першої інстанції враховано пункт 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" стосовно того, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що між позивачем та громадянином України Соловей Ігорем Анатолійовичем укладено договір про надання юридичних послуг від 27.08.2013 (а.с.29).

Факт надання юридичних послуг Соловей Ігорем Анатолійовичем підтверджується, оскільки ним підписано позовну заяву та він представляв інтереси позивача у судових засіданнях.

До матеріалів справи подано акт виконаних робіт (а.с.30), складений позивачем та громадянином України Соловей Ігорем Анатолійовичем, як то передбачено договором про надання юридичних послуг від 27.08.2013 року.

Сплата позивачем послуг за зазначеним договором підтверджується платіжним дорученням №3017 від 28.08.2013 року на суму 700,00 грн.(а.с. 31).

Ухвалою господарського суду Київської області про порушення провадження у справі від 03.09.2013 року у позивача витребувано оригінал (для огляду) та належним чином засвідчену копію (для доручення до матеріалів справи) свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю Соловей Ігоря Анатолійовича.

Позивач надав письмові пояснення від 24.09.2013 року (а.с. 113) в яких зазначив, що у Соловей Ігоря Анатолійовича вказане свідоцтво відсутнє, натомість, наявний диплом про юридичну освіту.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру", дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Як вбачається зі змісту частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатом є фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше 2 років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

За змістом частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності, можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Враховуючи вищевикладене, наявні у справі докази, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем не доведено, що громадянин України Соловей І.А. є адвокатом, у розумінні правових норм, які регулюють адвокатську діяльність в Україні, а тому, заявлена сума витрат з оплати правової допомоги у розмірі 700,00 грн. не підлягає включенню до господарських витрат у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повінстю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи зазначене, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, скасовує рішення господарського суду Київської області від 24.10.2013 року у справі №911/3411/13 в частині стягнення пені у розмірі 1 745,26 грн. В решті рішення господарського суду Київської області від 24.10.2013 року у справі №911/3411/13 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Аврокс» на рішення господарського суду Київської області від 24.10.2013 року у справі №911/3411/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 24.10.2013 року у справі №911/3411/13 скасувати частково.

3. Резолютивну частину рішення господарського суду Київської області від 24.10.2013 року у справі №911/3411/13 викласти в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Аврокс" (08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Б. Хмельницького, 51, офіс 1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20575027) на користь фізичної особи-підприємця Страшко Віктора Феодосійовича (19602, Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Руська Поляна, вул. 50 річчя Перемоги, 2, ідентифікаційний номер 1705504950) 7 300 (сім тисяч триста) грн. 01 коп. основної заборгованості та 1386 (одна тисяча триста вісімдесят шість) грн. 06 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

4.Стягнути з фізичної особи-підприємця Страшко Віктора Феодосійовича (19602, Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Руська Поляна, вул. 50 річчя Перемоги, 2, ідентифікаційний номер 1705504950) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Аврокс" (08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Б. Хмельницького, 51, офіс 1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20575027) 167 (сто шістдесят сім) грн. 22 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити господарському суду Київської області.

6. Справу №911/3411/13 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз