Рішення № 36997551, 30.01.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/10981/13-ц Головуючий у І інстанції Кошель Л.М.Провадження № 22-ц/780/851/14 Доповідач у 2 інстанції МельникКатегорія 21 30.01.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

30 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Микитенко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, ОСОБА_1 ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_2, треті особи - друга Білоцерківська міська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,-

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 14.08.2012 р. № 307 в частині оформлення за відповідачами права власності на квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 76,5 кв.м., визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на дану квартиру, видане 16.08.2012 року, визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_2

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є власником спірної квартири. Відповідно до рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 307 від 14.08.2012 р. ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 було було видане свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 в зазначеному будинку загальною площею 76,5 кв.м., в яку увійшли допоміжні приміщення, які знаходяться на четвертому поверсі даного будинку, які на його думку є спільною сумісною власністю всіх власників квартир в цьому будинку. В подальшому цю квартиру було продано відповідачу ОСОБА_2 Позивач вважає, що оскільки рішенням Апеляційного суду Київської області від 06.06.2013 року було скасоване рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.06.2012 року, то відповідачі не мали правових підстав для відчуження спірної квартири.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2013 року вказаний позов задоволено.

Визнано незаконними та скасовано п.1.19 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 14.08.2012 р. № 307 щодо оформлення права власності за ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_3, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане управлінням житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради 16.08.2012 р., ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 76,5 кв.м, житловою площею 47,5 кв.м.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, загальною площею 76,5 кв.м, житловою площею 47,5 кв.м, укладений 13.11.2012 р. між ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, який було посвідчено державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної контори і зареєстровано в реєстрі за № 2-2444.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких просять його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає за необхідне їх задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно з ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак, зазначеним нормам закону судове рішення не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_3 та члени його сім'ї - ОСОБА_8, ОСОБА_9 є співвласниками квартири АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності № 39350, виданого комунальною службою приватизації державного житлового фонду м. Біла Церква 12.10.2006 року (а.с.62).

Відповідачам ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 належала квартира АДРЕСА_3 загальною площею 34,7 кв.м., по 1/3 частині кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло №18587 від 31.03.1997 року (а.с. 161).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 27.06.2012 року у справі 2/1003/2957/12 за ОСОБА_1 визнано право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, яке складається з приміщень, а саме: « 1» площею 5,9 кв.м, « 7» площею 3,5 кв.м, « 8» площею 17,3 кв.м та « 9» площею 12.7 кв.м з лоджією 2.3 кв.м, які прилягають до квартири відповідачів ( а.с.10).

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 307 від 14.08.2012 року, на підставі вищевказаного рішення суду, яке набрало законної сили, вирішено оформити право власності за ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 на спірну квартиру, з урахуванням вищезазначених приміщень (а.с.61), а управлінням житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради 16.08.2012 року, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 було видане свідоцтво про право спільної часткової власності на спірну квартиру, загальною площею 76,5 кв.м, житловою площею 47,5 кв.м. ( а.с.58)

13 листопада 2012 року між ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, загальною площею 76,5 кв.м, житловою площею 47,5 кв.м, який було посвідчено державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної контори і зареєстровано в реєстрі за № 2-2444 (а.с.8,9).

06 червня 2013 року Апеляційним судом Київської області було скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 27.06.2012 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 (а.с. 11-12).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 безпідставно набули право власності на нежитлові приміщення, то є незаконним та таким , що підлягає скасуванню п.1.19 рішення виконавчого комітету Білоцерківського міської ради та видане на його підставі свідоцтво про право власності на спірну квартиру, а оскільки при укладенні спірного договору купівлі-продажу відповідачі здійснили відчуження нерухомого майна, яке їм не належало, то це суперечить змісту ст.ст. 317, 319, 382 ЦК та моральним засадам суспільства, то необхідно визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири.

Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 203 ЦК, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як роз'яснено у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Проте суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не звернув увагу на ту обставину, що у зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з підстав передбачених ст.ст. 203 ч. 1, 215, 216 ЦК України, а тому оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів Апеляційного суду Київської області, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: