Постанова № 36994493, 11.01.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2014 р. Справа № 5023/4838/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився.

відповідача – не з’явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3511 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 14.11.12 р. у справі № 5023/4838/12

за позовом ТОВ "Сот-Плюс", м. Запоріжжя

до ТОВ ТПК "Призма", м. Харків

про стягнення 28001,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ "Сот-Плюс" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою (з урахуванням заяви про виправлення описки в сумі позовних вимог), в якій просить стягнути з відповідача - ТОВ "ТПК "Призма" заборгованість за поставлений товар в сумі 28000,01 грн. та витрати по сплаті судового збору. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань в частині оплати поставленого товару.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.11.2012 р. у справі № 5023/4838/12 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "ТПК "Призма" на користь ТОВ "Сот-Плюс" - 28000,01 грн. боргу та 1609,50 грн. судового збору.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, з тих підстав, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, тому позовні вимоги визнані правомірними та обґрунтованими, підлягаючими задоволенню та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2012 р. по даній справі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що вимогу про оплату № 25/09 від 25.09.2012 р. та рахунок на оплату № 297 від 30.03.2012 р. він не отримував, а фіскальний чек «Укрпошта» № 6935 від 25.09.2012 р. про відправлення вимоги на оплату та рахунку не є доказами в розумінні ст.34 ГПК України, і єдиним документом на підтвердження такої вимоги є зворотне поштове повідомлення з датою його вручення відповідачу та ін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Позивач та відповідач у призначене судове засідання не з’явились.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, позивач по видатковій накладній № 315 від 30.03.2012 р. передав відповідачеві товар (кремній металевий) на суму 28000,01 грн.. який відповідач отримав, що підтверджується довіреністю № 25 від 30.03.2012 р. на представника одержувача та товарно-транспортною накладною від 30.03.2012 р.

Того ж дня позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 297.

Відповідач отримавши товар не здійснив його оплату.

25.09.2012 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою № 25/09 про оплату поставленого товару, яку відповідач залишив без відповіді.

У позовній заяві позивач вказує, що заборгованість відповідача складає 28000,01 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовною заявою по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, тому позовні вимоги визнані правомірними та обґрунтованими, підлягаючими задоволенню та ін.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь –які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, наявність (виникнення) зобов'язання відповідача оплатити отриманий товар та момент (строк) його виконання випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач отримав за видатковою накладною № 315 від 30.03.2012 р. товар (кремній металевий) на суму 28000,01 грн., яка містить найменування товару, одиницю, кількість, ціну товару.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом та печаткою відповідача за довіреністю № 25 від 30.03.2012 р. та товарно-транспортною накладною від 30.03.2012 р.

30.03.2012 р. позивачем виставлений відповідачу рахунок на оплату № 297 на суму 28000,01 грн.

Отже, факт виконання позивачем поставки (передачі) товару та наявності заборгованості на загальну суму 28000,01 грн. підтверджується залученим до матеріалів справи первинним документом, а саме, видатковою накладною за якою відбувалася поставка товару, на яких містяться підпис та печатка про отримання товару відповідачем.

Проте, відповідач, на порушення зазначених вище норм матеріального права та умов договору, не розрахувався за отриманий товар в сумі 28000,01 грн.

Первинні документи, які містяться у матеріалах справи підтверджують виконання умов зазначеного договору, оформлені сторонами у відповідності до вимог Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення Міністерства Фінансів України "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Таким чином, факт отримання товару відповідачем підтверджується видатковою накладною, наданою позивачем на підтвердження своїх вимог, яка є самостійною підставою виникнення правочину та зобов’язання за ним щодо купівлі – продажу, виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що поставка товару відбулася за договором, укладеним у спрощеній формі, тобто шляхом складання видаткової накладної, яка підписана сторонами, з зазначенням в ній асортименту, товару що поставляється та його ціни, що відповідає вимогам ст.ст. 203, 205, 207-208 ЦК України, з урахуванням положень ст. ст. 530, 655, 712 Цивільного кодексу України, після поставки позивачем товару та прийняття його відповідачем, що підтверджується видатковою накладною виник обов'язок з оплати такого товару. Оскільки відповідач не надав суду доказів оплати у встановлений законом строк, прийняте по даній справі рішення суду першої інстанції про задоволення позову є законним та обґрунтованим.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що поштова квитанція не є доказом відправлення вимоги на оплату та рахунку в розумінні ст. 34 ГПК України, і єдиним документом на підтвердження такої вимоги є зворотне поштове повідомлення з датою його вручення відповідачу, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до п. 61 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Матеріали справи містять копію опису вкладення у цінний лист та фіскальний чек № 6935 від 25.09.2012 р., які свідчать про відправлення на адресу ТОВ «ТПК «Призма» вимоги про оплату № 25/09 від 25.09.2012 р. та рахунку на оплату № 297 від 30.03.2012 р. (а. с. 14).

До того ж, як зазначено вище, підставою виникнення обов’язку щодо оплати поставленого товару є зазначений факт його прийняття. Тому вимога щодо оплати носить формальний характер досудового (претензійного) врегулювання спору.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв’язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 14.11.12 р. по справі № 5023/4838/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 14.11.12 р. по справі № 5023/4838/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 13.01.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.