Рішення № 36993188, 29.01.2014, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2014 Справа №901/1631/13За позовом Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України, м. Севастополь

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль», м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський», м. Ялта, Автономна Республіка Крим

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

Головуючий суддя Янюк О.С., суддя О.І. Башилашвілі, суддя С.С. Потопальський

Представники:

від прокуратури - Реднікін М.В. (старший прокурор Сімферопольської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, посвідчення від 15.10.2013 № 021115);

від позивача - Ольховець В.П. (довіреність від 29.10.2013 № 220/509/д);

від відповідача - Войцеховська Ю.В. (довіреність від 10.12.2013 № 144/10-02);

від третьої особи - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: 21.05.2013 Севастопольський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач, МО України) звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим (далі - суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль» (далі - відповідач, ТОВ «ДПА»), в якій, з урахуванням клопотання від 16.08.2013 вих. № 25/2087 (т.1 а.с.180), просить визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно - склади під будівлею літ. А загальною площею 22,6 кв. м, які розташовані за адресою: вул. Свердлова, буд. 38, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, загальною вартістю 55 964,00 грн, та витребувати з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі позивача зазначене майно.

Позовні вимоги обґрунтовує ст.ст.328, 330, 388, 392 ЦК України, ст.ст.1,3,6 Закону України «Про правовий режим майна», п.6 Положення про порядок відчуження військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919 та вказує, що відповідач безпідставно володіє нерухомим майном, оскільки це майно вибуло з державної власності на підставі недійного договору купівлі-продажу від 13.12.2006 реєстровий №3921, що встановлено рішенням суду від 24.06.2011 у справі №5002-18/2128-2011.

Ухвалою суду (суддя Пєтухова Н.С.) від 22.05.2013 порушено провадження у справі та у порядку ст. 65 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язано учасників судового процесу надати суду докази, необхідні для вирішення спору.

03.06.2013 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» (далі - третя особа, ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський»), про що судом було винесено відповідну ухвалу.

На виконання розпорядження голови суду від 17.06.2013 № 307 у зв'язку із знаходженням судді Пєтухової Н.С. на лікарняному справу № 901/1631/13 передано до провадження судді Янюк О.С., яка ухвалою від 18.06.2013 прийняла зазначену справу до свого провадження.

16.08.2013 на підставі ст. 69 ГПК України строк вирішення спору продовжено на п'ятнадцять днів, до 02.09.2013, про що винесено відповідну ухвалу.

30.08.2013 судом розглянуто клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання чинності вироку у кримінальній справі за 1/121/6/13 (0124/6695/2012), яке було заявлено третьої особою у судовому засіданні 18.06.2013. За результати розгляду зазначеного клопотання, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, про що було винесено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 30.08.2013 у справі призначено комплексну судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено судовому експерту Товариства з обмеженою відповідальністю «Судова експертна палата» (далі - ТОВ «Судова експертна палата») Костур С.В., у зв'язку з чим матеріали справи надіслано експертові листом від 30.08.2013. Крім того, на підставі ст. 79 ГПК України ухвалою суду від 30.08.2013 провадження у справі зупинено до повернення матеріалів справи до суду.

17.09.2013 на адресу суду від експерта надійшло клопотання про витребування додаткових документів, у зв'язку із чим матеріали справи № 901/1631/13 відповідно до листа від 08.10.2013 вих. № 1076-10/13 були повернені експертом на адресу суду.

Ухвалою суду від 22.10.2013 поновлено провадження у справі для розгляду клопотання експерта.

Відповідно до ухвали суду від 24.10.2013 розгляд справи № 901/1631/13 здійснюється колегіально у складі трьох суддів. За результатами розподілу автоматизованою системою «Діловодство спеціалізованого суду» визначено наступний склад колегії суддів для розгляду вищевказаної справи: головуючий суддя - Янюк О.С., інші судді, що входять до складу колегії: Ейвазова А.Р., Пукас А.Ю.

У зв'язку із перебуванням судді Ейвазової А.Р. у відпустці розпорядженням керівника апарату суду від 11.11.2013 №131 за допомогою автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» останню змінено на суддю Потопальського С.С.

Ухвалою суду від 11.11.2013 зупинено провадження у справі у зв'язку з надісланням матеріалів справи до ТОВ «Судова експертна палата» експертові Костур С.В. для подальшого виконання експертного дослідження.

29.11.2013 на адресу суду від експертної установи надійшло повідомлення про неможливість проведення судової експертизи у зв'язку з ненаданням експертові документів, необхідних для проведення дослідження. Зазначена обставина стала підставою для повернення експертом на адресу суду матеріалів справи № 901/1631/13, у зв'язку з чим провадження у справі поновлено, про що винесено відповідну ухвалу від 03.12.2013.

У зв'язку із перебування судді Пукаса А.Ю. у відпустці розпорядженням керівника апарату суду від 20.01.2014 №7 за допомогою автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» останнього змінено на суддю Башилашвілі О.І.

Під час судового засідання 20.01.2014 позивач заявив суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили вироку у кримінальній справі за 1/121/6/13 (0124/6695/2012), у задоволені якого було відмовлено, про що винесено відповідну ухвалу.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався та у судовому засіданні оголошувалась перерва. Черговий розгляд справи призначено на 29.01.2014.

У судове засідання третя особа явку свого повноважного представника не забезпечила, про час та місце слухання справи була проінформована належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомила. Крім того, явка третьої особи судом обов'язковою не визнавалась, а тому ураховуючи положення ст.22, 27 ГПК України, суд визнав за можливе здійснити подальший розгляд справи без участі представника останньої.

Під час судового засідання прокурор та представник позивача підтримали вимоги позовної заяви та надали пояснення, аналогічні викладеним у позові та письмових поясненнях (т.2 а.с.146-148, 165).

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових поясненнях на позов (т.1 а.с.99-101, т.2 а.с.118-119, 121). Зокрема, зазначив, що укладенню договору купівлі-продажу від 13.12.2006 реєстровий №3921 передувало надання начальником відділу майна та корпоратизації Департаменту економічної та господарської діяльності Міністерства, який діяв на підставі довіреності від 17.11.2005 №220/Д-450, дозволу від 22.11.205 №225/4/3469 ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський» на відчуження майна, у тому числі і того, що є предметом спору. Вважає, що порушення порядку відчуження майна не є підставою для його витребування за віндикаційним позовом. Наголошує на тому, що відповідач є добросовісним набувачем, спірне майно придбане ним у ТОВ «Барконд» на підставі оплатного договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 25.06.2008 посвідченого нотаріусом. Додатково звертає увагу на наявну судову практику по аналогічним справам. Крім того, просить застосувати строки позовної давності у вирішенні спору у даній справі, оскільки вважає, що право на звернення до суду щодо захисту порушеного права у позивача сплинув 26.06.2011.

На підставі ст. 85 ГПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до Статуту ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський» (Підприємство), який зареєстрований у Реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності 07.11.2000 за №04055765Ю0010818 (далі-Статут, т.1 а.с.68-87), останнє засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству оборони України (Орган управління майном), є правонаступником військового санаторію (Ялтинський на 750 ліжок).

Майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання, здійснюючи яке Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України та цьому Статуту (п.4.2 Статуту).

Пункт 4.4 Статуту, зокрема, встановлює, що відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за Підприємством, здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством.

Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 04.10.2005 право власності на склади під будівлею літ.А, загальною площею 66,7кв.м. за адресою Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вул. Свердлова, 38, було зареєстровано за Державою в особі Верховної Ради України (в господарському віданні ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський», орган управління майном - Міністерство оборони України ) (т.1 а.с.140, 188).

Із змісту експлікації приміщень до плану поверхів виробничого будинку №38, літера А, вул.Свердлова, м.Ялта, станом на 10.08.2005, вбачається, що загальна площа складів становить 66,7 кв.м., яка, в свою чергу, складається із приміщень: №2- склад площею 22,6 кв.м; №3- склад площею 26,8 кв.м; №4- склад площею 9,4 кв.м; №5- склад площею 5,5кв.м; №6-туалет площею 2,4 кв.м (т.2 а.с.77-81).

13.12.2005 ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський» (Продавець) та ТОВ «Барконд» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна за реєстровим №3921 (далі-Договір, т.1 а.с.12-15), згідно з умовами якого та відповідно до акта прийому-передачі (т.1 а.с.16) Покупець передав у власність Покупця, зокрема, нерухоме майно склади під будівлею літер А, загальною площею 66,7кв.м, які розташовані за адресою: Автономна Республіка Крим, м.Ялта, вул.Свердлова, буд.38.

Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 21.12.2005, на 15.10.2007 право власності на зазначене майно було зареєстровано за ТОВ «Барконд» (т.1 а.с.135, 149). Водночас, на підставі рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 08.05.2007 (т.1 а.с.143-145), договір купівлі-продажу в частині приміщень №№3, 4, 5, 6 та навісу визнаний недійсним, у зв'язку із чим за ТОВ «Барконд» у власності залишився склад №2 площею 22,6кв.м, що підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 18.01.2008 (т.1 а.с.132, 187).

25.06.2008 ТОВ «Барконд» (Продавець) та ТОВ «ДПА» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель (т.1 а.с.125-128), відповідно до п.1.1 якого Продавець зобов'язується передати (продати) у власність Покупцеві, а Продавець зобов'язується прийняти (купити) нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вул. Свердлова, 38 (Об'єкт) і сплатити за нього обговорену грошову суму. До складу Об'єкту продажу входило нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення складу під будівлею літ. А загальною площею 22,6 кв.м, що належать Продавцю на праві власності на підставі Договору. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельником Р.П. 25.06.2008 та зареєстрований у реєстрі за №1805.

Право власності на зазначене Майно відповідач підтверджує свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18.02.2010, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.02.2010 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 05.03.2013 (т.1 а.с.103-105, 170-172).

Рішенням суду від 24.06.2011 у справі №5002-18/2128-2011 Договір визнаний недійсним (т.1 а.с.8-11), у зв'язку з тим, що під час його укладення був порушений порядок відчуження військового майна, яким є майно ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський». Рішення у встановленому законом порядку не оскаржувалось, а тому є таким, що набрало законної сили.

Вважаючи, що належним власником спірного майна була та є держава в особі Міністерства оборони України, право якої порушене та підлягає захисту, прокурор звернувся із відповідним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, із змісту позовних вимог вбачається, що підставою для звернення із відповідним позовом до суду стало рішення суду від 24.06.2011 у справі №5002-18/2128-2011, яким визнаний недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13.12.2005 за реєстровим №3921.

Статтею216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

ЦК України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховний Суд України від 11.12.2012 № 3-65гс12.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права власності.

Із матеріалів справи вбачається, що спірне майно, зокрема, склад №2, до укладення Договору, належало на праві власності Державі в особі Верховної Ради України (в господарському віданні ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський», орган управління майном - Міністерство оборони України).

Декретом Кабінету Міністрів України № 8-92 від 15.12.1992 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» (чинного, на час укладення Договору від 13.12.2005), було постановлено, що функції щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, покладені на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади.

Пунктом 2 цього ж Декрету передбачено, що міністерства, відповідно до покладених на них повноважень: приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ, організацій заснованих на загальнодержавній власності (далі - підприємства); затверджують Статути (Положення) підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв'язку із порушенням Статутів (Положень); укладають та розривають контракти з керівниками підприємств.

Як зазначалось вище, у п.4.4 Статуту визначено, що відчуження засобів виробництва, які є державною власністю та закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством.

Статтею 136 Господарського кодексу України (далі -ГК України) передбачено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується та розпоряджується майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. При цьому відповідно до частини другої цієї ж статті, власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Згідно з ч.2 ст. 74 ГК України на праві господарського відання майно закріплюється за державними комерційними підприємствами.

При цьому ч.5 ст. 75 ГК України встановлено заборону державному комерційному підприємству на безоплатну передачу належного йому майна іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом та зазначено, що відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурсних засадах.

Отже, відчуження спірного майна повинно здійснюватись з відома та дозволу органу, до сфери управління якого це майно належить.

Як зазначає відповідач, МО України було поінформовано про відчуження відповідних складів та наданий відповідний дозвіл, що підтверджується листом ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський» від 01.09.2004 №681, листом МО України від 15.09.2004 №227/4135/4165 та дозволом від 21.09.2004 №227/4165/4135 (т.2 а.с.160-162). Проте, суд вважає зазначене твердження помилковим, оскільки перелік майна ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський», яке дозволяється відчужувати, не містить у собі майно, щодо якого виник даний спір. Інших доказів, які б підтверджували твердження відповідача, останнім суду надано не було.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірне майно вибуло поза волею власника - Держави в особі МО України, що також було встановлено судом під час розгляду справи №5002-18/2128-2011 про визнання Договору недійсним.

Як встановлено судом, право власності на склад №2 (спірне майно) зареєстровано за відповідачем.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Проаналізувавши зміст договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 25.06.2008, укладеного між ТОВ «Барконд» (Продавець) та ТОВ «ДПА» (Покупець), за яким останній придбав склад №2, суд дійшов висновку, що ТОВ «ДПА» є особою, яка не знала і не могла знати про те, що особа, у якої річ придбано, не має права її відчужувати, тобто, є добросовісним набувачем, у якого відповідно до ст.388 ЦК України можливо витребувати спірне майно.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності у вирішенні спору у даній справі, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Згідно зі ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено ч. 1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Із змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення із даним позовом до суду є обставини, встановлені рішенням суду від 24.06.2011 у справі №5002-18/2128-2011. До суду прокурор із відповідним позовом звернувся 21.05.2013, що підтверджується відповідним штемпелем суду на першому аркуші позовної заяви. Ураховуючи зазначене, положення ст.257-259 ЦК України, суд дійшов висновку, що твердження відповідача про сплив строку позовної давності є помилковим, а заява заявлена останнім у порядку ст.267 ЦК України є такою, що не підлягає задоволенню.

Твердження відповідача, що під час реалізації спірного майна ДП МОУ «ЦВС «Ялтинський» не був порушений порядок, встановлений Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919, оскільки спірне майно не є «військовим майном», судом до уваги не приймається, так як під час розгляду справи судом встановлені інші обставини, що є підставою для висновку про відчуження майна поза волею власника.

Відповідно до ст.ст.33 ГПК України кожна сторона довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Підсумовуючи викладене, суд вважає позовні вимоги законними, доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної.

Отже, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 720,50 грн покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85, 115-116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Державою в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно - склади під будівлею літер А загальною площею 22,6 кв.м., які розташовані за адресою: Автономна Республіка Крим, м.Ялта, вул.Свердлова, буд. 38, загальною вартістю 55 964,00 грн (п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири тисячі гривень).

3. Витребувати з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль» на користь Держави в особі Міністерства оборони України нерухоме майно - склади під будівлею літер А загальною площею 22,6 кв.м., розташовані за адресою: Автономна Республіка Крим, м.Ялта, вул.Свердлова, буд. 38, загальною вартістю 55 964,00 грн (п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири тисячі гривень).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль» у дохід Державного бюджету судовий збір у розмірі 1 720,50 грн (одна тисяча сімсот двадцять гривень п'ятдесят копійок).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03.02.2014

Головуючий суддя О.С. Янюк

Суддя О.І.Башилашвілі

Суддя С.С. Потопальський