Постанова № 36990468, 03.02.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2014 року 15:16 810/6941/13-а

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Ігнатко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Нова лінія" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного акціонерного товариства "Нова лінія" (далі-позивач, товариство) до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області (далі-відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм законодавства, відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентами про поставку товарів. Позивач зазначає, що податковому органу було надано усі первинні документи, які підтверджують господарські операції між позивачем та контрагентами. Позивач вказав, що на законних підставах сформував податковий кредит, а висновки податкового органу вважає безпідставними, оскільки господарські операції між ним і вказаними контрагентами мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами. Позивач просив суд податкове повідомлення-рішення визнати протиправним і скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, у позові просив суд відмовити. Надав письмові заперечення, що ґрунтуються на висновках, викладених в акті перевірки, а також зазначив, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ніпол» спростовується відсутністю доказів по наданню транспортних послуг та передачі товару, а також використання товару у власній господарській діяльності.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Приватне акціонерне товариство «Нова Лінія» є юридичною особою, що зареєстрована 21.02.2000 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мережа АВД» та товариство з обмеженою відповідальністю «Ніпол» зареєстровані юридичними особами.

На підставі наказу від 12.06.2013 №528, з урахуванням актів про неможливість проведення зустрічної звірки об’єкта господарювання ТОВ «Мережа АВД» та ТОВ «Ніпол», податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку приватного акціонерного товариства «Нова Лінія» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Мережа АВД» за період з 01.08.2011 по 31.08.2011 та з 01.01.2012 по 31.01.2012, з ТОВ «Ніпол» за період з 01.03.2013 по 31.03.2013. За результатами перевірки складено акт від 21.06.2013 №395/22-2/30728887, згідно з яким зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема: ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст.188, п. 198.2 п. 198.3 п.198.6 ст. 198, п. 200.1 п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 57202 грн, в тому числі за березень 2013 року у сумі 57202 грн.

У ході перевірки встановлено, що податковим органом отримано від ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 13.09.2012 №2887/22-520-36688190 про неможливість проведення перевірки суб’єкта господарювання ТОВ «Мережа АВД» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Скай Метр» за серпень 2011 року. Згідно з цим актом встановлено відсутність посадових осіб ТОВ «Мережа АВД» за юридичною адресою. ТОВ «Мережа АВД» не надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов’язань.

Податковим органом отримано акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 18.10.2012 №3597/22-719/36688190 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мережа АВД» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2012 по 31.01.2012. Зазначено, що зустрічну звірку неможливо провести у зв’язку з тим, що ТОВ «Мережа АВД» не знаходиться за податковою адресою. Встановлено відсутність виробничого обладнання, складських та торговельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності.

Крім того, податковим органом отримано акт від Бориспільської ОДПІ від 28.05.2013 №306/22-2/19411415 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ніпол» з питань взаємовідносин з ПрАТ «Нова Лінія» за березень 2013 року. Згідно з цим актом встановлено, що зустрічну звірку неможливо провести у зв’язку з тим, що підприємство не знаходиться за податковою адресою та має стан « 9» - до ЄДР внесено запис про відсутність платника за місцем реєстрації. Перевіркою встановлено відсутність об’єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємства-постачальника ТОВ «Ніпол» та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за березень 2013 року.

Отже, правочини, нібито укладені між ТОВ «Ніпол» та позивачем не спричинили реального настання юридичних наслідків.

Не погодившись з висновками акта перевірки позивачем подано письмові заперечення, які відповідачем відхилено.

На підставі Акту перевірки від 21.06.2013 №395/22-2/30728887 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12.07.2013 №0002662301, яким збільшено суму грошового зобов’язання по сплаті податку на додану вартість у розмірі 71502 грн, у тому числі за основним платежем - 57202 грн, за штрафними санкціями - 14300 грн.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку. Рішенням ГУ Міндоходів у Київській області від 13.09.2013 та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 28.11.2013 залишено без змін це податкове повідомлення-рішення, а скарги платника - без задоволення.

Матеріалами справи встановлено, що ПрАТ «Нова Лінія» (покупець) укладено договір №9334/121213 від 18.12.2012 з ТОВ «Ніпол» (постачальник) на придбання товару. До цього договору укладено додаткову угоду №3 від 08.07.2013 (т.1 а.с.61-73). Факт надання товару (робіт, послуг) оформлювався податковими та видатковими накладними, розрахунками коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних. На підтвердження транспортування товару транспортом позивача надано товарно-транспортні накладні, замовлення. Всі документи мають заповнені реквізити, підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача (т.1 а.с.110-250, т.2 а.с.1-14, а.с.62-77, а.с.220-240, т.3 а.с.1-11). Суми податку на додану вартість за цими податковими накладними включено позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість у відповідний період березень 2013 року та відображено у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних (т.1 а.с.103-109). Оплата по цих операціях здійснювалось позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента - ТОВ «Ніпол», що підтверджується платіжним дорученням (т.2 а.с.109-140).

Що стосується вказаних в акті перевірки порушень при здійсненні господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Мережа АВД», то як зазначив у судовому засіданні представник відповідача, спірне податкове повідомлення-рішення винесено виключно за наслідками господарських операцій з ТОВ «Ніпол».

Суд зазначає, що в акті перевірки зазначено порушення, вчинені позивачем при взаємовідносинах з ТОВ «Ніпол» в березні 2013 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правовідносини, що виникають у зв’язку з формуванням платником податку на додану вартість, податкового кредиту, регулюються розділом V ПК України.

Так, п.198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 1.2, п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за №88 (далі - Положення №88) визначено, що господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог даного Положення.

Відповідно до пп. 2.16, п. 2 Положення №88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд бере до уваги, що відповідачем не заперечується той факт, що первині документи позивача містять всі обов’язкові реквізити, як того вимагає законодавство.

Як вже зазначалось судом, рішення про визначення грошового зобов’язання з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв’язку з завищенням податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Ніпол» за березень 2013 року, які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність договорів ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, відсутністю доказів транспортування товару та відмінностями в одиницях вимірювання товару.

Таким чином, вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту постачання товару за господарською операцією, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення.

Як встановлено судом, факт поставки товарів позивачем від ТОВ «Ніпол», використання отриманого товару у власній господарській діяльності та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв’язку витрат з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов’язує виникнення цивільної правоздатності.

Як встановлено судом, на момент вчинення та виконання господарських договорів ТОВ «Ніпол» є належним чином зареєстрована юридична особа, яка має право вчиняти правочини, на дату здійснення господарських операцій з позивачем була зареєстрована платником податку на додану вартість і мала право виписувати податкові накладні.

При цьому суд враховує вимоги статті 18 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано суду доказів, що підтверджують наявність в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення реєстрації юридичної особи ТОВ «Ніпол» на час вчинення цих правочинів.

Суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Оскільки ст. 228 ЦК України передбачено, що для правочину, який порушує публічний порядок, передбачено наявність умислу сторін на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватися під час розслідування кримінальної справи і розгляду її судом або у момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасників такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав законної сили, чи постанова суду (компетентних органів) про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності. Відомостей про наявність таких судових рішень відповідачем не надано.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ «Ніпол» було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Пунктом 198.3, ст.198 ПК України, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункти 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України).

Вимоги до податкової накладної визначено, зокрема, пунктом 201.1 статті 201 ПК України.

В Акті перевірки відповідачем наведено перелік податкових накладних, які були виписані ТОВ «Ніпол» для позивача. Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ «Ніпол», які засвідчують отримання товарів (робіт, послуг), у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ у відповідному періоді за березень 2013 р.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податкові накладні, які надавались для проведення перевірки, є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару, з дати отримання яких, згідно із приписами статті 201 ПК України, у платника виникає право на податковий кредит та які, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Суд бере до уваги, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Отже, дослідженими у справі доказами підтверджено рух активів позивача у процесі здійснення господарських операцій, установлено наявність спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарських операцій, підтверджено зв’язок між фактом придбання товарів і господарською діяльністю платника податку.

Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів на користь позивача у судовому засіданні було спростовано.

Що стосується твердження податкового органу що ознакою нереальності господарських операцій є відсутність доказів транспортування товару, то суд відкидає їх з наступних підстав. Так, позивачем надано транспортні накладні, замовлення до них та акти про розбіжність, які суд визнає належними доказами, що підтверджують транспортування товару. При цьому суд не погоджується з твердженням податкового органу про те, що відсутність товарно-транспортних накладних є доказом відсутності транспортування товару, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних, а так само наявності в них певних недоліків. Сам факт виявлення в товарно-транспортних накладних на поставлений товар недоліків, за умови наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі між контрагентами, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати по придбанню цього товару до складу валових витрат та податкового кредиту.

Що стосується посилання відповідача в Акті перевірки на акт про неможливість проведення зустрічної звірки зазначеного контрагента позивача, то суд не визнає цей акт належним та допустимим доказом в розумінні приписів ст. 70 КАС України.

Так, відповідно до п.73.5 ст.75 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Отже, як вбачається з Акта перевірки, податковий орган, який надіслав відповідачу акт про неможливість провезення зустрічної звірки контрагента позивача, безпосереднього дослідження первинних бухгалтерських та інших документів цього суб'єкта господарювання не здійснював, наявність у нього виробничих потужностей, місць зберігання і відпуску товару, орендованих транспортних засобів чи осіб, які працюють за наймом або на підставі інших договорів, не перевіряв, відтак висновки, викладені в цьому акті, суперечать приписам п.73.5 ст.73 ПК України та не є належними і допустимими доказами відсутності вчинених цим контрагентом господарських операцій з позивачем.

Отже, податковим органом всупереч вимог статті 71 КАС України не доведено суду належними та достатніми доказами, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, не доведено фактів неправильного формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Ніпол» за березень 2013 р. та неправомірне віднесення коштів, сплачених за придбання товару (робіт та послуг) до податкового кредиту, не спростовано твердження позивача з цих обставин справи, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування, а відтак, не доведено правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Під час судового розгляду справи суду було надано всі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та виконання договору, укладених між позивачем та ТОВ «Ніпол», а отже твердження відповідача про порушення позивачем вимог ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України; п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України є безпідставними.

Зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вважає, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню сплачена ним сума судового збору.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002662301 від 12.07.2013, винесене Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Нова лінія" судовий збір у сумі 172 (сто сімдесят дві) грн 05 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 05 лютого 2014 р.