Ухвала суду № 36986468, 30.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/5200/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

30 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представника позивача Пілягіна О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гранесвіт» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гранесвіт» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0001812300, №000182230 від 17 травня 2013 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі ДПС, згідно із пп.78.1.1 1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. та на виконання постанови старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у Київській області капітана податкової міліції Середи В.В. від 22 січня 2013 року «Про призначення документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Гранесвіт» по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_4» була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Гранесвіт» (код ЄДРГІОУ 31862098) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведені фінансово-господарських взаємовідносин із ФОП ОСОБА_4 за період з 01.01.2010 по 28.12.2012 року

Результати перевірки відображено в акті від 23.04.2013 № 260/22- 01/31862098, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 1.32 ст.1, п. 5.1 ст. 5, пп. 11.2.1 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємства» із змінами та доповненнями, пп. 14.1.36, 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті занижено податок на прибуток на загальну суму 28 104,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, п.п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755- VI із змінами та доповненнями, в результаті занижено податок на додану вартість на суму 24 038,00 грн.

На підставі акта перевірки від 17.10.2012 року №1272/22-01/37183990 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001812300 від 17 травня 2013 року форма «Р», за платежем: податок на додану вартість, сума грошового зобов'язання 27 830 грн. 00 коп. у т. ч. за основним платежем 24 038 грн. 00 коп. та за штрафними санкціями 3 792 грн. 00 коп.; податкове повідомлення-рішення № 0001822300 від 17 травня 2013 року форма «Р», за платежем: податок на прибуток, сума грошового зобов'язання 29 542 грн. 00 коп. у т. ч. за основним платежем 28 104 грн. 00 коп. та за штрафними санкціями 1 438 грн. 00 коп.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень до органів Головного управління Міндоходів спірні рішення були залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 17 травня 2013 року № 0001812300 та 0001822300 протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ФОП ОСОБА_4, за наслідками яких сформовано податковий кредит та валові витрати в періоді, що перевірявся, не мали реального характеру.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, господарські операції позивача з його контрагентом не мали реального характеру.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також відповідність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, вимогам законодавства.

Перевіркою встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, нараховані на вартість товарів (склопродукція), отриманих від ФОП ОСОБА_4

Судом першої інстанції встановлено, що договори між ТОВ "Гранесвіт" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 у письмовій формі не укладались, між сторонами існувала усна домовленість.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій позивача з ФОП ОСОБА_4 позивачем надано наступні первинні документи:

- рахунки-фактури: №1207 від 07.12.2010 року, №СФ-002301 від 23.05.2011року, №СФ-1708 від 17.08.2011 року. №СФ-310803 від 31.08.2011 року, №СФ-090901 від 09.09.2011 року, видаткові накладні №РН-071201 від 07.12.2010 року на суму 27598, 51 грн., в тому числі ПДВ 4599, 75 грн., №2305 від 23.05.2011 року на суму 53248, 62 грн., в тому числі ПДВ 8874, 77 грн., РН-170801 від 17.08.2011 року на суму 21748, 92 грн., в тому числі ПДВ03624, 82 грн., №310803 від 31.08.2011 року на суму 16608, 84 грн., в тому числі ПДВ 2768, 14 грн., №РН-090901 від 09.09.2011 року на суму 25021, 94 грн., в тому числі ПДВ - 4170 грн. 32 коп. ; податкові накладні: №071201 від 07.12.2010 року на суму 27598, 51 грн., в тому числі ПДВ 4599, 75 грн., №5 від 23.05.2011 року на суму 53248, 62 грн., в тому числі ПДВ 8874, 77 грн., №16 від 17.08.2011 року на суму 21748, 92 грн. в тому числі ПДВ- 3624, 82 грн., №31 від 31.08.2011 року на суму 16608, 84 грн., в тому числі ПДВ 2768, 14 грн., №9 від 09.09.2011 року на суму 25021, 94 грн., в тому числі ПДВ - 4170 грн. 32 коп.;

- копії платіжних доручень від 27.12.2010 року на суму 27598, 51 грн., від 23.05.2011року на суму 53248, 62 грн., від 17.08.2011 року на суму 21748, 92 грн., від 09.09.2011 року на суму 16608, 84 грн., від 13.09.2011 року на суму 25021, 94 грн.;

- копії калькуляції вартості виробництва продукції, податкові накладні.

На підставі зазначених документів суми податку на додану вартість по зазначених накладних включено позивачем до податкового кредиту у грудні 2010 року - 4600 грн., травні 2011 року - 8875 грн., серпні 2011 року - 6393 грн., вересні 2011 року - 4170 грн. та до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток в 4 кварталі 2010 року на сум 22999 грн., 2 квартал 2011 року - 44374грн, 3 квартал 2011 року - 52816 грн.

Позивачем не надано як договорів, на підставі яких здійснювалися вказані господарські операції та були оформлені відповідні первинні документи, так і актів прийому-передачі товару, довіреностей на тримання товарно-матеріальних цінностей, доказів транспортування та зберігання товару, що могли би підтвердити фактичне здійснення господарської операції.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження подальшого руху товару чи його використання у власній господарській діяльності.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, підписи на видаткових накладних не скріплені печатками отримувача ТОВ «Гранесвіт», надано суду копія податкової накладної 071201 від 07.12.2010 року є примірником, який повинен знаходиться у продавця, а не у позивача.

Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність.

Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, визначення податкових зобов'язань повинно здійснюватися за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Наведені обставини та досліджені судом документальні докази у їх сукупності, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та контрагентом ФОП ОСОБА_4 фактично не мали реального характеру, їх виконання оформлено лише документально без мети на реальне настання правових наслідків.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що надані первинні документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій за відсутні доказів транспортування товару, його оплати та подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не підтверджуються, виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

До 01.01.2011 року порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті було передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Наведена правова позиція відображена також і в п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 р.V Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011 року.

Таким чином, надані позивачем первинні документи не підтверджують реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами у спірний період та подальшого використання наданих послуг у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на підставі податкових накладних, виписаних ФОП ОСОБА_4 відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 1.32 ст.1, п. 5.1 ст. 5, пп. 11.2.1 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємства», колегія суддів виходить з наступного.

Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.8 цієї статті.

Отже, вищезазначеними нормами прямо передбачено включення до складу валових витрат будь - яких витрат за виключенням встановлених у самому Законі обмежень. Саме таке обмеження і встановлено в Законі у вигляді основного критерію віднесення витрат до валових - безпосередній зв'язок з господарською діяльністю підприємства - платника податку.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені правові норми також відображені в Податковому Кодексі України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зокрема, у ст.ст. 138, 139.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ФОП ОСОБА_4 не повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки не підтверджуються відповідними первинними документами.

Колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32012100000000001, відкритому щодо ФОП ОСОБА_4, згідно з якими господарські операції ФОП ОСОБА_4 з іншими суб'єктами господарювання не мали реального характеру, а були спрямовані на отримання податкової вигоди, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32012100000000001 не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70 та 72 КАС України, оскільки на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали значення для справи.

Перевіряючи посилання апелянта на порушення відповідачем при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимог п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

Апелянт вказує, що перевірка, за результатами якої складено акт від 23.04.2013 № 260/22- 01/31862098 та винесено спірні податкові повідомлення-рішення проведена на підставі п/п. 78.1.11. ПК України відповідно до постанови слідчого. Позивач зазначає, що відповідно до п. 86.9. ПК України у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується податковим органом за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до набрання законної сили відповідним рішенням суду, а матеріали перевірки передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. При цьому, як вважає позивач, зазначений пункт ПК України не передбачає будь-яких винятків для прийняття податкового повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідними судовим рішенням в залежності від характеру чи кваліфікації розслідуваного суспільно небезпечного діяння.

Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку скаржник посилається на редакцію п. 86.9. ПК України, яка діяла до проведення перевірки та прийняття оскаржуваних рішень. Проте, станом на дату прийняття оскаржуваних рішень, відповідно до п. 86.9. ПК України (в редакції Закону від 20.11.2012 року № 5503-VI, який набрав чинності з 04.01.2013 р., тобто до дати прийняття оскаржуваних рішень), у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку.

Тобто, у зв'язку із внесеними до п. 86.9. ПК України змінами, які набрали чинності з 04.01.2013 р., у разі проведення перевірки платника податків на підставі п/п. 78.1.11. ПК України, податкове повідомлення-рішення не приймається до набрання законної сили відповідним судовим рішенням лише у випадку, якщо відносно посадових осіб цього ж платника податків, який перевіряється, в рамках кримінального провадження розслідується кримінальне правопорушення, предметом якого є податки та/або збори.

Відносно інших осіб (платників податків), перевірка яких проведена на підставі п/п. 78.1.11. ПК України, ДПІ не обмежена у праві прийняття податкових повідомлень-рішень, у т.ч., в даному випадку - відносно позивача, оскільки під час розгляду справи не встановлено обставин розслідування в рамках кримінального провадження кримінального правопорушення стосовно посадових осіб позивача, предметом якого б були податки/збори.

При цьому, як вже зазначалося вище, вищезгадана кримінальна справа порушена стосовно ФОП ОСОБА_4

Виходячи з цього, колегія суддів приходить до висновку, що дії відповідача щодо винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідають вимогам 86.9. ПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та віднесення сум до валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги позивача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гранесвіт» залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 03.02.2014 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.