Постанова № 36986221, 13.01.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2014 року Справа №810/6821/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Брагіної О.Є.;

при секретарі судового засідання - Луценко К.Ю.;

за участю:

представника позивача- Карети О.О. (довіреність №2 від 16.12.2013 р.);

представника відповідача -Тараненко О.М. (довіреність №31 від 30.07.2013 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом приватного підприємства "Домінанта-Славутич"

до державної податкової інспекції у м. Славутичі Київської області ГУ Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ПП «Домінанта-Славутич» звернулося до суду з позовними вимогами до ДПІ у м.Славутичі ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000042200 від 15.09.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 118024,18 грн., з яких 94419,34 грн. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 23604,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що дії відповідача є протиправними та порушують права та інтереси підприємства у сфері господарських відносин, оскільки висновки податкового органу, викладені в акті перевірки №4/22/37563767 від 02.08.2013 р. про нікчемність укладених позивачем угод, на підставі яких було сформовано податковий кредит не відповідають фактичним обставинам справи та протирічать нормам Податкового кодексу України.

Позивач зазначає, що в серпні 2013 р. податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку за період з 01.08.2013 р. по 01.08.2013 р., за наслідками якої складено акт та винесене оскаржуване рішення. Відповідач стверджує, що було допущено порушення п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198 ПК України, що виявилося у завищенні податкового кредиту на загальну суму 94419,34 грн.

Оскільки відповідачем було безпідставно встановлено дефектність первинних документів по правочинам, укладених ПП "Домінанта-Славутич" з його контрагентами, і цей висновок не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується відповідними документами первинного бухгалтерського обліку та податкової звітності, просить рішення податкового органу визнати протиправним та скасувати.

Представник позивача, посилаючись на доводи, викладені в адміністративному позові та надані у судовому засідання пояснення, заявлені вимоги підтримав, просив суд адміністративний позов задовольнити. Також зазначив, що в акті перевірки відповідач стверджує, що позивачем під час перевірки не були надані первинні документи, проте вказані документи є у наявності, але податковим органом не витребовувались.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, надавши заперечення у письмовому вигляді. Позицію податкового органу обґрунтувала доводами, які містяться у запереченні та зазначила, що підставою для прийняття оспорюваного рішення стали висновки податкового органу про те, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «ДМС Голд», «Магреб Україна», «Білдінг Груп Плюс», ПП «Нива Плюс», ТОВ «Будрост» та «Автобезпека» здійснювалася поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття зазначеними товариствами цивільної право- та дієздатності, вважає, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача з вказаними вище підприємствами супроводжувались фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені ними (ст.234 ЦК України). Виключно за викладеними ознаками було зроблено висновок про неправомірне формування позивачем податкового кредиту.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення адміністративного позову, з наступних підстав:

ПП «Домінанта-Славутич» зареєстроване як суб?єкт підприємницької діяльності 23.05.2011 р. виконавчим комітетом Славутицької міської ради Київської області, номер свідоцтва про державну реєстрацію13601020000001026, код суб'єкта господарювання 37563767. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 25.05.2011 р. за №13727.

В серпні 2013 р., на підставі наказу відповідача за №111 від 31.07.2013 р. була проведена перевірка позивача за період з 01.04.2012 р. по 31.12.2012 р., за наслідками якої складено акт №4/22/37563767 від 02.08.2013 р. та винесене податкове повідомлення-рішення №0000042200 від 15.09.2013 р., яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 118024,18 грн., з яких 94419,34 грн. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 23604,84 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку в акті перевірки про відсутність у позивача підстав для включення до складу податкового кредиту вартості придбаних товарів (послуг) від підприємств-контраґентів з огляду на те, що укладені правочини мають ознаки нікчемних, з посиланням на п.198.3, п. 198.4, п.198.6 ст.198ПК України, вважає допущення позивачем завищення податкового кредиту за перевіряємий період у сумі 94419,34 грн.

Таким чином, податковий орган визначив нереальність господарських операцій між ТОВ «ДМС Голд», «Магреб Україна», «Білдінг Груп Плюс», ПП «Нива Плюс», ТОВ «Будрост» та «Автобезпека» і визначив як їх такі, що укладені без мети настання правових наслідків, за відсутності економічного змісту цих операцій та визнання вказаних правочинів нікчемними. Тобто, відповідачем поставлено під сумнів господарські операції позивача з вказаними підприємствами на підставі проведеної перевірки, в ході якої було використано інформацію з бази даних ДПІ інших районів, матеріали надані ГВПМ ДПІ, висновків експертів.

На противагу твердженням податкового органу позивачем були надані суду та оглянуті у засіданні наступні документи: договір оренди приміщення від 01.04.2012 р., згідно умов якого ПП «Домінанта-Славутич» було одержано у тимчасове платне користування нежиле приміщення для здійснення господарської діяльності; акт приймання-передачі вказаного приміщення у користування №1 від 01.04.2012 р.; договори поставки з ТОВ «Магреб Україна» №20;21;28 від 12.04.2012 р.; 03.05.2012 р.; 05.06.2012 р. відповідно з додатками до них: рахунками на оплату товару; видатковими та податковими накладними; платіжними дорученнями про перерахування коштів за товар; реєстрами виданих та отриманих податкових накладних; картки по рахунку №631;

договори про надання послуг, укладені з ТОВ «ДМС Голд» №№33;34;36 від 19.07.2012 р.; 06.08.2012 р.; план-графік поливу зелених насаджень; рахунки на оплату наданих послуг; акти здачі- приймання послуг; талони замовника; платіжні доручення про перерахування коштів; податкові накладні; реєстри виданих та отриманих податкових накладних; рух активів по рахунку №631;

договір №41 від 12.09.2012 р. з ТОВ «Автобезпека» про надання послуг; рахунок на оплату послуг; податкова накладна; акти здачі-прийняття послуг; реєстр отриманих та виданих податкових накладних; картка по рахунку №631.

Договори поставки №42 від 13.09.2012 р.; №46 від 05.11.2012 р.; №50 від 13.11.2012 р., укладені між ТОВ «Білдінг Груп Плюс» та ПП «Домінанта-Славутич»; видаткові та податкові накладні; платіжні доручення про перерахування коштів; реєстр виданих та отриманих податкових накладних; рух активів по рахунку №631.

Договір про надання послуг №45 від 01.11.2012 р. з ТОВ «Будрост»; видаткова та податкова накладні; акт про надання послуг; реєстр отриманих та виданих податкових накладних; платіжні доручення про перерахування коштів.

Договір поставки №47 від 07.11.2012 р. з ПП «Нива Плюс»; видаткова та податкова накладні; платіжні доручення; реєстр виданих та отриманих податкових накладних.

Договори про виконання ремонтно-будівельних робіт з КП «Житлово-комунальний центр»; розрахуок договірної ціни до кожного договору; локальні коштористи; відомості ресурсів до локальних кошторисів; оборотно-сальдові відомості по рахунку позивача №20. Всі оглянуті судом документи з боку відповідача зауважень не викликали.

Надавши правової оцінки спірним відносинам у співставленні із обставинами справи, суд не погоджується з доводами відповідача, з огляду на таке:

Верховний суд України у своїй постанові щодо судової практики у адміністративних справах №08/121 від 03.06.2008 р. та постанові щодо судової практики у адміністративних справах №09/05 від 13.01.2009 р. зазначив, що «наявність у платника податку належно оформлених документів, які відповідно до Закону «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, є обов'язковими, але не безумовними підставами для формування податкового кредиту та відшкодування його з бюджету, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Аналіз справ даної категорії дозволяє зробити висновок, що правові підстави для формування податкового кредиту з подальшим бюджетним відшкодуванням у платників податків можуть бути відсутні у випадках: відсутності належного податкового статусу у контраґентів платника податку та їх податкова «недобросовісність»; відсутність у платника податку статусу платника податку на додану вартість, а також щодо осіб, позбавлених реєстрації як платників податку на додану вартість за заявою платника податку або з ініціативи органів державної податкової служби чи рішенням суду; обізнаність платника податку з приводу фіктивності його контраґента.

Перевірши вказані обставини, суд встановив, що позивач формально мав правові підстави для формування податкового кредиту в контексті викладених вище вимог.

Із наявних документів судом встановлено, що господарські відносини позивача з його контраґентами відбулись в межах правового поля, з оформленням кожної операції відповідними документами первинного бухгалтерського обліку та податкової звітності, які наводилися судом вище. Спростувати цей факт у судовому засіданні представник відповідача не змогла, проте допустила, що деякі угоди мали фіктивний характер з огляду на відсутність товарно-транспортних накладних, якими, на думку податкового органу, повинна супроводжуватись будь-яка поставка товару.

Судом були з'ясовані обставини щодо механізму здійснення господарських операцій позивача з його контраґентами у зв'язку з чим були досліджені договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт (наданих послуг); відомості ресурсів, локальні кошториси, рух активів позивача.

Єдиним недоліком оглянутих первинних документів виявилося відсутність розшировки посади особи, її П.І.Б, яка здійснила прийняття товару (послуг) з боку позивача в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Факт неповноважності осіб, які здійснили оформлення та підписання податкових та видаткових накладних, а також актів приймання-передачі товарів (послуг) з боку контраґентів позивача, судом не встановлені.

З огляду на виявлені недоліки, суд зазначає, що, досліджуючи надані сторонами докази, в даному випадку документи, за формальними ознаками, тобто щодо наявності в них всіх обов'язкових реквізитів, суд не надає оцінки щодо їх дійсності. Доказування того факту, що документи підроблені, покладається на органи державної податкової служби, які наполягають на нікчемності правочинів та фіктивності господарських операцій та відповідно наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з ПДВ. Зокрема, це випливає із вимог статті 71 КАС України, згідно з якими обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкт владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

Крім того, суд враховує позицію ВАСУ із зазначеного питання, викладену в листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11: «Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Таким чином, в основному, при розгляді справ даної категорії. суди повинні виходити із реальності здійснення платником податку господарських операцій. Предметом доказування є факт здійснення господарських операцій в рамках звичайної виробничої діяльності платника податку, а також з?ясування питання, чи містять відомості первинних бухгалтерських документів повну, достовірну, взаємопов'язану і несуперечливу інформацію. Адже відсутність окремих реквізитів у первинному документі не може бути достатньою підставою для визнання господарської операції необгрунтованою».

Така практика судів має усталений характер, зокрема, у постанові ВГСУ від 06.03. 2007 р. № 134-954/2007 (31944-А45-3) у справі №45-11317/2006-23/247 зазначено, що «прийняття товару (послуги) за накладними або прибутковим ордерами з помилками при фактичній наявності товару (наданої послуги), не свідчить про необгрунтованістьгосподарської операції, а отже, не є підставою для відмови у відшкодуванні ПДВ».

Даний висновок узгоджується і з правовою позицією ВАСУ, на яку зроблено посилання в листі 02.06.2011 р. N742/11/13-11. Відповідно до неї, відсутність окремих реквізитів у первинних документах свідчить про порушення відомчих актів, але не спростовує наявності у підприємства відповідних господарських операцій. Крім того, податкове законодавство не пов'язує відсутність деяких реквізитів з правом платника податків на податкові відрахування з ПДВ або формування валових витрат. «Якщо ж первинні облікові документи складені з порушенням законодавства і наявні недоліки в їх заповненні не дозволяють отримати об'єктивну інформацію, суд приймає сторону податкових органів. Незначні помилки, допущені при заповненні рахунків-фактур, видаткових накладних, актів про прийняття робіт (наприклад, неправильне зазначення ІПН, незазначення ПІБ особи, яка одержала товар (послуги)), не є підставою для відмови в застосуванні платником податків податкових відрахувань», лист ВАСУ від 02.06.2011 р.

Тому, на думку суду, відсутність у первинних облікових документах реквізитів, напойменованих у статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні», само по собі не заперечує факту поставки товару (надання послуги) і не є безумовною підставою для відмови у відрахуванні ПДВ або отриманні бюджетного відшкодування. Це стосується незазначення ПІБ та посоди особи, яка підписала акти здачі-прийняття робіт та товару.

У листі-роз?ясненні ВАСУ від 02.06.2011 р. зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

При дослідженні питання щодо реального характеру здійснених позивачем з його контрагентами господарських операцій, суд встановив, що позивач є юридичною особою, яка зареєстрована в установленому порядку. Здійснює господарську діяльність у сфері будівництва житлових та нежитлових будівель та промислових об'єктів, надання ландшафтних послуг, монтажу водопроідних систем опалення та кондиціювання. Взято на податковий облік в ДПІ м.Славутича Київської області та є платником податку з ПДВ. Як вбачається із змісту укладених позивачем угод мало на меті одержати будівельні матеріали та виконати підрядні ремонтно-будівельні роботи з метою одержання прибутку. Представником позивача у судовому засіданні було надано пояснення, в якому він зазначив, що, дійсно, у деяких первинних документах, зокрема, у видаткових накладних,- та актах про надані послуги по необізнаності, не було зазначено посаду та прізвище ім? я по батькові деяких осіб при одержанні товару (наданні послуг), хоча фактично, договори були виконані. На підтвердження реального характеру проведених господарських операцій позивача з його контрагентами надано належним чином оформлені договори, податкові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-приймання наданих послуг, відомості про ресурси, кошториси, рух активів підприємства тощо. Відносно твердження податкового органу про відсутність у позивача товаро-транспортних накладних, з огляду на те, що, як зазначив представник позивача у судовому засіданні, транспортування товару проводилось транспортним засобом постачальника у позивача була відсутня потреба в оформленні ТТН.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або з іншою метою, не пов'язаною з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Тому, з одного боку, йдеться про виконання зобов'язань за договором поставки, з другого - про доставку матеріалів продавцем або покупцем своїм автотранспортом на виконання договору поставки. Зазвичай, факт поставки матеріалів покупцеві оформлюється відповідною видатковою накладною, в якій окремо визначено вартість доставлених матеріалів та вартість послуг з доставки товару покупцю. На думку суду, додавати до накладної ще й ТТН не потрібно. По-перше, ТТН застосовується лише у межах договору перевезення, учасниками якого є перевізник та замовник транспортних послуг. По-друге, відповідно до Інструкції №228/253, ТТН - це єдиний первинний документ, який є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника й оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України, а також для їх складського, оперативного та бухгалтерського обліку По-третє, згідно зі ст. 9 Закону «Про ліцензування», діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) підлягає ліцензуванню. В нашому випадку, продавець, який здійснює доставку матеріалів: - не є перевізником, тобто юридичною чи фізичною особою - СПД, основною діяльністю якого є перевезення вантажів автомобільним транспортом; не звертається до третьої особи - транспортної організації, яка здійснює такі послуги. Отже, податковий орган, помилково, під час перевірки правомірності списання формування валових витрат (списання послуг з перевезення) пов'язує саме з ТТН, а не з простими накладними.

Таким чином, при належному оформленні договору та накладної, в якій окремо вказано суми вартості матеріалів та послуг з їх доставки, сума доставки не підлягає додатковому підтвердженню ТТН для мети ведення податкового обліку як у постачальника, так і в покупця.

При розгляді даної справи судом була також досліджена обставина щодо дотримання податкової дисципліни контрагентами платника податків. Виходячи зі змісту ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тому, податковий кредит складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку своєму контрагенту у зв'язку із здійсненням господарської операції, що відповідає вимогам, переліченим вище. При цьому підставою для нарахування податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) .Таким чином, формально право платника податку на податковий кредит, не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

Як зазначив Верховний суд України, покупець (в нашому випадку, платник податку, що отримав право на податковий кредит) не може нести відповідальність за несплату податку продавцями. Сама по собі несплата податку продавцем і його постачальниками (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування (не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару або послуги) (постанова СПуАС ВСУ № 08/28 від 12.02.2008 р., постанова СПуАС ВСУ № 09/05 від 13.01.2009 р., постанова СПуАС ВСУ № 10/21 від 02.03.2010 р.).

Виключенням з цього правила є, якщо буде підтверджено належними доказами, що платник податків знав про те, що його контрагент є фіктивною фірмою (створений без наміру здійснення господарської діяльності) і метою укладених правочинів та здійснених господарських операцій було саме ухилення від сплати податків або отримання так званої податкової вигоди через формування податкового кредиту та валових витрат платника податку, тоді існуватимуть правові підстави для застосування статті 228 ЦКУ із наслідками щодо нікчемності правочину та право органів державної податкової служби на звернення до суду із позовними вимогами щодо застосування конфіскаційних санкцій, передбачених статтею 208 ГКУ.

Зокрема, як зазначив Верховний суд України (постанова СПуАС ВСУ № 08/28 від 12.02.2008 р.), факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, якщо податковий орган доведе:

- що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або

-що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), ПДВ до державного бюджету не сплачується, а експортер вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або

- що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Щодо відсутності реального правочину (господарської операції), відповідно до статті 202 ЦКУ суд вказує, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 статті 203 ЦКУ). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством (п. 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державна податкова адміністрація, від 30.05.1997, № 166, втратив чинність з 04.03.2011 року). До декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку (пункт 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011, № 41, чинний з 04.03.2011 року). Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

З означеного випливає, що якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦКУ із наслідками щодо нікчемності правочину.

Таким чином, у справах цієї категорії особливого значення набуває дослідження питань реальності господарських операцій, дані про які відображені у бухгалтерському та податковому обліку платника податку. Зокрема, необхідно встановлювати, чи мали місце операції з придбання та реалізації товарів реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення (постанова СПуАС ВСУ № 08/121 від 03.06.2008 р.). Про відсутність реального характеру господарських операцій, як зазначив Верховний суд України (постанова СПуАС ВСУ № 21/737 від 08.09.2009 р), можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

При цьому необхідно враховувати, що факт оплати не є безумовним доказом реального характеру господарської операції. Зокрема, як зазначив Верховний суд України, у разі підтвердження доводів органів державної податкової служби про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ (постанова СПуАС ВСУ № 09/05 від 13.01.2009 р).

В разі підтвердження належними доказами факту безтоварності господарської операції органи державної податкової служби мають право звертатися до суду із позовними вимогами щодо застосування конфіскаційних санкцій, передбачених статтею 208 ГКУ.

Досліджені у судовому засіданні всі докази у співставленні їх з поясненнями представників сторін та фактичними обставинами у справі дають суду можливість дійти висновку про реальний характер проведених господарських операцій позивача з його контраґентами та про безпідставність доводів податкового органу про їх фіктивний характер.

Вирішуючи питання щодо відсутності економічного змісту проведених господарських операцій ПП «домінанта Славутич» з «ДМС Голд», «Магреб Україна», «Білдінг Груп Плюс», ПП «Нива Плюс», ТОВ «Будрост» та «Автобезпека, суд врахував наступне:

метою господарської діяльності платника податку є отримання доходу у будь-якій формі. Кожна окрема господарська операція платника податку повинна відповідати загальній меті й відповідно так чи інакше сприяти досягненню цієї мети.

Згідно із абзацом «а» пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України (далі ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт198.2 статті 198 ПК України). Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4. статті 198 ПК України).

Згідно з абзацом «в» пункту 186.3 статті 186 та підпункту 196.1.14. пункту 196.1. статті 196 ПК України не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з постачання наступних послуг у сфері інформатизації: з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем.

Таким чином, критерієм розмежування для врахування сум податків, нарахованих (сплачених) за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг, у складі податкового кредиту чи валових витрат платника податку є мета подальшого використання таких товарів/послуг у межах господарської діяльності платника податку.

Ця норма в повній мірі кореспондується з положеннями ПК України про право на нарахування податкового кредиту лише при наявності у господарської операції спеціальної мети - використання товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Намір одержати дохід виключно через використання специфіки нарахування податку на додану вартість та відповідно за рахунок відшкодування з бюджету податку на додану вартість, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету (постанова СПуАС ВСУ № 07/109 від 02.10.2007 р., постанова СПуАС ВСУ № 08/121 від 03.06.2008 р).

Зокрема, як зазначив Вищий адміністративний суд (див. Довідку Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2010 року про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість») про відсутність розумних економічних причин може свідчити, зокрема: здійснення операцій, не характерних для регулярної господарської діяльності платника податків; систематична участь у таких операціях суб'єктів, які не звітують про податкові зобов'язання і не сплачують податки до бюджету; обізнаність посадових осіб платника податку про недобросовісний характер діяльності контрагентів такого платника податку; нетипові для звичайної господарської діяльності схеми розрахунків, які можуть сприяти ненадходженню сум податку на додану вартість до державного бюджету; явна невідповідність цін на товари чи послуги звичайному рівню за умови обізнаності платника податків із ринковою кон'юнктурою; придбання товарів у посередників на менш вигідних умовах за наявності прямих ділових зв'язків із виробниками та інші подібні обставини можуть свідчити про навмисний характер збиткових операцій з метою заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Дослідивши проведені господарські операції позивача в аспекті викладеного, суд вважає, що в них відсутні ознаки притаманні господарській діяльності без самостійної ділової мети. Таким чином, висновки податкового органу про нереальний характер угод, укладених між позивачем та «ДМС Голд», «Магреб Україна», «Білдінг Груп Плюс», ПП «Нива Плюс», ТОВ «Будрост» та «Автобезпека та фіктивність вказаних підприємств у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, тому суд вважає заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Одночасно суд не знаходить правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправним прийнятого податкового повідомлення-рішення з огляду на визначення поняття протиправінсть в аспекті КПК України (редакція 2012 р.) як соціально шкідливого діяння (дії або бездіяльності) особи, що становить склад правопорушення та здобуває негативне реагування держави у вигляді примусових заходів. Такі ознаки у ППР відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000042200 від 15.08.2013 р.

У задовленні решти позовних вимог,-відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена в порядку і строки, визначені статтею 186 КАСУ.

Суддя Брагіна О.Є.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 17 січня 2014 р.