Ухвала суду № 36980224, 28.01.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/25255/13-ц Провадження № 22-ц/772/336/2014Головуючий в суді першої інстанції:Антонюк В. В.Категорія: 41Доповідач: Якименко М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого : Якименко М.М.,

Суддів : Вавшка В.С., Колоса С.С.

при секретарі : Пантелеймоновій А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційного суду Вінницької області в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2013 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2013 року позов було задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні та володінні власністю -АДРЕСА_1 , які чинить ОСОБА_5 шляхом вселення ОСОБА_2 та їх неповнолітніх дітей у вказане житлове приміщення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У грудні 2013 року відповідач звернувся до суду із заявою про його перегляд.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2013 року заяву ОСОБА_5 про перегляд вказаного заочного рішення було залишено без задоволення.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, просив його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Судова колегія, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, прийшла до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 06.06.2002 року ОСОБА_5 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25.03.2013 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано. Місцем проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визначено за місцем проживання їх матері.

З довідки квартального комітету «Пирогово» № 1071 від 05.09.2013 року вбачається, що ОСОБА_2 проживає разом із своїми синами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в АДРЕСА_2.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Сімейного Кодексу України Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 63 Сімейного Кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Таким чином, як зазначив районний суд, квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю позивача та відповідача та надає право проживати в ній ОСОБА_2 разом з дітьми.

Згідно ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно ч.2 ст. 319 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Ст. 361 ЦК України передбачено право співвласників вільно розпоряджатись своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно положень ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, за наявності перешкод у користуванні майном, власник має право звернутись за захистом свого порушеного права до суду, що і зробила ОСОБА_2 в даному випадку.

З наданих до заперечення на апеляційну скаргу документів, а саме копії повідомлення від 27.01.2014 року МВС України Вінницького міського відділу у Вінницькій області про прийняття і реєстрацію заяви позивача від 16.08.2013 року про нанесення їй ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, що мало місце 16.08.2013 року за адресою АДРЕСА_1, а також витягу з кримінального провадження по вказаним обставинам вбачається, що відповідачем чинилися перешкоди позивачу в користуванні квартирою.

Таким чином, посилання відповідача в апеляційній скарзі на недоведеність позивачем обставин по справі, зокрема, створення ним перешкод у користуванні їх спільною квартирою, спростовуються зазначеними вище доказами.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України «Про судову практику у справах за позовами про захист прав приватної власності» від 22 грудня 1995 року №20, квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користуванням приміщення квартири, якщо про це заявлено позов.

Посилання ОСОБА_5 в апеляційній скарзі на відсутність встановленого порядку користування житлом, що, в свою чергу, унеможливлює виконання рішення суду про вселення, є безпідставним і до уваги колегією суддів не береться, оскільки право позивача на звернення з вимогою щодо усунення перешкод в користуванні спільною квартирою, як спосіб захисту свого порушеного права, прямо обумовлено Конституцією України та ЦК України.

Крім того, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, суд бере до уваги ту обставину, що згідно рішення Апеляційного суду Вінницької області від 18 грудня 2013 року, яким змінено в частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2013року, ОСОБА_2 було виділено та визнано за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, і яке в цій частині набрало законної сили.

Постановляючи рішення по даній справі, міський суд правильно застосував норми цивільного законодавства до правовідносин, що склались між сторонами, дав їм належну правову оцінку, а відтак доводи апеляційної скарги безпідставні і до уваги не приймаються.

За таких обставин, рішення суду є законним і обґрунтованим, справедливим, постановленим з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДІ: