Рішення № 36979514, 05.02.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/3366/13-ц Головуючий у І інстанції Скарлат О.І.Провадження № 22-ц/780/339/14 Доповідач у 2 інстанції Волохов Категорія 1 05.02.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

30 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

при секретарі Микитенко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області, третя особа - Головне управління юстиції в м. Києві про визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області, третя особа - ГУЮ в м. Києві про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування своєї позовної заяви, позивач посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4, після смерті якого, залишилось спадкове майно - житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач вказував, що він звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищезазначене майно у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності померлого на вказане майно.

Зважаючи на викладене, позивач просив визнати за ним право власності на 1/6 частину житлового будинку та земельної ділянки розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2013 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції з підстав неповного з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 ( а.с. 8).

Позивач є спадкоємцем за законом до майна померлого ОСОБА_4, крім нього, є спадкоємцями за законом дружина померлого - ОСОБА_2 та син померлого - ОСОБА_3, який відмовився від своєї частки спадщини на користь дружини спадкодавця та дружина ОСОБА_2, що підтверджується його заявою поданою до нотаріальної контори.

Позивач у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_4, однак постановою № 2437 від 26.11.2012 року державного нотаріуса 14-ої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/6 частину житлового будинку та земельної ділянки розташованих за вищевказаною адресою, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності померлого на вищезазначене майно.

Відмовляючи у задоволені позову про визнання права власності на майно в порядку спадкування, суд першої інстанції виходив із того, померлий ОСОБА_4 за життя не одержав свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя, не оформив право власності на майно та не зареєстрував його, у зв'язку з чим не набув права власності на майно, а тому суд дійшов висновку, що це право не входить до складу спадщини і не може бути визнане за позивачем в порядку спадкування.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

Зі змісту свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 14 лютого 1990 року вбачається, що відділом РАЦСу Ватутінського району міста Києва зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ( а.с. 74).

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.

Виникнення права на спадщину у спадкоємця, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтво про право на спадщину та не здійснив його державної реєстрації (ст.1299 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Відповідно до положень ст.1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, яке виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1226 ЦК України передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Та обставина, що ОСОБА_4 за життя не отримано свідоцтво про право власності на відповідну частину у спільному майні подружжя, не оформив право власності на майно та не зареєстрував його, не свідчить про те, що він не набув права власності на частину у спільному майна подружжя, оскільки це суперечить ч. 3 ст. 368 ЦК України, ч. 1 ст. 60, ст.70 СК України, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності і їх частки є рівними.

Щодо відмови судом першої інстанції в частині визнання права власності за позивачем 16 частини спірної земельної ділянки, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки позивачем в порушення положень ст. 60 ЦПК України не надано відповідних доказів на підтвердження того, що вказана земельна ділянка належала померлому ОСОБА_4

Отже, враховуючи вимоги закону, встановлені обставини справи та виходячи з положень ст.60 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог та вважає за можливе скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на 16 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а в задоволенні позовних вимог щодо визнання за ним 1/6 частини земельної ділянки необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З огляду на те, що ухвалюючи рішення, суд порушив норми процесуального права, допустив невідповідність висновків суду обставинам справи, судове рішення не може бути залишене без змін і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2013 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Синяківської сільської ради Вишгородського району Київської області, третя особа - Головне управління юстиції в м. Києві про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 16 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді :