Постанова № 36971302, 31.01.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

31 січня 2014 р. № 820/52/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Севастьяненко К.О.,

при секретарі судового засідання - Пасечник М.В.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представник відповідача - Тімонова А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова, в якому просить суд, з урахуванням уточнень, прийнятих судом, скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 серпня 2011 року №0002351702 по податку з доходів фізичних осіб, яким визначено суму грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 70508,4 грн.; скасувати податкове повідомлення-рішення від 07 листопада 2011р. №003421702 по податку на додану вартість, яким визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 107029,00 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 84670,4 грн., та за штрафними санкціями 22358,6 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року у задоволенні адміністративного позову суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2012 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишено без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року - залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 18 листопада 2013 року касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задоволено частково, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2012 року - скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року прийнято до розгляду справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Протокольною ухвалою суду від 16.01.2014 року здійснено заміну первинного відповідача - Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на належного - Державну податкову інспекцію у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

В обґрунтування заявлених вимог з урахуванням уточнень позивач зазначив наступне. На підставі акту перевірки № 2351/172/НОМЕР_1 від 08.08.2011 р. відповідачем прийняті, зокрема, спірні податкові повідомлення-рішення: № 0002351702 від 25 серпня 2011 року та № 0003421702 від 07 листопада 2011 року. Позивач вважає необґрунтованими висновки відповідача, зроблені в акті перевірки, у зв'язку з чим просив суд скасувати вказані податкові повідомлення-рішення, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Представник відповідача надав письмові заперечення проти позову, в яких послався на обґрунтованість висновків акту перевірки № 2351/172/НОМЕР_1 від 08.08.2011 р. та прийнятих на підставі зазначеного акту податкових повідомлень-рішень. Зазначив, що, оскільки ФОП ОСОБА_1 загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що підлягають оподаткуванню за період з 23.06.2009 р. по 31.12.2010 р., склала 803044 грн. (перевищення 300000,0 тис. грн. відбулось 03 березня 2010р.), то згідно з Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, нарахована (сплачена, надана) ФОП ОСОБА_1 повинна бути зареєстрована як платник ПДВ. Відповідно п. 9.4. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р. із змінами та доповненнями, якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Тобто, граничний термін подання вказаної заяви для позивача - 21.04.2010 р. Перевіркою повноти визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період з 21.04.10 р. по 31.12.2010 р. встановлено його заниження у сумі 84670,4 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, код НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.124), перебуває на обліку як платник податків в Державній податковій інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (т.1 а.с. 125).

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини перед судом не доказуються.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова (повноваження якої перешли до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, а від останньої до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області - т. 2 а.с. 116-177) проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, за період з 23.06.2009 р. по 31.12.2010 р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом № 2351/172/НОМЕР_1від 08.08.2011 року (т. 1 а.с. 14-35).

Згідно висновків акту перевірки № 2351/172/НОМЕР_1 від 08.08.2011 року встановлено наступні порушення позивачем:

- п.п. 4.2.8 п.4.2 ст.4, п. 7.1 ст. 7, п. 19.1 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 року № 889, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб у періоді з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. на суму 63275,4 грн.;

- ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 року № 13-92, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, п. 19.1. "а" ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"№889-ІV від 22.05.03 р., що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб у 2009 р. на суму 7233,0 грн., у 2010 р. на суму 63275,4 грн.

- п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 9.3 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, перевіркою встановлено заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 84670,4 грн.;

- п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року № 2181-III, п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п. 9.3 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого до ДПІ у Московському районі не подано податкові декларації з ПДВ за травень - грудень 2010 року.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем прийняті, зокрема, податкові повідомлення-рішення:

№ 0002351702 від 25.08.2011 р., яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 107198,00 грн., з яких: за основним платежем 84670,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 22527,60 грн. (т. 1 а.с. 46);

№ 0002351702 від 25.08.2011 р., яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності на суму 70508,40 грн., з яких: за основним платежем 70508,40 грн. (т. 1 а.с. 47).

Позивач не погодився з висновками, зробленими в акті перевірки, та звернувся з запереченнями на акт до ДПІ у Московському районі м. Харкова, які були отримані відповідачем 12.08.2011 р. (т. 1 а.с. 36-38). У зв'язку з виявленням в акті технічних помилок, податковим органом були внесені зміни до акту перевірки № 2351/172/НОМЕР_1 від 08.08.2011 року, які направлені позивачу за вих. № 9568/10/17-206 від 19.08.2011 р. (т. 1 а.с. 39-40).

Судом встановлено, за результатами розгляду заперечень позивача на податкові повідомлення-рішення від 25.08.2011 р. відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 0002351702 від 25 вересня 2011, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності на суму 70508,40 грн., з яких: за основним платежем 70508,40 грн.;

№ 0002361702 від 25 вересня 2011 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 107198,00 грн., з яких: за основним платежем 84670,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 22527,60 грн.

ДПІ у Московському районі м. Харкова листом від 21 вересня 2011 року № 10639/10/17-206 повідомила ФОП ОСОБА_1 про те, що при роздрукування податкових повідомлень-рішень була допущена помилка, у зв'язку з чим податкове повідомлення рішення з податку з доходів фізичних осіб роздруковане за № 0002351702 (фактично № 0002351702) та податкове повідомлення-рішення з податку на додану вартість роздруковане за № 0002351702 (фактично 000236702).

В подальшому ФОП ОСОБА_1 подано скаргу до ДПА у Харківській області, за результатами розгляду якої, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова № 0002361702 від 25.09.2011 р. скасовано в частині збільшення суми грошового зобов'язання штрафних (фінансових) санкцій з посилання на пункт 120.1 ст. 120 ПК України з ПДВ у розмірі 169 грн., в іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення -рішення № 0002351702 від 25.09.11 р. залишено без змін, а скаргу позивача залишено без задоволення.

У зв'язку з частковим скасуванням податкового повідомлення-рішення № 0002361702 від 25.09.11 р. ДПІ у Московському районі м. Харкова було прийнято податкове повідомлення рішення:

№ 0003421702 від 07.11.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 107029,00 грн., з яких: за основним платежем 84670,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 22358,60 грн. (т. 1 а.с. 48).

Процедуру адміністративного оскарження завершено з отриманням позивачем рішення ДПС України №1916/П/10-2315 від 24.11.2011 р. про результати розгляду повторної скарги (т. 1 а.с. 71-75). ДПС України залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова № 0002351702 та № 0002361702 від 25.08.2011 р. про збільшення сум грошових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість з урахуванням рішення ДПА у Харківській області № 1812/П/25-203 від 25.10.2011 р., прийнятого за розглядом скарги, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Суд, перевіряючи висновки вказаного вище акту перевірки, а відтак і прийняті на їх підставі оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення № 0002351702 від 25 серпня 2011 року та № 0003421702 від 07 листопада 2011 року на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, приходить до наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що з 23.06.2009 р. по 31.12.2009 р. ФОП ОСОБА_1 знаходилась на загальній системі оподаткування. У періоді з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. - на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Згідно свідоцтва платника єдиного податку, основний вид діяльності ФОП ОСОБА_1 - інформаційні послуги, торгівля, виїзна торгівля (т. 1 а.с. 127).

Матеріали справи свідчать, що у періоді з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. позивач здійснювала лише один вид діяльності, а саме: надавала послуги по забезпеченню функціонування АЗК (ремонт будівель, споруд, обслуговування каналізаційної системи, дорожні розмітки, ремонт та очищення лівневок, покрівель, ремонт та обслуговування оргтехніки, навчання персоналу) відповідно до договорів та актів виконаних робіт на загальну суму 578230 грн.

Відповідно поданих до ДПІ у Московському районі м. Харкова звітів платника єдиного податку за 1-4 квартали 2010 року ФОП ОСОБА_1 визначено обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) наростаючим підсумком з початку терміну дії свідоцтва про сплату єдиного податку за 2010 рік - 578230 грн. (т. 1 а.с. 133-134).

За результатами проведеної перевірки податковим органом зроблено висновок, що доходи, отримані ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. є доходами від здійснення діяльності, яка не зазначена у свідоцтві про сплату єдиного податку та підлягає оподаткуванню в загальному порядку. Враховуючи зазначене, в ході перевірки з урахуванням документально підтверджених витрат, пов'язаних з отриманим доходом (156394 грн.) визначено, що сума оподатковуваного доходу за 2010 рік складає 421836 грн., в результаті чого податковим органом донараховано за 2010 рік податок з доходів фізичних осіб у розмірі 63275,40 грн.

Отже, щодо встановленого в ході спірної перевірки порушення позивачем вимог п.п. 4.2.8 п.4.2 ст.4, п. 7.1 ст. 7, п. 19.1 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 року № 889, ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 року № 13-92, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, п. 19.1. "а" ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"№889-ІV від 22.05.03 р., що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб у 2010 році на суму 63 275,40 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Указ № 727/98) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Згідно з абз. 1, 3, 8 статті 2 Указу № 727/98 суб'єкти малого підприємництва-фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

У разі коли фізична особа-суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Як встановлено судом та представником відповідача в судовому засіданні не заперечувалось з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р позивач сплачував єдиний податок за максимальною ставкою - у розмірі 200 грн., про що свідчить рішення Харківської міської ради Харківської області 6 сесії 23 скликання із змінами та доповненнями від 28.12.1998 року про встановлення ставок єдиного податку для фізичних осіб-суб'єктів малого підприємництва згідно з додатками № 1 та № 2 (т. 1 а.с. 229-236).

Приписами ст.6 Указу № 727/98 визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказаний податок сплачується ним у складі єдиного податку.

Крім того, зі змісту цього Указу випливає, що режим оподаткування єдиним податком поширюється на всі доходи суб'єкта малого підприємництва, отримані ним від здійснення підприємницької діяльності за винятком тих її видів, що не можуть здійснюватися з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони.

В ході проведення спірної перевірки відповідачем не встановлено факту здійснення ФОП ОСОБА_1 під час перебування на спрощеній системі оподаткування діяльності, яка обмежена чи заборонена законом.

Згідно з пунктом 4 Указу № 727/98 форма та порядок видачі Свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України. Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації.

Вичерпний перелік умов, дотримання яких є необхідним для застосування спрощеної системи оподаткування, встановлені пунктом 1 Указу № 727/98. Ці умови не обмежують суб'єкта малого підприємництва у виборі здійснюваних ним видів діяльності лише тими, що зазначені у свідоцтві про сплату єдиного податку чи в будь-якому іншому документі.

За таких обставин режим оподаткування єдиним податком поширюється на всі доходи суб'єкта малого підприємництва, що обрав спрощену систему оподаткування, незалежно від видів підприємницької діяльності, з яких ці доходи одержані.

Зміст самого свідоцтва не може слугувати такими обмеженнями, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не може встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Отже, враховуючи наведене, суд зазначає, що суб'єкт малого підприємництва має право займатись будь-якими видами підприємницької діяльності, за винятком тих, що не можуть здійснюватись з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони, а встановлення додаткових обмежень є неправомірним.

З огляду на викладене суд приходить до висновку щодо відсутності обов'язку у позивача сплачувати податок з доходів фізичних осіб, оскільки останній здійснював діяльність на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку та сплачував єдиний податок за максимальною ставкою, визначеною пунктом 2 Указу № 727/98, що свідчить про безпідставність нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб за 2010 рік у розмірі 63275,40 грн.

Щодо встановленого в ході перевірки порушення позивачем вимог п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 9.3 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 84670,4 грн., суд зазначає наступне.

Податковим органом в акті перевірки зазначено, що 03 березня 2010 року ФОП ОСОБА_1 перевищила граничний обсяг виручки, встановлений Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", та до 21.04.2010 року не здійснила перехід на загальну систему оподаткування, обліку та звітності зі сплатою податку з доходів фізичних осіб за правилами, встановленими ІV розділом Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. №13-92 "Про прибутковий податок з громадян".

Як зазначено судом, відповідно до ст. 1 Указу № 727/98 обсяг виручки за спрощеною системою оподаткування за рік не повинен перевищувати 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Пункт 4 наведеного Указу № 727/98 зазначає, що форми книги обліку та витрат, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього Указу, і порядок її ведення суб'єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються Державною податковою адміністрацією України.

Пунктом 5 Указу № 727/98 передбачено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Згідно пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, зокрема, у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

У відповідності до п.9.4 ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин):

- якщо особа, на яку не поширюється дія пункту 2.3 статті 2 цього Закону, як платник податку, вважає за доцільне добровільно зареєструватися платником податку і відповідає вимогам підпункту 2.2 статті 2 цього Закону, така реєстрація провадиться за її заявою;

- якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом;

- якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду;

- особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що до моменту перевищення платником єдиного податку граничного обсягу виручки, визначеного у ст. 1 Указу № 727/98, положення Закону України «Про податок на додану вартість» щодо оподаткування поставок товару (послуг) не можуть поширюватися на такого платника. З моменту перевищення обсягу виручки, визначеного у ст. 1 Указу № 727/98, починають розповсюджуватись положення Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону щодо підстав для обов'язкової реєстрації платником податку.

Відповідно, у разі, коли з моменту перевищення граничного розміру виручки, визначеного ст. 1 Указу № 727/98, особою, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, допущено перевищення операції з поставки товарів (послуг) сукупно протягом останніх дванадцяти календарних місяців 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), у такої особи виникає обов'язок зареєструватися платником та сплатити податок на додану вартість, починаючи з операції, за якою відбулось перевищення загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992р. № 13-92 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Нормами статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок із громадян» від 26.12.1992р. № 13-92 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

При цьому згідно з ч. 3 ст. 13 цього Декрету до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Зокрема, у відповідності до п. 8 наказу ДПА України від 29.10.1999р. № 599 «Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку і порядку його видачі» передбачено, що для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів і витрат згідно із додатком № 10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993р. № 12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993р. за № 64.

Як встановлено судом, в період з 23.06.2009 р. по 31.12.2009 р. ФОП ОСОБА_1 знаходилась на загальній системі оподаткування. З матеріалів справи вбачається та представниками сторін в судовому засіданні не заперечувалось, що загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що підлягають оподаткуванню згідно з податковим законодавством, за вищевказаний період у позивача склала - 224814,00 грн., що не перевищує граничний розмір, встановлений пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України "Про податок на додану вартість".

В період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. ФОП ОСОБА_1 знаходилась на спрощеній системі оподаткування, отже, до моменту перевищення платником єдиного податку граничного обсягу виручки, визначеного у ст. 1 Указу № 727/98, положення Закону України «Про податок на додану вартість» щодо оподаткування поставок товару (послуг) не можуть поширюватися на такого платника.

З матеріалів справи вбачається та представниками сторін в судовому засіданні не заперечувалось, що загальна сума виручки за вищевказаний період у позивача склала - 578230,00 грн., про що свідчать долучені судом до матеріалів справи належним чином завірені копії первинних документів щодо здійснення позивачем господарських операцій за перевіряємий період (з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.), Книга обліку доходів і витрат № 987/1 ФОП ОСОБА_1, звітів суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за 1, 2, 3, 4 квартали 2010 року (т. 1 а.с. 128-134, 146-177).

Відповідно до даних Книги обліку доходів і витрат № 987/1 ФОП ОСОБА_1 перевищення відбулось в листопаді 2010 року, тобто - 4 кварталі 2010 року (т.1 а.с. 128-132), про що свідчить звіт суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за 4 квартал 2010 року.

Отже, оскільки в порушення ст. 1 Указу № 727/98 обсяг виручки позивача за спрощеною системою оподаткування за 2010 рік перевищив 500 тис. грн., то ФОП ОСОБА_1 відповідно до вимог Указу № 727/98 повинна перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), тобто з 1 кварталу 2011 року та з вказаного періоду на позивача починають розповсюджуватись положення законодавства про податок на додану вартість.

Суд звертає увагу, що з 01.01.2011 року втратив чинність Закон України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 18 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України особи, які перейшли на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування і не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, підлягають обов'язковій реєстрації платниками податку на додану вартість з урахуванням вимог пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу. Обсяг оподатковуваних операцій визначається починаючи з періоду переходу на загальну систему оподаткування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 9.3 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення № 0003421702 від 07.11.2011 р., прийняте на підставі вказаного висновку, підлягає скасуванню.

Щодо встановленого в ході перевірки порушення ФОП ОСОБА_1 вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 (код НОМЕР_5), що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2009 рік на суму 7233,00 грн. суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ФОП ОСОБА_3 (виконавець) був укладений договір № 1 від 16 липня 2009 року, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання наступних робіт: виготовлення та ремонт каналізаційної системи (т. 1 а.с. 141). Відповідно до п. 2.1 вказаного договору виконавець здійснює самостійно, тобто власними силами, на його обладнанні, транспорті та з власних матеріалів, виконання робіт. Пунктом 3.1 договору та відповідно до протоколу угоди про договірну ціну сторонами договору погоджено вартість робіт у розмірі 28215,50 грн. (т. 1 а.с. 142).

На виконання умов договору № 1 від 16 липня 2009 року між позивачем та ФОП ОСОБА_3 був підписаний акт виконаних робіт від 28.07.2009 року (т. 1 а.с. 142 зворот), а також ФОП ОСОБА_3 був виписаний товарний чек № 1 від 28.07.2009 року на суму 28215,50 грн. (т. 1 а.с. 143 зворот).

Також, судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ФОП ОСОБА_3 (виконавець) був укладений договір № 2 від 01 серпня 2009 року, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання наступних робіт: заміна санвузла (унітазу, умивальника), заміна труб, чистка каналізації (т. 1 а.с. 144). Відповідно до п. 2.1 вказаного договору виконавець здійснює самостійно, тобто власними силами, на його обладнанні, транспорті та з власних матеріалів, виконання робіт. Пунктом 3.1 договору та відповідно до протоколу угоди про договірну ціну сторонами договору погоджено вартість робіт у розмірі 20005,00 грн. (т. 1 а.с. 145).

На виконання умов договору № 1 від 16 липня 2009 року між позивачем та ФОП ОСОБА_3 був підписаний акт виконаних робіт від 28.07.2009 року (т. 1 а.с. 142 зворот), а також ФОП ОСОБА_3 був виписаний товарний чек № 1 від 28.07.2009 року на суму 20005,00 грн. (т. 1 а.с. 143 зворот).

З акту перевірки вбачається, що податковим органом не заперечується факт сплати позивачем на користь ФОП ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 28215,50 грн. за договором № 1 від 16 липня 2009 року та в сумі 20005,00 грн. за договором № 2 від 01 серпня 2009 року.

Крім того, судом встановлено, що здійснення робіт за вищевказаними договорами було необхідно позивачу для виконання умов наступних договорів: № 06/09 від 10.07.2009 р., укладеного між позивачем (уповноважена особа) та ТОВ "УТН-Восток" (довіритель), терміном дії з 10.07.2009 р. по 31.12.2009 р., № 06/09-1 від 01.12.2009 р., укладеного між позивачем (уповноважена особа) та ТОВ "Формула Ритейл" (довіритель), терміном дії з 01.12.2009 р.; № 06009 про надання послуг від 05.08.2010 р., укладеного між позивачем (уповноважена особа) та ХОФ СП ТОВ "Кершер" (довіритель), терміном дії з 05.08.2010 р. по 04.08.2011 р., відповідно до умов яких ФОП ОСОБА_1 (уповноважена особа) зобов'язується забезпечити від імені та за рахунок довірителя комплекс послуг по забезпеченню функціонування автозаправочного комплексу довірителя за адресою Харківська обл., траса Київ-Харків-Довжанський, 465 км. (т. 1 а.с. 219-228). На підтвердження виконання умов вказаних договорів представником позивача надані до суду акти приймання-передачі наданих послуг (т.2 а.с. 137-156). Крім того, в акті перевірки зазначено, що розрахунки проводились у безготівковій формі шляхом зарахування коштів на банківській рахунок суб'єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1

Доказів невиконання ФОП ОСОБА_3 робіт у спірних правовідносинах, використання позивачем виконаних робіт не за призначенням відповідачем в ході перевірки не встановлено, а представником відповідача під розгляду справи до суду не надано.

Факт реєстрації контрагента позивача як фізичної особи-підприємця представником відповідача не заперечується, та матеріалами справи не спростовується.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та ФОП ОСОБА_3 при укладанні і виконанні зазначених вище договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не встановлено.

За таких умов, суд приходить до висновку, що ФОП ОСОБА_1 та його контрагентом - ФОП ОСОБА_3 вищевказані договори були виконані у повному обсязі, як результат їх реального виконання, роботи були використані позивачем з метою належного та своєчасного виконання своїх зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання.

Суд зазначає, що до 31.03.2011р. правовідносини щодо визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток, складу валового доходу та валових витрат платника цього податку регулювалися Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. № 334/94-ВР (з урахуванням змін і доповнень, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрати платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з ч. 4 п. 5.3.9. ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають були фактично здійснені і підтверджуватися належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.1 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Крім того, суд зазначає, що висновок про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб за 2009 рік на суму 7233,00 грн. відповідачем був зроблений на підставі листа ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 3546/7/17-207 від 28.07.2011 р. (вх. ДПІ від 29.07.2011 р. № 7675/7), в якому зазначено, що ФОП ОСОБА_3 у 2009 році звітував про відсутність діяльності. Однак, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, листа податкового органу щодо контрагента позивача не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем факту вчинення позивачем податкового правопорушення.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Судом встановлено та відображено в акті перевірки, що позивач та його контрагент на момент здійснення господарських операцій перебували зареєстрованими у встановленому порядку як фізичні особи-підприємці. Разом з тим, податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання вищезазначених договорів.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами.

З огляду на наведене вище, оцінивши наявні в справі докази, суд приходить до висновку, що позивачем з ФОП ОСОБА_3 за договорами були погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо виконання. Виконання договорів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, тобто договори між позивачем та вказаним контрагентом мали реальний характер, що свідчить про те, що ФОП ОСОБА_1 правомірно було віднесено до складу валових витрат за 3 кв. 2009 року вартість виконаних ФОП ОСОБА_3 робіт в розмірі 48220,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що прийняті відповідачем податкове повідомлення-рішення №0002351702 від 25.08.2011 року та №003421702 від 07.11.2011 року підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням ч. 3 ст. 2 КАС України, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області:

- №0002351702 від 25.08.2011 року;

- №003421702 від 07.11.2011 року.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 05 лютого 2014 року.

Суддя К.О. Севастьяненко