Рішення № 36967912, 28.01.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2014 р. Справа № 911/4672/13

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКОІЛ ЛТД",

01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 4/6, корп. "А", оф. 217

до Дочірнього підприємства "Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",

08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 8

про стягнення 2 192 410,96 грн.

за участю представників:

позивача - Кіндер В.А. (довіреність від 01.12.2013, б/н);

відповідача - Кушенчук А.В. (довіреність від 31.12.2013 № 129).

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКОІЛ ЛТД" (далі - позивач) до Дочірнього підприємства "Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - відповідач) про стягнення 2 192 410,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг від 25.02.2013 № 174, у зв'язку з чим, позивачем заявлено до стягнення кошти в розмірі 2 150 000,00 грн., що сплачені відповідачеві в якості авансу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.12.2013 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 14.01.2014.

У судове засідання 14.01.2014 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 27.12.2013 не виконав, розгляд справи відкладено на 28.01.2014.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 1211/14 від 24.01.2014) позивачем подано лист про розмежування ціни позову, відповідно до якого позивач заявляє про стягнення 2 192 410,96 грн., з яких: 2 150 000,00 грн. - основний борг та 42 410,96 грн. - 3% річних.

У зв'язку з тим, що вказане розмежування відповідає змісту позовної заяви та не змінює ціни позову, розмежування прохальної частини позовної заяви прийнято господарським судом.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 1505/14 від 28.01.2014) відповідачем подано заяву про визнання позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 28.01.2014 представнику відповідача судом роз'яснено наслідки визнання позову, відповідно до частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки заяву про визнання відповідачем позову підписано уповноваженою особою та, з огляду на матеріали справи, зважаючи на частину 6 статті 22, частину 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України, визнання відповідачем позову не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, визнання позову відповідачем прийнято господарським судом у частині, в якій визнання позову відповідачем не суперечить законодавству.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 28.01.2014 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІКОІЛ ЛТД" (далі - виконавець) та Дочірнім підприємством "Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - замовник) укладено договір про надання послуг від 25.02.2013 № 174 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги за темою: «Обробка та комплексна інтерпретація результатів сейсмічних досліджень 3D на Васищівській площі», а замовник - прийняти і оплатити такі послуги (пункт 1.1. Договору).

Згідно з пунктом 2.2. Договору, за надані і прийняті послуги, зазначені в пункті 1.1. Договору, замовник перераховує виконавцю згідно з протоколом узгодження договірної ціни (Додаток № 3) кошти у розмірі 2 565 000,00 грн.

Пунктом 2.3. Договору визначено, що після укладання Договору замовник може перерахувати на поточний рахунок виконавця аванс у розмірі до 70% від загальної ціни Договору.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 25.06.2013, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами обов'язків за ним (пункт 8.1. Договору).

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за правовою природою є договором про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).

На виконання умов Договору, позивач відповідно до пункту 2.3. Договору перерахував на рахунок відповідача кошти у розмірі 2 150 000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення від 25.02.2013 № 2 та не заперечується відповідачем.

Доказів повного або хоча б часткового виконання відповідачем зобов'язань за Договором, матеріали справи не містять, що сторонами не заперечується.

Додатковою угодою від 01.04.2013 № 1 (далі - Додаткова угода) сторони достроково розірвали договір, а також дійшли згоди, що виконавець зобов'язується повернути не пізніше 09.04.2013 на рахунок замовника аванс у розмірі 2 150 000,00 грн.

Відповідач умови Додаткової угоди щодо повернення коштів не виконав, а тому, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів у розмірі 2 150 000,00 грн., що сплачені в якості авансу за Договором.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу частини 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Приймаючи до уваги, що зобов'язання з надання послуг відповідачем не виконані і Договір припинив дію, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення з відповідача спірних коштів.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем підтверджено факт невиконання умов Договору та Додаткової угоди, а також визнано позов у повному обсязі.

Згідно з частиною 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ця дія суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Отже, визнання позову є процесуальним правом відповідача, з яким кореспондується повноваження суду задовольнити визнаний позов, якщо суд не встановить, що визнання позову суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

При прийнятті рішення, зважаючи на повне визнання позову відповідачем, судом взято до уваги правові позиції, що викладено у пункті 24. постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" та в абзаці 9 підпункту 3.12. пункту 3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за якими, у разі визнання відповідачем позову, якщо таке визнання не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується факт перерахування позивачем авансу, докази повернення його відповідачем відсутні.

Зважаючи на вказане, господарський суд приходить до висновку, що визнання позову відповідачем, у частині позовної вимоги про стягнення основного боргу, не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, письмову заяву про визнання позову підписано уповноваженою особою відповідача - Кишенчук А. В. (довіреність від 31.12.2013 № 129), а, відтак, позовні вимоги в частині стягнення 2 150 000,00 грн. основного боргу підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявляє до стягнення 3% річних у розмірі 42 410,96 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За результатами встановлення всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що підстав для стягнення з відповідача 3% річних не вбачається, оскільки повернення позивачу суми авансу, що перерахований за Договором, не є грошовим зобов'язанням відповідача.

При розгляді позовної вимоги про стягнення 3% річних, судом враховано підпункт 5.2. пункту 5. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 про те, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За результатами аналізу вищезазначених норм чинного законодавства та всебічного розгляду матеріалів справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 150 000,00 грн. основної заборгованості є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню. Позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 42 410,96 грн. задоволенню не підлягають.

Відшкодування судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 43 848,22 грн., відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 4, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 78, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 8, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32308598) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКОІЛ ЛТД" (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 4/6, корп. "А", оф. 217, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32710871) 2 150 000 (два мільйона сто п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. основної заборгованості та 43 000 (сорок три тисячі) грн. 76 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 03.02.2014.

Суддя С.О. Саванчук