Ухвала суду № 36967834, 16.01.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"16" січня 2014 р.справа № 2а/0470/12514/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

представників сторін:

позивача : - Кітченков М.О., дов. від 25.10.13 р.

відповідача: - Копань А.В. дов. від 02.10.13 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 січня 2013 р. у справі № 2а/0470/12514/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер-ЗБК-Україна"

до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Державної податкової служби

про визнання противоправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -, -

ВСТАНОВИВ:

22.10.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстер-ЗБК-Україна" (далі - ТОВ "Майстер-ЗБК-Україна", Товариство) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Державної податкової служби (далі - Лівобережна МДПІ м.Дніпропетровська) від 20.06.2012 р. № 0104102301.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки, викладені в акті перевірки зроблені невірно, а податкове повідомлення-рішення винесено неправомірно, оскільки у Товариства наявні всі первинні документи, які підтверджують здійснення ним реальної господарської операції.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 січня 2013р. у справі № 2а/0470/12514/12 (суддя Озерянська С. І.) вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що позивачем доведено реальність здійснення господарських операцій та відповідно правомірно включено до складу податкового кредиту вартість придбаних товарів.

Не погодившись з постановою суду, Лівобережною МДПІ м.Дніпропетровська подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 січня 2013 р. у справі № 2а/0470/12514/12, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано зробив висновок щодо відсутності у податкового органу повноважень визнавати угоди нікчемними й відповідно безпідставно скасував спірне повідомлення-рішення, оскільки останнє винесено правомірно та на законних підставах.

ТОВ "Майстер-ЗБК-Україна" проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржену постанову суду першої інстанції цілком обґрунтованою та правомірною.

Представниками сторін в судовому засіданні апеляційної інстанції надано пояснення та заперечення щодо доводів апеляційної скарги, підтримані правові позиції, визначені сторонами по суті спірних питань даної справи.

З урахуванням матеріалів справи, та отриманих в процесі розгляду справи пояснень, слід зазначити, що обставини, пов'язані з проведенням Лівобережною МДПІ м.Дніпропетровська документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Майстер-ЗБК-Україна» з питань правильності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Енергія-Еко» за лютий, березень 2011 року (акт № 2471/22/35267848 від 20.06.2012 р., т.1, а. с.10-18), та встановлені під час цих перевірок порушення вимог чинного законодавства, зміст цих порушень та зміст прийнятого на підставі вказаного акту перевірки та за результатами процедури адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення (т.1, а. с.19) відображені в постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 січня 2013 р. і відповідають матеріалам даної справи.

Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність формування позивачем податкового кредиту за рахунок ПДВ, сплаченого у ціні придбання цементу за нікчемним на думку податкового органу правочином у контрагента ТОВ «Енергія-Еко».

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Лівобережної МДПІ м.Дніпропетровська не підлягає задоволенню з таких підстав:

Згідно висновків акту перевірки від 20.06.2012 р. Товариством порушено ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства; п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.п.201.7, п.201.4, п.201.10 ст.201 ПК України завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у лютому, березні 2011 року від ТОВ «Енергія-Еко» на загальну суму 295 166,34 грн., в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 295 166,34 грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вищевказаних норм Податкового кодексу України мотивований тим, що господарські операції між позивачем та його безпосереднім контрагентом ТОВ «Енергія-Еко», є нікчемними, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу згідно ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України.

При цьому, як вбачається з акту перевірки від 20.06.2012 р. підставою для такого висновку слугували акти Новомосковської ОДПІ про перевірку ТОВ «Енергія-Еко» за період лютого 2012 року від 19.04.2011 р. № 121/231/36980747 та за період березня 2011 року від 06.06.2011 р. № 197/231/36980747 з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість за вищезазначені періоди, якими встановлено:

- ТОВ «Енергія-Еко» не знаходиться за адресою реєстрації (Дніпропетровська область, м.Спаське, вул.Козинця, буд.81),

- відсутність у ТОВ «Енергія-Еко» виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, а також працівників, необхідних для здійснення господарської діяльності підприємства.

У зв'язку зі встановленням цих фактів податківцями зроблено висновок про неможливість виконувати суб'єктом господарювання - ТОВ «Енергія-Еко» - дій, спрямованих на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати заходи направлені на виконання взятих на себе зобов'язань, тому відповідачем зазначено, що фінансово-господарські операції даного контрагента не підтверджуються стосовно врахування реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складські приміщень та іншого майна, що є економічно необхідним для операцій з купівлі-продажу ТМЦ.

Як свідчать матеріали справи і не заперечується сторонами, у періоді, що перевірявся ТОВ «Майстер-ЗБК-Україна» мало господарські відносини з ТОВ «Енергія-Еко» за договором № Ц2302 купівлі-продажу цементу від 23.02.2011 р. (т.1, а. с.32-35).

В свою чергу, ТОВ «Енергія-Еко» отримувало цемент за договором купівлі-продажу № 23/02 від 23.02.2011 р. від ТОВ «Полімер-Груп» (т.1, а. с.39-41), а ТОВ «Полімер-Груп» отримувало цемент від ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна» за договором № 64 від 01.01.2011 р.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно положень п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Доказів того, що станом на момент проведення господарської операції позивачем з ТОВ «Енергія-Еко», вказане підприємство не знаходилось в Єдиному реєстрі як юридична особа та не була зареєстрована платником ПДВ, відповідачем суду не надано.

Факт реальності здійснення вищевказаних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Енергія-Еко» підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи: вищевказаним договором та додатковою угодою до нього від 24.02.2011 р., видатковими накладними, рахунками-фактурами, податковими накладними, платіжними дорученнями та банківськими виписками по рахунку, що підтверджують оплату позивачем придбаного товару, залізничним накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями на працівника ТОВ «Енергія-Еко» щодо отримання цементу, витягами з книг складського обліку, що свідчать про прийняття ТМЦ (цементу) на складі позивача (т.1, а.с.45-219).

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарських операцій та не визивають у колегії суддів сумнівів щодо їх недостовірності.

Використання позивачем придбаних у ТОВ «Енергія-Еко» товару у власній господарській діяльності також відповідачем не спростовано.

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, на якому базується податковий облік, що свідчить про неправомірність позиції відповідача щодо незаконності віднесення ТОВ «Майстер-ЗБК-Україна» сум податку на додану вартість по операціях з ТОВ ««Енергія-Еко» до складу податкового кредиту, що, в свою чергу, зумовлює безпідставність висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

При цьому, колегією суддів не приймаються посилання скаржника на те, що непідтвердженим є факт транспортування товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Енергія-Еко» саме позивачу з огляду на те, що у всіх товарно-транспортних накладних та залізничних накладних відсутнє найменування позивача, як вантажоодержувача.

За визначенням, наведених у п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.98 р. за № 128/2568 (далі - Порядок № 363), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

З матеріалів справи вбачається, що товар (цемент) доставлявся позивачу на залізничному транспорті та автомобільним транспортом.

Так, у вищевказаних товарно-транспортних накладних вантажовідправником зазначено ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна», а вантажоодержувачем - ТОВ «Полімер-Груп» (т.1, а. с.45-47, 52-57, 77-86, 82-109, 121-124, 134, 170, 176).

Разом з тим, пункт розвантаження зазначений, як м.Дніпропетровськ, вул.Курсантська,7, що є юридичною та фактичною адресою ТОВ «Майстер-ЗБК-Україна» (т.2, а. с.38), що, в свою чергу, свідчить про надходження вантажу безпосередньо на адресу позивача.

З досліджених в судовому засіданні залізничних накладних відправником зазначено ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна», а отримувачем - ТОВ «Полімер-Груп», станція і залізниця призначення - Самаровка, Придніпровська ж/д.

Договорами між ТОВ «Металобази Комплекс», ТОВ «Майстер-ЗБК-Україна» та станцією Самарівка ДП «Придніпровська залізниця», між ТОВ «Металобази Комплекс» та ДП «Придніпровська залізниця» про подачу та збирання вагонів, між ТОВ «Металобази Комплекс» та ДП «Придніпровська залізниця» на організацію перевезень вантажу, які підтверджується те, що вагони доставлялись по під'їзній колії безпосередньо позивачу, де власними ресурсами розвантажувались та не потребували додаткового перевезення від ТОВ «Полімер-Груп» до ТОВ «Енергія-Еко», від ТОВ «Енергія-Еко» до позивача.

Стосовно перевірки контрагента позивача, на підставі яких і було здійснено висновки про нікчемність правочину з придбання цементу, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 ПК України визначені права податкових органів.

З аналізу вищевказаної норми вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

При цьому, жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод нікчемними, як це зазначено в акті перевірки від 20.06.2012 р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.20, 21 ПК України.

І послання скаржника на Довідку ВАСУ «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» від 15.04.2010 р. є недоречними, скільки вказана Довідка не є нормативно-правовим документом, або рішенням Верховного Суду України, прийнятим за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, обов'язковість якого для судів України передбачена статтею 244-2 КАС України.

Тим більш, що в даній Довідці йдеться про право органів ДПС визначити платнику податків податкове зобов'язання за результатами перевірки, вказуючи на нікчемність правочину в акті перевірки із посиланням на частину першу статті 207 Господарського кодексу України та статтю 228 Цивільного кодексу України, а не право на встановлення нікчемності правочину.

Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, оскільки правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд..

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки від 20.06.2012 р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання.

При цьому, за приписами ч.4 ст.72 КАС України обов'язковими такі вироки суду для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, буде лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Також, слід зазначити, що акт перевірки від 20.06.2012 р. фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

При цьому, норми Податкового кодексу України не пов'язують право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

За приписами ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Також колегія суддів бере до уваги, що податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в акті перевірки від 20.06.2012 р.

Виходячи ж з того, що позивачем податковий кредит було сформовано правомірно , безпідставним є збільшення Лівобережною МДПІ у м.Дніпропетровську грошового зобов'язання Товариству на загальну суму 295 217 грн., в тому числі 295 216 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) згідно податкового повідомлення-рішення № 0104102301 від 20.06.2012 р. (т.1, 19).

Наведене свідчить про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог Товариства щодо визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень та відсутність правових підстав для застосування ст. 202 КАС України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд , -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 січня 2013 р. у справі № 2а/0470/12514/12 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 січня 2013р. у справі № 2а/0470/12514/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко