Постанова № 36966327, 04.02.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2014 р.

м.Одеса

Справа № 2-а-2425/10/1470

Категорія: 8.3.3

Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

розглянувши в місті Одесі в порядку письмового провадження у зв’язку з неявкою сторін в судове засідання апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Вікі» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби) про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2010 року приватне підприємство «Вікі» (далі ПП «Вікі») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (далі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 вересня 2009 року № 0000832301/0.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 21 липня по 17 серпня 2009 року посадовими особами ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2009 року. За результатами перевірки складено акт від 25 серпня 2009 року за № 3233/23-600/24055786, яким, серед іншого, встановлено порушення підприємством п. п. 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п. п. 7.5.1 п. 7.5, п. п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 вересня 2009 року № 0000832301/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 327678 грн. за основним платежем та на суму 163839 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення ПП «Вікі» вимог податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняте на підставі акта перевірки податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року позовні вимоги ПП «Вікі» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 10 вересня 2009 року № 0000832301/0.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС в апеляційній скарзі зазначає, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, і, крім того, порушено норми матеріального. права. На думку апелянта, судом не враховано положення п. п. 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п. п. 7.5.1 п. 7.5, п. п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». У зв’язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні вимог позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом встановлено, що з 21 липня по 17 серпня 2009 року посадовими особами ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2009 року.

За результатами перевірки складено акт від 25 серпня 2009 року за № 3233/23-600/24055786, яким, серед іншого, встановлено порушення підприємством п. п. 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п. п. 7.5.1 п. 7.5, п. п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 вересня 2009 року № 0000832301/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 327678 грн. за основним платежем та на суму 163839 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги ПП «Вікі» по скасуванню податкового повідомлення-рішення від 25 серпня 2009 року в частині визначення ПП «Вікі» зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 170174 грн. за основним платежем та в розмірі 85087 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, суд першої інстанції обґрунтовано послався на п. п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 та п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

На підставі п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 та п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 названого Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за період липень, вересень, листопад, грудень 2008 року позивач, серед іншого, формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентами у попередні податкові періоди, а саме протягом 2007 року. При цьому податковим органом під час перевірки не встановлено фактів порушення чинного податкового законодавства при складанні та видачі контрагентами позивача зазначених податкових накладних.

Будь-яку заборону щодо включення сум податку на додану вартість, сплачених платником податку у минулих звітних періодах, до складу податкового кредиту майбутніх звітних періодів у разі отримання від постачальника, зареєстрованого платником податку на додану вартість, належним чином оформлених податкових накладних, Закон України «Про податок на додану вартість» не містив.

При цьому, згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків у разі самостійного виявлення помилки у показниках раніше поданої податкової декларації у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону), має право надати уточнюючий розрахунок.

На підставі наведених вище положень чинного податкового законодавства, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність порушень позивачем п. п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 та п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а отже і про відсутність підстав для визначення йому податковим органом суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 170174 грн. за основним платежем.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 05 грудня 2011 року у справі № 21-245а11 та від 26 березня 2012 року у справі № 21-268а11, яка відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов’язковою для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Оскільки визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 170174 грн. є необґрунтованим, то і застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 85087 грн., передбачених чинним на момент виникнення спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є неправомірним.

Разом з цим, висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованого віднесення ПП «Вікі» до податкового кредиту 157317 грн., тобто сум ПДВ по податковим накладним, виписаним ТОВ «Астор і Я», ТОВ «СТМ Сервіс» та ТОВ «Експресс-Техком», є помилковим.

Вказаний висновок зроблений без дотримання судом першої інстанції вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо офіційного з’ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (у вказаній вище редакції) передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

За визначенням пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва і обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Обґрунтовуючи висновок про відсутність у позивача права на включення до податкового кредиту ПДВ суми в розмірі 157317 грн. відповідач посилався, зокрема, на такі обставини, як визнання рішенням суду недійсними установчих документів ТОВ «Астор і Я» з моменту реєстрації та визнання недійсним Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Астор і Я» з моменту видачі. Крім того, податковий орган зазначав про відсутність реальних поставок та виконання послуг за укладеними між позивачем та контрагентами - ТОВ «Астор і Я», ТОВ «СТМ Сервіс» та ТОВ «Експресс-Техком» угодами.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальність за винні дії іншої особи, у зв’язку з чим порушення закону іншим суб’єктом господарювання не може бути підставою для настання негативних наслідків для позивача.

Разом з тим, виходячи з положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та з огляду на наведені доводи податкового органу, при розгляді справи підлягає встановленню факт постачання продавцями (ТОВ «Астор і Я», ТОВ «СТМ Сервіс» та ТОВ «Експресс-Техком») продукції покупцю (ПП «Вікі») за відповідними договорами поставки та подальше використання такої продукції позивачем у власній господарській діяльності.

Необхідність встановлення дійсності поставки продукції обумовлена тим, що за змістом положень п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на податковий кредит виникає саме у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), операції з продажу яких є об’єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», що передбачає реальну наявність предмету продажу (результату роботи, послуги), а не лише переказ грошових сум між суб’єктами господарювання.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції будь-які документи, а саме договори поставки, податкові та видаткові накладні, акти приймання-передачі товару тощо позивачем не надавались, а судом першої інстанції не витребовувались.

Відсутність вказаних документів унеможливлює встановлення зазначених вище фактів щодо реальності постачання контрагентами позивача товару.

Відповідно до частин 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. При цьому суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Для з’ясування зазначених вище обставин ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року зобов’язано ПП «Вікі» надати до суду документи, які підтверджують товарність операцій з поставки товару та послуг ТОВ «Астор і Я», ТОВ «СТМ Сервіс» та ТОВ «Експресс-Техком».

Як вбачається з поштового повідомлення, позивачем отримано названу ухвалу апеляційного суду 03 грудня 2013 року (а. с. 223).

Проте, в строк до 22 січня 2014 року позивачем не виконано вимоги суду апеляційної інстанції, тобто не надано доказів щодо товарності вказаних вище операцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Оскільки позивачем не надано первинні документи, необхідні для встановлення товарності договорів поставки, укладених з ТОВ «Астор і Я», ТОВ «СТМ Сервіс» та ТОВ «Експресс-Техком», відсутні і підстави, передбаченні п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», для віднесення сплачених за цими угодами сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Із врахуванням викладеного, а також відсутністю доказів щодо товарності вказаних вище операцій, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність збільшення податковим органом позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 157317 грн. та застосування до підприємства на підставі п. п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 78752 грн..

Враховуючи, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції на підставі пунктів 3 та 4 ч. 1 ст. 202 КАС України приходить до висновку про скасування оскарженого судового рішення з винесенням нової постанови про часткове задоволення вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги приватного підприємства «Вікі» задовольнити частково.

Визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва від 10 вересня 2009 року № 0000832301/0 в частині визначення приватному підприємству «Вікі» зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 170174 (сто сімдесят тисяч сто сімдесят чотири) грн. за основним платежем та в розмірі 85087 (вісімдесят п’ять тисяч вісімдесят сім) грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В іншій частині відмовити приватному підприємству «Вікі» у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: