Постанова № 36963546, 27.12.2013, Тернопільський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 819/2725/13-a

"27" грудня 2013 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хрущ В. Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Найко Н.І.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Осядача В. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності за №127/2471 від 08.11.2013 року , -

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом до Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності за №127/2471 від 08.11.2013 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 08.11.2013 року, на підставі протоколу від 30.10.2013 року, припису від 30.10.2013 року та акту перевірки від 21.10.2013 року, відповідачем винесено постанову про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 424390,00 грн. за п.5 ч.2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності» - виконання будівельних робіт без отримання дозволу на їх виконання на об'єктах IV категорії складності. Позивач не погоджується з даною постановою, вважає її безпідставною, посилаючись на те, що визначені у протоколі від 30.10.2013 року обставини та порушення - не відповідають дійсності, оскільки приміщення по АДРЕСА_1, відносно якого проводилась перевірка, - не належить йому на праві приватної власності, вказане приміщення не потребує введення в експлуатацію, оскільки було введене попереднім власником, при цьому, позивач не проводив у ньому жодних будівельних робіт (реконструкції).

В ході розгляду даної справи судом було залучено третіх осіб: власника приміщення по АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 та орендаря, який уклав з позивачем договір суборенди даного приміщення, - ФОП ОСОБА_5

Однак, вказані особи в судове засідання - не з'явились, причини своєї неявки суд - не повідомили, хоча про розгляд справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у справі розписками про отримання повісток.

До початку розгляду даної справи по суті позивачем подано заяву про зміну та уточнення позову (яка містила додаткові обґрунтування підстав позову). Вказана заява була прийнята судом.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити, з мотивів викладених в позовній заяві та заяві про уточнення позову. При цьому, позивач пояснив, що на момент перевірки він був присутній у приміщенні по АДРЕСА_1, а відповідні документи - підписав лише на вимогу посадових осіб відповідача через декілька днів в приміщенні Інспекції ДАБК, куди його викликали.

Також позивач пояснив, що 07.06.2013 року між ним та ФОП ОСОБА_5 був укладений договір суборенди приміщення по АДРЕСА_1. Згідно п.3.2 Договору суборенди - приміщення вважається переданим в оренду з моменту підписання акту здачі-приймання та передачі орендарю ключів від приміщення. Однак, вказане приміщення на момент проведення перевірки йому, як суборендарю, в оренду згідно акту здачі-приймання - не передавалось, через те, що орендодавець ФОП ОСОБА_5, яка брала на себе зобов'язання по оформленню дозвільних документів на право розміщення в приміщенні закладу громадського харчування, такі зобов'язання - не виконала. Крім того, після укладення договору позивачу стало відомо, що вказане приміщення перебуває у заставі згідно іпотечного договору. Саме з тих причин приміщення йому не було передано згідно акту здачі-приймання, а позивач на час виготовлення третьою особою у даній справі відповідної дозвільної документації тимчасово виконував обов'язки адміністратора. Крім того, жодних будівельних робіт з реконструкції даного приміщення, спрямованого на зміну його функціонального призначення - він ніколи не виконував.

Крім того, представник позивача у судовому засіданні, надаючи пояснення по суті спору, звернув увагу суду на те, що приміщення по АДРЕСА_1, так само як і будинок, в якому воно знаходиться, - не внесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а тому у відповідача не було правових підстав відносити вказаний об'єкт до об'єктів IV категорії складності на підставі додатку «М» ДБН А2.2-3.2012 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», та, відповідно робити висновок про реконструкцію даного приміщення без відповідного дозволу на виконання будівельних робіт, отримання якого є обов'язковим для таких об'єктів.

Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову. В судовому засіданні, підтримуючи викладене в запереченнях, пояснив, що інспекцією ДАБК в Тернопільській області було проведено перевірку, в ході якої встановлено, що ФОП ОСОБА_1 провів реконструкцію підвального нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, яке відповідно до додатку «М» ДБН А2.2-3.2012 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» відноситься до IV категорії складності об'єкта будівництва, а саме: змінив його цільове призначення із приміщення магазину промислових товарів під заклад громадського харчування без дозволу на виконання будівельних робіт. За результатами перевірки було складено акт від 21.10.2013 року та протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 30.10.2013 року. Усі матеріали перевірки підписані позивачем без зауважень та надані пояснення. Крім цього, враховуючи те, що ФОП ОСОБА_1 на момент проведення перевірки проводилась експлуатація неприйнятого в експлуатацію у встановленому законодавством порядку закладу громадського харчування по АДРЕСА_1, інспекцією ДАБК в Тернопільській області з метою припинення порушення містобудівного законодавства видано припис від 30.10.2013 року "Про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил". Відтак, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Згідно сертифікату відповідності №ТП000521 від 09.02.2011 року підвальне нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, після його реконструкції - прийняте в експлуатацію гр.ОСОБА_4 як приміщення магазину промислових товарів

Згідно договору оренди №1 від 04.04.2013 року вищезазначене приміщення було передане в оренду ФОП ОСОБА_5

07.06.2013 року між ФОП ОСОБА_5 та позивачем у даній справі, ОСОБА_1, укладено договір суборенди вказаного приміщення.

Згідно п.3.2 Договору суборенди від 07.06.2013 року - приміщення вважається переданим в оренду з моменту підписання акту здачі-приймання та передачі орендарю ключів від приміщення.

Доказів підписання акту здачі-приймання приміщення сторонами суду - не надано.

07.10.2013 року до інспекції ДАБК в Тернопільській області надійшло звернення від управління містобудування та архітектури Тернопільської ОДА з проханням перевірити правомірність проведення робіт із реконструкції приміщень під заклад громадського харчування "ІНФОРМАЦІЯ_1" у підвалі будинку за адресою АДРЕСА_1 (під аптекою "Рута-Фарм") у місті Тернополі і у разі необхідності вжити відповідних заходів.

15.10.2013 року посадовій особі відповідача видано направлення №1238 на здійснення (позапланової) перевірки при здійсненні реконструкції підвальних приміщень по АДРЕСА_1.

21.10.2013 року інспекцією ДАБК в Тернопільській області було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, за результатами якої складено відповідний акт від 21.10.2013 року.

Згідно даних, зазначених в акті, - перевірка проводилась в присутності ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1

За результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_4 провів реконструкцію власних нежитлових приміщень під магазин промислових товарів за адресою по АДРЕСА_1. Дане приміщення ОСОБА_4 згідно договору №1 від 04.04.2013 року передав в оренду ФОП ОСОБА_5, яка заключила договір суборенди від 07.06.2013 року з ОСОБА_1 Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 провів реконструкцію даного приміщення, а саме: змінив його цільове призначення. Згідно сертифікату відповідності це магазин промислових товарів, а фактично заклад громадського харчування, в якому встановлено харчове спецобладнання, внесені зміни у фасад будинку, чим порушено охоронний договір на пам'ятці культурної спадщини житлово-торгового будинку.

30.10.2013 року інспекцією ДАБК в Тернопільській області складено припис "Про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил", в якому зазначено, що перевіркою встановлено, що дане приміщення ОСОБА_4 згідно договору №1 від 04.04.2013 року передав в оренду ФОП ОСОБА_5 яка заключила договір суборенди від 07.06.2013 року з ОСОБА_1 Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в період серпень-вересень 2013 року провів реконструкцію підвального нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 із приміщень магазину промислових товарів під заклад громадського харчування без дозволу на виконання будівельних робіт. Також встановлено, що фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 експлуатується реконструйоване приміщення під заклад громадського харчування без прийняття об'єкта в експлуатацію.

Згідно припису інспекції ДАБК в Тернопільській області від 30.10.2013 року позивачу поставлено вимогу про зупинення експлуатації закладу громадського харчування по АДРЕСА_1 та приведення даного приміщення у відповідність до попереднього стану.

Одночасно 30.10.2013 року було складено Протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності за порушення, передбачене абзацом 2 пункту 5 частини 2 статті 2 Закону України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» - виконання будівельних робіт без отримання дозволу на їх виконання на об'єктах IV категорії складності та протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності за порушення, передбачене абзацом 5 пункту 6 частини 2 статті 2 Закону України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».

08.11.2013 року було розглянуто вчинені ФОП ОСОБА_1 справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та винесено постанову про накладення на позивача штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності в сумі 424390,00 грн.

Не погодившись із вищезазначеною постановою, позивач оскаржив її в судовому порядку, звернувшись до суду із даним позовом.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові, розглянувши надану відповідачем заяву, надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, - з огляду на наступне.

Специфіка правового регулювання спірних правовідносин визначена імперативними приписами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011р. №3038-VI (далі по тексту також - Закон №3038), Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 року №687-XIV (надалі - Закон №687), Порядком виконання будівельних робіт, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №466 (надалі - Порядок №466), та Порядком здійснення державного архітектурно - будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011року №553 (надалі - Порядок №553).

Так, Закон України №3038 - встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно із визначенням, наведеним у статті 4 Закону №3038, - об'єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Відповідно до статті 9 Закону України №687 - будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Статтею 10 Закону України №687 встановлено, що для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Повноваження Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю визначені також статтею 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 08.04.2011р. №439/2011 та Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011р. №553 (із відповідними змінами і доповненнями).

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення відповідачем оскаржуваної постанови став ряд висновків, які викладені у вищенаведених акті перевірки, протоколах та приписі, а також - пояснення позивача, надані під час розгляду справи про порушення, які, на думку відповідача, свідчать про визнання ним допущеного порушення.

Так, зокрема, під час здійснення перевірки перевіряючий інспектор дійшов висновку, що категорія складності об'єкта реконструкції встановлена як -IV. Дане твердження і стало підставою для подальшого висновку перевіряючого, який він закріпив в Акті перевірки, що для проведення реконструкції, яка на його думку, була здійснена позивачем, необхідним було отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Разом з тим, суд не може погодитись із підставами прийняття вказаної постанови, з огляду на наступне.

У відповідності до положень частини 1 статті 32 Закону України №3038 (із змінами, внесеними

згідно із Законом України від 20.11.2012 р. N 5496-VI) - усі об'єкти будівництва поділяються на I, II, III, IV і V категорії складності.

При цьому, у відповідності до частини 2 вказаної статті, - категорія складності об'єкта будівництва визначається відповідно до державних будівельних норм та стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об'єкта будівництва.

У відповідності до частини 4 даної статті - порядок віднесення об'єктів до IV і V категорій складності визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із положеннями частини 1 статті 34 Закону України №3038 - замовник має право виконувати будівельні роботи після: реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності; видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Відповідною Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2011року №557 затверджено Порядок віднесення об'єктів будівництва до IV-V категорії складності, який визначає механізм віднесення об'єктів будівництва різного функціонального призначення до IV і V категорій складності (далі по тексту - Порядок №557).

Пунктом 3 Порядку №557 передбачено, що категорія складності об'єкта будівництва визначається відповідно до будівельних норм та державних стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об'єкта будівництва.

Згідно з пунктом 5 вказаного Порядку №557 - до IV категорії складності відносяться об'єкти будівництва, які, зокрема, можуть призвести до втрати об'єктів культурної спадщини місцевого значення.

При цьому, згідно пункту 7 Порядку №557 віднесення об'єктів будівництва до IV і V категорій складності під час проведення державного архітектурно-будівельного контролю на об'єктах самочинного будівництва (у разі відсутності проектної документації) категорія складності таких об'єктів визначається посадовими особами Держархбудінспекції та її територіальних органів, а в разі необхідності - шляхом проведення експертизи експертною організацією чи експертом, що має відповідний сертифікат.

03.03.2012 року наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України за №98 затверджено ДБН Б.2.2-3-2012 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", що набрали чинності з 01.07.2012 року.

Як вбачається з Додатку М до ДБН Б.2.2-3-2012, до об'єктів культурної спадщини національного або місцевого значення - відносяться будівлі або споруди, які занесені до відповідного Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Варто також зазначити, що об'єкт культурної спадщини, відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 року № 1805-III (далі Закон № 1805-III) - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Частиною першою статті 13 Закону № 1805-III передбачено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки.

Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України

Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

Таким чином, при визначенні категорії складності об'єкта будівництва та віднесення їх до IV категорії беруться до уваги ті об'єкти культурної спадщини національного або місцевого значення, які занесені до відповідного Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Як встановлено судом з матеріалів справи, та не заперечувалось сторонами, - житловий будинок по АДРЕСА_1, числиться як пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний №1999М).

Разом з тим, до Державного реєстру нерухомих пам'яток України вказаний будинок - не внесений.

При цьому, суд звертає увагу на те, що дані Державного реєстру нерухомих пам'яток України розміщені в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Міністерства культури України, і серед вказаних даних будь-які відомості про АДРЕСА_1 - відсутні.

Будь-яких доказів того, що питання про включення вказаного будинку як об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (на підставі відповідних облікових документів, на підставі яких він може бути внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України) - вирішувалось уповноваженими на те державними органами, - у ході розгляду даної справи судом - не встановлено.

Наявність присвоєного охоронного номеру даного будинку, як пам'ятці архітектури місцевого значення, в силу вимог статті 70 КАС України, не є самостійним, належним та допустимим доказом того, що вказаний будинок відноситься до переліку нерухомих пам'яток України - об'єктів культурної спадщини.

Таким чином, оскільки вказаний будинок у встановленому законом порядку не внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, - то він не являється об'єктом культурної спадщини. Відтак, і об'єкт, реконструкцію якого, на думку відповідач здійснив позивач, - теж не є об'єктом культурної спадщини.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять документального підтвердження обґрунтованості визначення відповідачем ІV категорії складності об'єкта будівництва у законодавчо визначеному порядку, як і не містять документального підтвердження використання під час перевірки матеріалів, що мають такі дані.

Таким чином, обставини того, що приміщення, реконструкція якого, на думку відповідача, проведена позивачем, - відноситься до об'єктів IV категорії складності - не підтвердились в судовому засіданні.

Вищенаведене свідчить, що відповідач, відносячи об'єкт будівництва до ІV категорії складності, діяв з перевищенням наданих йому повноважень, чим порушив принцип використання повноваження з метою, із якою це повноваження надано, який закріплено у підпункті 2 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що реконструкція об'єкту, який не відноситься до IV категорії складності, - не вимагає отримання Дозволу на початок будівельних робіт.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази, а відповідачем - не доведено факту самочинного будівництва (реконструкції) позивачем по АДРЕСА_1.

Щодо, позиції відповідача, покладеної також в підстави винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 08.11.2013 року №127/2471, про проведення ФОП ОСОБА_1 в період серпень-вересень 2013 року реконструкції приміщення, із приміщень магазину промислових товарів під заклад громадського харчування за адресою АДРЕСА_1, - то з даною підставою, суд також не погоджується, у зв'язку з наступним.

Так, пунктом 3.10. «Склад та зміст проектної документації на будівництво» ДБН Б.2.2-3-2012 реконструкція - це перебудова введених в експлуатацію в установленому порядку об'єктів будівництва, яка передбачає удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміну основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри тощо).

Реконструкція передбачає збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частин (за умови їх автономності).

Відповідно до абз.2. п.1., абз.1. п.2. Порядку виконання будівельних робіт, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №466, будівельні роботи - роботи з нового будівництва, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, реставрації, капітального ремонту. Будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію.

Отже, право на переведення, реконструкцію житлових та нежитлових приміщень (будинків, будівель, споруд, квартир), в тому числі зі зміною їх функціонального призначення (використання) мають юридичні особи, фізичні особи - підприємці та громадяни, які є власниками таких приміщень.

Як вбачається з матеріалів справи та було підтверджено в судовому засіданні, - ОСОБА_1 не є власником підвального нежитлового приміщення по АДРЕСА_1.

Таким чином позивач, згідно закону - не є особою, яка має право проведення реконструкції цього приміщення.

Більше того, вказане приміщення, всупереч положенням договору, - не було йому передане і в оренду згідно акту здачі-приймання.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували той факт, що саме позивачем ФОП ОСОБА_1 проведено перебудову чи втручання в елементи будівельних конструкцій даного приміщення з метою зміни його функціонального призначення при визначенні у встановленому порядку допустимого способу використання приміщення.

Так, позиція відповідача про те, що саме позивач допустив порушення вимог законодавства у сфері містобудування, - ґрунтуються лише на усних поясненнях власника та орендаря приміщення, які були залучені до участі у даній справі в якості третіх осіб.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів та документального підтвердження обґрунтованості покладення відповідачем таких усних пояснень в основу оскаржуваної постанови у законодавчо-визначеному порядку, як і не містять документального підтвердження використання під час перевірки будь-яких матеріалів, що містять такі дані.

Не підтверджують вчинення вказаного порушення безпосередньо ФОП ОСОБА_1, а не іншою особою (власником, орендарем) за відсутності належних, отриманих у встановлених законом порядку доказів, і наявні в матеріалах справи фотокопії закладу та входу в заклад громадського призначення по АДРЕСА_1.

Суд зазначає, що посилання відповідача на те, що позивач, будучи присутнім при розгляді справи про порушення визнав свою вину, оскільки не лише підписав акт, протоколи та припис, а надав пояснення, - не можуть бути прийняті до уваги судом як належні та допустимі, оскільки факт надання пояснень - не свідчить про визнання позивачем факту допущення порушення, на яке вказує відповідач, більше того, надані позивачем пояснення - жодним чином не підтверджують висновку відповідача про те, що позивач здійснював у вказаному приміщенні будь-які будівельні роботи (з реконструкції даного приміщення), спрямовані на зміну його функціонального призначення.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що жодних будівельних робіт з реконструкції даного приміщення, спрямованого на зміну його функціонального призначення, - позивач в дійсності ніколи не виконував.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 12 статті 92 основного закону України встановлено, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

При цьому, Конституція України не передбачає право центральних органів виконавчої влади застосовувати аналогію права або закону при вирішенні будь-яких питань, що належать до їх компетенції, а вимагає діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вищезазначені положення Конституції України закріплені у статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності

покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України - обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень - не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення і не довів правомірності прийнятого ним рішення.

За наведених вище обставин, висновки, покладені в основу прийнятої Інспекцією ДАБК в Тернопільській області постанови №127/2471 від 08.11.2013 року, про наявність підстав для накладення на позивача штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності - визнаються судом недоведеними та, з урахуванням відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження існування обставин, наведених у спірному рішенні, - безпідставними.

Зважаючи на вищевикладене та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідач діяв з перевищенням наданих йому повноважень, чим порушив принцип використання повноваження з метою, із якою це повноваження надано.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 цього Кодексу, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Відтак, беручи до уваги усе вищевикладене, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази, які мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, в їх сукупності, а також враховуючи те, що судом не встановлено законних підстав для винесення постанови №127/2471 від 08.11.2013 року про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, - суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню з урахуванням вимог статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Решта доводів сторін, окрім тих, про які зазначено вище, вищенаведених висновків суду - не спростовують та в основу судового рішення за наслідками розгляду даної адміністративної справи - покладені бути не можуть, оскільки надані на їх підтвердження документи не містять жодної інформації, яка б дозволяла віднести їх до предмету доказування, та визнати належними та допустимими доказами у даній справі, враховуючи безпосередній предмет спору, а відтак, - не повинні прийматися до уваги судом в контексті вимог щодо належності та допустимості доказів, які можуть бути враховані при розгляді конкретної адміністративної справи, закріплених статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, - суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому, з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 458,80 грн.

Підпунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року визначено, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду позову майнового характеру становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Починаючи з 23.10.2013 року, відповідно до Закону України "Про судовий збір" (із змінами, внесеними згідно із Законом №590-VII від 19 вересня 2013 року), ставка судового збору за подання до адміністративного суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1720,50 грн.) та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат (4588,00 грн.).

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір, який становить 10% від визначеної Законом суми за подання позову майнового характеру у розмірі 458,80 грн. що підтверджується наявною у справі квитанцією №ПН869 від 18.11.2013 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (із змінами, внесеними згідно із Законом N590-VII від 19 вересня 2013 року) - під час подання адміністративного позову майнового

характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

У зв'язку з тим, що судове рішення прийнято на користь позивача, - суд приходить до висновку, що решта суми судового збору в сумі 4129,20 грн., враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства з останніми змінами, внесеними згідно із Законом N590-VII від 19 вересня 2013 року, - підлягає стягненню з Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 69-71, 94, 153, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати незаконною та скасувати постанову Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності за №127/2471 від 08.11.2013 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1, АДРЕСА_2) витрати зі сплати судового збору в розмірі 458,80 грн. (чотириста п'ятдесят вісім гривень 80 копійок), сплачені відповідно до квитанції №ПН869 від 18.11.2013 року (у відділенні ПАТ "Укргазпромбанк", МФО 320843).

4. Стягнути з Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області решту суми судового збору у розмірі 4129,20 грн. (чотири тисячі сто двадцять дев'ять гривень 20 копійок) - шляхом їх безспірного списання із рахунків Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області за наступними платіжними реквізитами: отримувач коштів - УДКСУ у місті Тернополі, код отримувача - 37977726, банк отримувача - ГУДКСУ у Тернопільській області, код банку отримувача - 838012, рахунок отримувача - 31216206784002, код класифікації доходів бюджету - 22030001.

Постанова набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

/Повний текст постанови складений 31.12.2013 року/.

Головуючий суддя Хрущ В. Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В. Л.