Постанова № 36956551, 17.01.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2014 р. Справа № 922/3927/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.,

суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Авер'янов Я.О.

відповідача - Коваленко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3542 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 04.11.13 у справі № 922/3927/13

за позовом Міністерство охорони здоров"я України в особі Державного підприємства " Укрвакцина" МОЗ України, м. Київ

до ПАТ "Фармстандарт-Біолік" , м. Харків

про стягнення 755 769,79 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013р. Міністерство охорони здоров'я України в особі Державного підприємства "Укрвакцина" МОЗ України, м. Київ (позивач), діючого на підставі договору - доручення №30/21-24 від 4.05.2012р.. з додаткової угоди від 4.07.2012р., договору доручення №6 від 12.03.2013р., укладеного Міністерством охорони здоров'я /довіритель/ з ДП «Укрвакцина»/повірений/, звернулося до господарського суду з позовною заявою, в якій просило стягнути з ПАТ "Фармстандарт-Біолік", м. Харків (відповідача) пеню в розмірі 544 997,34 грн. та штраф в розмірі 210 772,45 грн.,та судовий збір в розмірі 15115,40 грн. посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №224/21-24 про закупівлю товарів за державні кошти від 29.08.2012 р., укладеним між Міністерством охорони здоров'я України та ПАТ "Фармстандарт-Біолік".

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.11.2013 по справі № 922/3927/13 (суддя Макаренко О.В.) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ПАТ "Фармстандарт-Біолік" на користь Міністерства охорони здоров'я України пеню в розмірі 544 997,34 грн. та штраф в розмірі 210 772,45 грн, стягнуто з відповідача 15115,40 грн. судового збору, з посиланням порушення відповідачем умов договору, винесення Державною службою України з лікарських засобів Розпоряджень №27914-1.3/2.0/17-12 № 27915-1.3/2.0/17-12 від 12.12.2012 р., яким обмежено діяльність відповідача з 12.12.12 р. по 14.06.13 р., не можна вважати дією непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин), тобто порушенням зобов'язання за відсутності вини в розумінні ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України, тому ці обставини виключають звільнення відповідача від відповідальності.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає рішення прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У апеляційній скарзі зазначає, про те, що судом не недосліджений той факт, що умови спірного договору щодо поставки лікарських засобів не виконані відповідачем у зв'язку із винесенням Розпоряджень Держлікслужби України № 27924-1.3/2.0/17-12 та № 27915-1.3/2.0/17-12 від 12.12.2012 р., якими накладено тимчасову заборону реалізації (торгівлі), зберігання та застосування всіх серій медичних імунобіологічних препаратів, котрі є предметом спірного договору.

Відповідач вважає, що зазначені обставини виключали можливість поставки лікарських засобів на адресу ДП «Укрвакцина» в період з 12.12.2012 р. по 14.06.2013 р., дії Держлікслужби України, як суб'єкта владних повноважень, щодо накладення тимчасової заборони на реалізацію (торгівлю), зберігання та застосування всіх серій медичних імунобіологічних препаратів, які є предметом спірного договору, незаконні і тому повністю виключають вину ПАТ "Фармстандарт-Біолік" за несвоєчасну поставку лікарських засобів.

03.12.2013 року від представника відповідача надійшла заява про уточнення вимог апеляційної скарги, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково: визнати, що сума пені, яка підлягає стягненню з ПАТ "Фармстандарт-Біолік" на користь Міністерства охорони здоров"я України в особі Державного підприємства " Укрвакцина" МОЗ України становить 48176 грн. 56 коп., в решті позовних вимог відмовити.

В уточненні вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачем нарахована пеня за період з 01 січня 2013 року по 30 червня 2013 року, на суму 544997, 34 грн., а також штраф у розмірі 210772, 45 грн. , за прострочення поставки понад 30 календарних днів підлягає перерахуванню та становить 48176, 56 грн., так як прострочення терміну поставки тривало менше 30 днів ( з 15 червня 2013 року по 30 червня 2013 року), тому що розпорядження Державної служби України з лікарських засобів щодо заборони обігу лікарських засобів на підприємстві відповідача, яке діяло з 01 січня 2013 року по 14 червня 2013 року є виникненням обставин непереборної сили та звільненням відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором.

Позивач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, надав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У заперечені на апеляційну скаргу зазначив, що відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання не виконав, товар по даний час не поставив, що обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі не відносяться до обставин непереборної сили, а тому він не може бути звільнений від відповідальності за порушення умов договору.

Судова колегія повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду встановила, що 29.08.2012 року між Міністерством охорони здоров'я України (замовник) та ПАТ "Фармстандарт-Біолік" (постачальник) на підставі проведених торгів був укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти № 201/21-24 (а.с. 37-44), за яким постачальник зобов'язався у 2012 році поставити препарати фармацевтичні різні, зазначені у Специфікації (Додаток 1), а замовник оплатити такий товар на умовах цього договору./п.1.1. договору/

Пунктом 1.1. договору передбачено, що закупівля товару здійснюється за рахунок коштів державного бюджету за бюджетною програмою КППКВК 2301400 "Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру" за напрямом "Програми і централізовані заходи з імунопрофілактики". Товар поставляється уповноваженому підприємству позивача - Державному підприємству "Укрвакцина" з метою подальшої його поставки до закладів охорони здоров'я (договори-доручення №30/21-24 від 04.05.2012 р. та №6 від 12.03.2013 р.).

У п.1.2. договору зазначено: найменування товару: 24.42.2 Препарати фармацевтичні різні (Препарати імунобіологічні - 7 лотів) відповідно Додатку 1:

Лот 4 - вакцина для профілактики кашлюку, дифтерії та правця з цільноклітинним кашлюковим компонентом. Кількість товару - 129 125 доз.;

Лот 6 - вакцина для профілактики гепатиту В для дітей (новонароджені). Кількість товару - 340 870 доз.

Пунктами 3.1., 3.2. договору передбачено, що валютою договору є гривня України. Сума цього договору становить 3 011 035,00 грн. без ПДВ; сума цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

У п.4.1. договору зазначено, що розрахунки за товар здійснюються замовником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, наведений в реквізитах постачальника на підставі видаткової накладної.

В пункті 5.1. договору сторони домовилися про те, що постачальник забезпечує поставку товару у відповідності до узгодженого графіку поставки, який є невід'ємною частиною договору (Додаток 2).

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що даний договір за змістом та правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В п. 4.3. договору передбачено право замовника здійснити попередню оплату, яка здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2006 р. №1404 у термін до 90 днів з моменту оплати у розмірі до 100% від ціни договору на підставі рахунку, виставленого постачальником.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідач надіслав на адресу позивача листа від 13.12.2012 р. за №4877/10/105 (а.с. 52), в якому просив позивача здійснити попередню оплату та гарантував поставити товар в грудні 2012 року згідно з графіком поставки (Додаток 2 до договору, а.с.43).

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, у відповідності до п.4.3. договору перерахував на рахунок відповідача 100% попередньої оплати за товар, про що свідчить платіжне доручення №1993 від 18.12.2012 р. на суму 3 011 035,00 грн. (а.с. 45).

Суд першої інстанції правомірно встановив, що зі змісту узгодженого сторонами графіку поставки вбачається, що відповідач повинен був здійснити поставку товару до 31 грудня 2012 року включно.

Відповідно приписів ст. ст. 662, 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, в строк передбачений договором купівлі-продажу.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідач попередню оплату за товар в розмірі 3011035,00 грн. отримав, але у визначений договором строк (до 31.12.2012 р.) товар позивачеві не поставив, тобто прострочив поставку товару.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

В силу ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2. договору сторони погодили, що у випадку затримки поставки товару понад термін, встановлений п. 5.1 цього договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення поставки товару, а за прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф в розмірі 7% від вартості непоставленого (неприйнятого) товару, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач, не отримавши від відповідача товар у визначені договором строки, у відповідності до п.7.2. договору нарахував відповідачеві пеню в розмірі 544997,34 грн. за період з 01.01.2013 р. по 30.06.2013 р. та штраф в розмірі 210 772,45 грн.

Відповідач проти нарахування позивачем пені та штрафу заперечував, стверджуючи, що порушення зобов'язання з поставки товару сталося не з його вини, а у зв'язку із винесенням Розпоряджень Держлікслужби України № 27924-1.3/2.0/17-12 та № 27915-1.3/2.0/17-12 від 12.12.2012 р., якими накладено тимчасову заборону реалізації (торгівлі), зберігання та застосування всіх серій медичних імунобіологічних препаратів, котрі є предметом спірного договору. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на приписи ч. 1 ст. 617 ЦК України, кваліфікуючи дії Держлікслужби України як обставини непереборної сили.

Суд перщої інстанції обгрунтовано не погодився з доводами відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем пені та штрафу з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Наведена стаття встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Пункт 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України розкриває ознаки непереборної сили та визначає, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. З наведеного вбачається, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання за ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставини непереборної сили; 2) її надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цією обставиною і понесеними збитками.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що до обставин непереборної сили відносять, як правило, стихійні природні явища (землетрус, повінь, шторм тощо), а також можуть визнаватися непереборною силою суспільні явища (воєнні дії, страйки, введення мораторію та інше)

При цьому категорія "непереборна сила" має відносний характер, це означає, що одне і те ж явище в одному випадку, за певних умов визнається непереборною силою, а в іншому - ні. Саме з цієї причини не можливо навести навіть приблизний перелік явищ, які на практиці розглядаються як непереборна сила. В кожній окремій ситуації при вирішенні питання про те, чи є певна подія непереборною силою, необхідно з'ясовувати усі конкретні обставини (місце, час тощо) та керуватися такими критеріями, як надзвичайність та невідворотність за даних умов.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, укладаючи договір, сторони мають право самостійно визначити, при настанні яких обставин вони будуть звільнені від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором.

Судом першої інстанції встановлено, що обставини непереборної сили визначені сторонами в розділі VIII договору № 22412/21-24 від 29.08.2012 року.

Так, в п.8.1. договору сторони погодили, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Разом з тим, відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Дії Державної служби України з лікарських засобів щодо винесення Розпоряджень від 12.12.2012 року № 27924-1.3/2.0/17-12 та № 27915-1.3/2.0/17-12, якими накладено тимчасову заборону на реалізацію (торгівлю), зберігання та застосування всіх серій медичних імунобіологічних препаратів ПАТ "Фармстандарт-Біолік", за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями, які були застосовані до відповідача за порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами та були виявлені під час перевірки діяльності ПАТ "Фармстандарт-Біолік".

Діяльність Державної служби України з лікарських засобів є публічною і відповідно до покладених на неї завдань вона здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства щодо забезпечення якості та безпеки лікарських засобів і медичних виробів, у тому числі тих, які закуповуються за кошти державного та місцевих бюджетів, на всіх етапах обігу, зокрема, під час їх виробництва, зберігання, транспортування, реалізації суб'єктам господарської діяльності, утилізації та знищення, в тому числі правил здійснення належних практик (виробничої, дистриб"ютерської, зберігання, аптечної тощо)

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що винесення Державною службою України з лікарських засобів Розпоряджень від 12.12.2012 року № 27924-1.3/2.0/17-12 та № 27915-1.3/2.0/17-12, якими обмежено діяльність відповідача з 12.12.12 р. по 14.06.13 р., не можна вважати дією непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин), тобто порушенням зобов'язання за відсутності вини в розумінні ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України, тому ці обставини виключають звільнення відповідача від відповідальності.

Як свідчать матеріали справи відповідач не надав доказів визнання дій Державної служби України з лікарських засобів незаконними, відмовився від адміністративного позову про визнання дій Держлікслужби незаконними, тобто зазначені дії в установленому законом порядку не визнані незаконними.

Колегія суддів вважає, що відповідач мав можливість та був зобов'язаний виконувати ліцензійні умови проведення господарської діяльності з виробництва лікарських засобів та їх торгівлі, порушення зазначених ліцензійних умов допущено відповідачем.

Суд першої інстанції, перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені в розмірі 544997,34 грн. за період з 01.01.2013 р. по 30.06.2013 р. та штрафу в розмірі 210772,45 грн., зробив обґрунтований висновок, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та відповідає наданому розрахунку.

Суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 544997,34 грн. за період з 01.01.2013 р. по 30.06.2013 р. та штрафу в розмірі 210772,45 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, що відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 193, 217, 218, 231, 232, 238, 317 ГК України, ст.ст. 263, 525, 526, 530, 549, 610-612, 617, 629, 662-664, 712 ЦК України, ст.ст. 101- 105 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2013р. по справі №922/3927/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 17 січня 2014р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.