Постанова № 36956157, 24.01.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 січня 2014 року № 826/17876/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лекгруп»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування рішення

за участі третьої особи - ТОВ«Інтернафтогазінвест компані»

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лекгруп» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просить визнати протиправними податкові повідомлення-рішення від 29.07.2013 року № 23926552201 та №24026552201, видані Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем законно та обґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену у складі вартості робіт, виконаних ТОВ«Інтернафтогазінвест компані», а також законно і обґрунтовано віднесено до складу валових витрат витрати, сформовані за результатами здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ«Інтернафтогазінвест компані».

Відповідач проти позову заперечує з підстав правомірності винесеного рішення.

Третя особа позовні вимоги підтримує, вказуючи на реальність вчинення господарських операцій, справу просить слухати без участі її представника, у зв'язку з чим суд справу розглянув в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) проведено планову виїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Лекгруп» (далі -позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки складено Акт від 16 липня 2013 року №98/26-55-22-01/36303242 (далі - Акт перевірки), в якому вказано на порушення платником податків вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2, пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за II квартал 2012 року в розмірі 131 908 грн.; за III квартал 2012 року на суму 67 405 грн.; тобто на загальну суму 199 313 грн.

Також акт перевірки містить посилання на порушення позивачем пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4,201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження Податку на додану вартість за червень 2012 року на суму 147 685 грн.; за листопад 2012 року на суму 71 902 грн.; загалом в розмірі 219 587 грн..

На підставі даного Акту перевірки було винесено податкові повідомлення-рішення №23926552201 від 29.07.2013 року та №24026552201 від 29.07.2013 року, якими позивачу визначено податкові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 274 484,00 грн. та податку на прибуток підприємств у розмірі 249 141 грн.

Прийняття зазначених податкових повідомлень - рішень мотивовано висновками акту перевірки про те, що за наслідками перевірки ТОВ «Лекгруп», не підтверджено факт реального отримання продукції та використання її у господарській діяльності ТОВ «Лекгруп», безпідставно включено до складу витрат вартість товарів, отриманих від ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» в квітні-липні 2012 року витрати у розмірі 949 109 гри., а саме 2 кварталі 2012 року на суму 628 135 грн., у 3 кварталі 2012 року на суму 320 974 грн.

Висновки Відповідача в Акті перевірки ґрунтуються на тому, що перевіркою ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» (акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 29.03.2013 року № 1118/22-621/33108265) не підтверджено факт реального вчинення господарських операцій ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» в квітні-липні 2012 року.

Судом встановлено наступне.

Між ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» та Позивачем було укладено Договір № 23/01-2011 від 01.01.2011 року поставки скрапленого газу, за умовами якого ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» зобов'язується поставляти, а ТОВ «Лекгруп» зобов'язується приймати та оплачувати скраплений газ (ДСТУ 4047-2001), відгрузка якого здійснюється з ГНС постачальника на адресу: Васильківський район, Київської області, с. Калинівка, вул. Залізнична, 168.

За умовами даного договору відвантаження та доставка газу організовується постачальником та оплачується покупцем. Постачальник зобов'язаний здійснити поставку газу на адресу, вказану покупцем (п. 2.3).

Стаття 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України передбачає, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. ( абзац 2 підпункту 1 пункту 1 статті 138 Податкового кодексу України).

Отже, зазначеною нормою передбачено безумовне включення до витрат операційної діяльності собівартості наданих послуг. При цьому, згідно з пунктом 8 статті 138, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Таким чином, до собівартості входять загальновиробничі витрати.

Відповідно до абзацу «г» підпункту 5 пункту 8 статті 138, до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Суд доходить висновків, що вищезазначені норми передбачають включення до витрат операційної діяльності собівартості наданих послуг, яка включає загальновиробничі витрати, які в свою чергу, включають витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування основних засобів. Оскільки дана правова норма (138.8.5) включена у перелік витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.6 - 138.9, то є правомірним включення позивачем зазначених сум до витрат операційної діяльності.

Отже, вартість прибирання приміщення, загальною площею 27441,9кв. м., власником якого є позивач, має відноситися до складу валових витрат.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується фактичне отримання послуг позивачем та використання їх у власній господарській діяльності, зокрема, здавання в оренду нерухомого майна, та наявність обов'язку позивача, як власника приміщення, забезпечити його прибирання.

Матеріали справи містять податкові накладні, виписані позивачу його контрагентом, в той же час акт перевірки позивача не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагенту позивача станом на дату їх виписки.

Отже, відповідачем не заперечується наявність у позивача податкових накладних, виписаних зареєстрованими платниками податку.

З вищезазначених документів судом вбачається правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, фіктивними правочинами.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від сплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Положення покладає на керівника підприємства, головного бухгалтера обов'язок обліковувати первинні документи. За п. 2.15 Положення, Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Положенням забороняється приймати до виконання лише первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення. (п. 2.16 Положення).

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, такою особою є підприємство (установа, організація), але не її керівник. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні питання про недійсність податкової накладної.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Господарська діяльність контрагента позивача на момент здійснення правочинів не була припинена, що не заперечувалось податковим органом, дані товариства були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому податкові накладні складені належними особами та не суперечить приписам норм чинного законодавства.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, всупереч вищезазначеним вимогам не довів правомірності прийнятих рішень.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.69, 70, 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 29.07.2013 року № 23926552201 та №24026552201, видані Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства, та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.К. Каракашьян