Рішення № 36953306, 27.01.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24940/13 27.01.14

Суддя Отрош І.М., розглянувши справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Веста-Дніпро"доПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженої відповідальністю "Промислові енергетичні системи"провизнання недійсним кредитного договору № 2/К-гр від 23.01.2008 в редакції від 29.12.2010Представники: від позивача: не з'явилисьвід відповідача: Молодюк А.Л. - представник за довіреністю № 03/2/777 від 27.11.2013від третьої особи:не з'явилисьОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.12.2013 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Веста-Дніпро" з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" про визнання недійсним кредитного договору № 2/К-гр від 23.01.2008 в редакції від 29.12.2010.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір про внесення змін № 13 від 23.01.2008 до кредитного договору № 2/К-гр від 23.01.2008, укладений між Публічним акціонерним товариством "Веста-Дніпро", Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та Товариством з обмеженої відповідальністю "Промислові енергетичні системи" є недійсним, оскільки суперечить моральним засадам суспільства, суперечить статуту позивача, а також підписаний генеральним директором позивача без належних повноважень.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.12.2013 порушено провадження у справі № 910/24940/13, залучено до участі у справі Товариство з обмеженої відповідальністю "Промислові енергетичні системи" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та справу призначено до розгляду на 13.01.2014.

13.01.2014 до відділу діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.01.2014 розгляд справи відкладено, у зв'язку з неявкою представника третьої особи у судове засідання та неподанням сторонами витребуваних доказів.

23.01.2014 до відділу діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли документи на виконання вимог суду.

23.01.2014 до відділу діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання 27.01.2014 не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи не подали, вимоги суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У судове засідання 27.01.2014 з'явився представник відповідача та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача посилається на те, що генеральний директор Публічного акціонерного товариства "Веста-Дніпро", Величко Валерій Григорович, підписуючи договір про внесення змін № 13 від 23.01.2008 до кредитного договору № 2/К-гр від 23.01.2008 діяв в межах повноважень, наданих йому Наглядовою радою Публічного акціонерного товариства «Веста- Дніпро» відповідно до протоколу засідання № 2010/12/14 від 14.12.2010, а також позивачем не надано суду доказів в підтвердження того, що умови кредитного договору № 2/К-гр від 23.01.2008 в редакції від 29.12.2010 суперечать моральним засадам суспільства.

У судовому засіданні 27.01.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

23.01.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний» Банк, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство"Веста-Дніпро" (кредитодавець за договором), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислові Енергетичні Системи» (позичальник за договором) укладено кредитний договір № 2/К-гр, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених даним договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину договору. Кредит надається у формі поновленої кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 25250000 грн. 00 коп. на строк до 21.01.2011 зі сплатою процентної ставки за користування кредитом в розмірі 16,5 процентів річних.

29.12.2010 між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (кредитодавець за договором), Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислові енергетичні системи» (позивальник за договором) та Публічним акціонерним товариством «Веста-Дніпро» (новий позичальник) укладено договір про внесення змін № 13 до кредитного договору № 2/К-гр від 23.01.2008 (далі - договір про внесення змін), відповідно до умов якого сторонами визначено, що на підставі даного договору про внесення змін та у відповідності з положеннями ст. 520 Цивільного кодексу України здійснюється заміна сторони - позичальника в договорі, у зв'язку з чим всі права та обов'язки позичальника за договором, які існують на момент укладення даного договору про внесення змін, переходять від позичальника до нового позичальника з моменту вступу даного договору про внесення змін в силу.

Позивач стверджує, що договір про внесення змін № 13 від 29.12.2010 до кредитного договору № 2/К-гр від 23.01.2008, укладений між Публічним акціонерним товариством "Веста-Дніпро", Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та Товариством з обмеженої відповідальністю "Промислові енергетичні системи", є недійсним, оскільки суперечить моральним засадам суспільства відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, суперечить статуту позивача, відповідно до пункту 14.10.3 якого вбачається, що будь-які цивільно-правові угоди повинні укладатися в інтересах товариства. Також позивач зазначає, що договір про внесення змін № 13 від 29.12.2010 до кредитного договору № 2/К-гр від 23.01.2008 підписаний генеральним директором Публічного акціонерного товариства «Веста-Дніпро», Величко В.Г., без належних повноважень, оскільки статутом позивача не передбачені повноваження генерального директора на надання фінансових зобов'язань у вигляді поруки і гарантії.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У відповідності до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Органи юридичної особи діють у межах повноважень, наданих їм установчими документами та законом. Орган юридичної особи як її частина представляє інтереси останньої у відносинах з іншими суб'єктами права без спеціальних на те повноважень (без довіреності). Між юридичною особою та її органом правові відносини не виникають, а тому дії її органу визнаються діями самої юридичної особи.

У відносинах з третіми особами слід виходити з презумпції наявності достатнього обсягу повноважень на здійснення дієздатності юридичної особи як у одноособового органу юридичної особи, так і керівника її колегіального органу.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Так, відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців керівником юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Веста-Дніпро» є Величко Валерій Григорович, який має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності та відсутні обмеження щодо представництва від імені юридичної особи.

Згідно з пунктом 11.3.12.18 статуту Публічного акціонерного товариства «Веста-Дніпро», затвердженого черговими загальними зборами акціонерів Українсько-угорського закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Веста-Дніпро», протоколом № 1 від 29.04.2010; державну реєстрацію змін до установчих документів проведено державним реєстратором Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області 02.03.2010 номер запису 12241050014008399) до виключної компетенції наглядової ради відноситься прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, коли ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної звітності товариства.

Дане положення також кореспондується з приписами частини 1 статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства». Так, відповідно до Балансу позивача від 31 грудня 2009 року вартість активів за даними річної звітності за 2009 рік становить 2225540000 грн. 00 коп. Таким чином, 6341556,22 Євро (сума наданого позивачу кредиту відповідно до договору про внесення змін № 13 від 29.12.2010 до кредитного договору № 2/К-гр від 23.01.2008), що станом на дату укладення правочину, 29.12.2010, еквівалентно відповідно до офіційного курсу Національного банку України 66649755 грн. 77 коп., становить 3 відсотки від вартості активів позивача за даними річної звітності 2009 року.

Відповідно до протоколу № 2010/12/14 засідання Наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Веста- Дніпро» від 14.12.2010 прийнято рішення про звернення до Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» з клопотанням щодо заміни позичальника за кредитним договором № 2/К-гр від 23.01.2008 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові Енергетичні системи» на Публічне акціонерне товариство «Веста-Дніпро» та продовження строку дії кредитного договору № 2/К-гр від 23.01.2008 до 31.03.2012, при цьому сума кредиту складає 6341556,22 євро, процентна ставка за користування кредитними коштами - 11%, а також прийнято рішення про надання Генеральному директору Величко В.Г., який діє на підставі статуту, повноважень щодо укладення додаткових угод до вказаного кредитного договору, визначення істотних умов договорів на власний розсуд, виконання інших дій та процедур, пов'язаних з виконанням доручення.

Таким чином, Величко Валерій Григорович, підписуючи оспорюваний правочин, набув цивільні права та обов'язки для Публічного акціонерного товариства «Веста-Дніпро», діючи відповідно до установчих документів та закону.

Щодо доводів позивача, що зміст правочину суперечить моральним засадам суспільства, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про захист суспільної моралі" суспільна мораль - система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість.

Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину, а саме правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При розгляді справи суд виходить з позиції, що правочин є правомірним, тобто його зміст не суперечить моральним засадам суспільства. Обов'язок довести протилежне покладається на сторону, яка оспорює правочин, - вона зобов'язана надати докази того, що зміст оспорюваного правочину суперечить моральним засадам суспільства.

Таким чином, узгодження зміст правочину з актами законодавства є недостатнім для гарантованості юридичної сили правочину - зміст останнього має відповідати усталеним у суспільстві поглядам, що склалися у свідомості людей на основі традиційних духовних та культурних цінностей.

Проте, позивачем не надано суду доказів в підтвердження того, які умови кредитного договору № 2/К-гр від 23.01.2008 в редакції від 29.12.2010 та яким чином суперечать моральним засадам суспільства.

З огляду на вищевикладене, позивачем не надано будь-яких допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин. Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору № 2/К-гр від 23.01.2008 в редакції договору про внесення змін № 13 від 29.12.2010, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк», Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислові енергетичні системи» та Публічним акціонерним товариством «Веста-Дніпро», а вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання повного рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 03.02.2014

Суддя І.М. Отрош