Ухвала суду № 36947284, 30.01.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 145/1871/13-ц Провадження № 22-ц/772/90/2014Головуючий в суді першої інстанції:Мазурчак А. Г.Категорія: 27Доповідач: Луценко В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого: Луценка В.В.,

суддів: Денишенко Т.О., Зайцева А.Ю.,

при секретарі: Торбасюк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 07 листопада 2013 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором зазначивши в заяві про те, що відповідно до укладеного договору від 06.02.2007 року ОСОБА_2 отримав в банку кредит у розмірі 7500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Однак свої зобов'язання за вказаним договором ОСОБА_2 належним чином не виконував, внаслідок чого допустив заборгованість за кредитним договором у розмірі 27617,25 гривень, яку позивач просить стягнути на його користь.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав пояснивши суду, що він кредитну карточку викинув у 2009 році, оскільки вона була заблокована. Заяву про розірвання кредитного договору з банком він не подавав.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 7 листопада 2013 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 27617 (двадцять сім тисяч шістсот сімнадцять ) грн. 25 коп. та судові витрати в сумі 276 (двісті сімдесят шість) грн. 17 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права в частині дотримання позивачем строку позовної давності звернення до суду з відповідним позовом.

Заслухавши доповідача, пояснення і заперечення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія не знаходить підстав для її задоволення.

Матеріалами справи встановлено, що 06.02.2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 уклали між собою договір, згідно якого позичальник отримав у банку кредит у розмірі 7500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом і на умовах його повернення у строк, що відповідає строку дії платіжної картки (а.с. 9-12).

Внаслідок порушення ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 31.07.2013 року допустив заборгованість на загальну суму - 27617,25грн., яка складається з наступного:

- 8730.70 грн. - заборгованість за кредитом;

- 12991.68 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 4103.57 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом,

а також штрафу відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг:

- 500.00 грн. - штраф (фіксована частина);

- 1291.30 грн. - штраф (процентна складова).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено матеріалами справи, відповідно до укладеного між сторонами договору від 06.02.2007 року ОСОБА_2 отримав в банку кредит у розмірі 7500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

З умовами надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною кредитного договору відповідач ОСОБА_2 був ознайомлений, що підтверджується його підписом у заяві.

За змістом ст.ст. 610, 612 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами Договору або встановлених законом.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п. 9.12 Умов і правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною укладеного між сторонами у справі кредитного договору, даний договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий же термін.

Пунктом 6.4 зазначених вище Умов передбачено, що у випадку незгоди зі змінами правил та/або тарифів банку, позичальник зобов'язаний надати банку письмову заяву про розірвання цього договору і здійснити погашення заборгованості перед банком (у випадку, якщо вона є), в тому числі заборгованість, яка виникла протягом 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателю і його довіреним особам. При незгоді зі списанням коштів по картрахунку письмово проінформувати банк про це протягом 35 днів з моменту списання.

Зазначене свідчить про те, що сторони, укладаючи договір, досягли згоди, що по закінченню строку його дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступило письмової заяви держателя картки про закриття картрахунку, а відтак продовжується строк дії кредитного договору.

Із матеріалів справи вбачається, що з моменту укладення кредитного договору і до цього часу, ніхто зі сторін у справі не заявив про свій намір розірвати договір.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що строк дії укладеного між сторонами кредитного договору продовжувався з кожним роком і діє до 06.02.2014 року.

Тому твердження відповідача про те, що позивач пропустив строк позовної давності звернення до суду з відповідним позовом є безпідставними.

Інші правові доводи апеляційної скарги, які б могли бути підставою для скасування або зміни рішення суду відсутні.

Рішення суду відповідає обставинам і матеріалам справи, ґрунтується на вимогах закону, а тому підстав для його скасування або зміни судова колегія не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 07 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі 20 днів.

Головуючий суддя: __ Луценко В.В.

Судді: __ Денишенко Т.О.

__ Зайцев А.Ю.