Постанова № 36946900, 29.01.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 січня 2014 р. № 820/14147/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Кот Ю.А.

за участю представників сторін

позивача ОСОБА_1

відповідача Джиджавадзе Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.08.2013 року № 0001311720

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав, просив вимоги задовольнити пославшись на те, що порушень законодавства позивач не допускав, податки обчислював правильно, спірні податкові повідомлення-рішення суперечать ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Крім того, позивач послався на безпідставність висновків ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС про непідтвердженість реальності господарських операцій з контрагентами, оскільки за даними операціями товар, послуги поставлені у повному обсязі, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку.

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначивши, що при проведенні перевірки позивача взятий до уваги висновок акту ДПІ, на обліку у яких знаходяться контрагенти позивача, якими встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому, крім того підприємцем не доведено факту використання придбаних ТМЦ та послуг у власній господарській діяльності. Внаслідок чого позивачеві правомірно зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість та збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази-встановив наступні обставини:

Позивачка, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набула статусу суб'єкта господарювання - фізичної особи-підприємця та взята на податковий облік в ДПІ у Московському районі м. Харкова (а.с.23-27). Основними видами діяльності є 51.47.1 оптова торгівля меблями, покриттям для підлоги та неелектричними побутовим приладами; 36.13.0 виробництво кухонних меблів; 36.12.1 виробництво меблів для офісів та магазинів; 51.15.0 посередництво в торгівлі меблями, побутовими товарами, залізними та іншими металевими виробами; 52.44.1 роздрібна торгівля меблями.

У період з 19.06.2013 року по 26.06.2013 року фахівцями відповідача проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Аркада Т» у січні 2012 року та ПФ «Агроіндустрія» у липні-жовтні 2012 року, про що складено акт від 04.07.2013 року № 1920/1720/НОМЕР_2 (а.с.28-41), яким зафіксовані порушення п.5 ст.203, 215, ч.1 ст.216, ст..228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на настання правових наслідків, ст..185, ст..188, 198 ПК України

Порушення, встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 01.08.2013 року № 0001311720, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 19320,00 грн.., в т.ч. 12882,00 грн. - основний платіж, 6441,00 грн. - штрафні санкції.

Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням відповідач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення -рішення, відповідно до приписів ст..56 ПК України, за результати якого податкове повідомлення рішення залишено без змін, а скарга без задоволення - а.с.42-48

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає, що відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

З наявних у справі документів встановлено, що між позивачем та ПФ «Агроіндустрія» укладено договір від 01.01.2012 року № 02 про надання транспортно-експедиторських послуг, послуг навантаження та розвантаження, збірки (а.с.49-51) та придбано на підставі видаткових накладних у ТОВ «Аркада Т» відповідні ТМЦ (а.с.115-118)

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах означених вище правочинів, позивачем подані до суду виписані контрагентами податкові накладні (а.с.68-77, 119-122), дослідивши які суд встановив, що вони відповідають вимогам ст..201 ПК України, наказу Мінфіну від 01.11.2011 року № 1379, ст..201 ПК України, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень (а.с.52-57,110-114) встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Факт отримання товарів (послуг), їх переміщення підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними (а.с. 115-118), актами виконаних робіт(а.с.58-67), товарно-транспортними накладними (а.с.78-87). Подальше використання придбаних ТМЦ та отриманих послуг у господарській діяльності підтверджується долученими до матеріалів справи договорами поставки, укладеними з ПАО КБ «ПриватБанк» від 04.07.2012 року № 29, договором поставки з ПрАТ «Харківметпроект» від 25.09.2012 року № 48, видатковими накладними, виписаними на ім'я ТОВ «Лозівський молочний завод», ХФ ПАТ « Миронівський хлібопродукт», ТОВ «Маргунас-Україна», тощо (а.с. 88-109)

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом - Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Крім того, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентом.

Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд бере до уваги, що згідно з змістом суджень відповідача, висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований посиланням на акти податкових інспекцій, на обліку в яких знаходиться контрагенти позивача: про неможливість проведення зустрічної звірки ПФ «Агроіндустрія» від 14.03.2013 року № 236/22-6/31149933, про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Аркада-Т» від 28.8.2012 року № 854/22-417/33676769. Разом з тим, в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нікчемність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону. Інших мотивів нікчемності спірних правочинів відповідач в основу оскарженого податкового повідомлення - рішення не поклав.

Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку визначеному ст..94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 КАС України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.08.2013 року № 0001311720

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 03.02.2014 року

Суддя Зоркіна Ю.В.