Ухвала суду № 3694622, 13.03.2009, Донецький апеляційний адміністративний суд

Іменем України

« 13 » березня 2009 року справа № 2а-14040/08/0570

83017, м. Донецьк, б. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Геращенка І.В.

суддів Малашкевича С.А., Яманко В.Г.

при секретарі судового засідання Літвіновій Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 - за довір.

від першого відповідача - ОСОБА_2

від другого відповідача - ОСОБА_3 - директор

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від 20.11.2008 року

у справі № 2а-14040/08

за позовом Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

до першого відповідача Суб¢єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2

до другого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Євробуд Маріуполь”

про визнання угоди удаваною та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Суб¢єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2та Товариства з обмеженою відповідальністю “Євробуд Маріуполь” про визнання недійсним договору комісії від 10.09.2007 року № 2006/2007, та застосування наслідків, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України - стягнення з відповідачів в доход держави отриманого ними за угодою.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2008 року у справі № 2а-14040/08 (суддя Ісаєнко Ю.А.) в задоволенні позовної заяви відмовлено.

Позивачем подана апеляційна скарга в якій він просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити. Доводи апеляційної скарги обґрунтовують невірним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Вказує на те, що постанова суду прийнята при неповному і не всебічному досліджені усіх матеріалів справи.

Зазначає, що за результатами перевірки складений акт планової документальної перевірки Жовтневою МДПІ м. Маріуполя, визначені податкові зобов'язання по сплаті до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 60242,34 грн., та податку на додану вартість у розмір 1397002 грн.

Згідно наданих до перевірки договору комісії від 31.03.2006 року № 3/2006 ТОВ “Євробуд Маріуполь” (комітент) доручило (комісіонеру) ОСОБА_2 від свого імені та за рахунок комітента укладати договори купівлі-продажу та реалізовувати товари.

ОСОБА_2 крім договорів комісії, актів приймання-передачі товарів, актів виконаних послуг, до перевірки не надані документи, наявність та ведення яких передбачено Правилами № 37, Інструкцією № 343 та Цивільним Кодексом України при здійсненні комісійної торгівлі, а саме квитанції, які виписуються комісіонером при прийманні товарів на комісію, оціночно - здавальні відомості, товарні звіти, примірники товарних чеків, звіти комісіонера, договори, укладеними з третіми особами.

За даними перевірки за 2006 рік відповідачем отриманий дохід від реалізації товарів в сумі 5300689 грн. 96 коп., фактично сплачено до бюджету 7679 грн. 79 коп. - єдиний податок та податок з доходів фізичних осіб.

Згідно оборотно-сальдової відомості ТОВ “Євробуд Маріуполь” по рах. 361 встановлений обсяг виручки за 2006р. в розмірі 4998,9 тис. грн. , в т.ч. ПДВ 833,2 тис. грн.

Згідно декларації про прибуток товариства та декларації з ПДВ вище вказані суми відображені у складі валових доходів та податкового зобов'язання.

Суми комісійної винагороди за надані послуги згідно оборотно-сальдової відомості по рах. 631 у розмірі 201,0 тис. грн. у 2006 р. для ПП Вайбель ТОВ “Євробуд Маріуполь” відображає у складі валових витрат та податкового кредиту відповідних податкових періодів згідно декларації про прибуток підприємства та декларації з ПДВ.

Податкова інспекція наполягає на тому, що ОСОБА_2 є засновником ТОВ “Євробуд Маріуполь”, тобто вони є пов'язаними особами в розумінні законодавства України.

Згідно виписок банку, кошти, які надійшли на рахунок відповідача №1, мають призначення - “торгова виручка”, а не комісійна винагорода, кошти які надійшли на рахунок відповідача №2 мають призначення - “за будівельні матеріали”, а не сплата за договором комісії.

Позивач вважає, що всі викладені обставини свідчать про факт порушення відповідачами вимог законодавства про оподаткування, в даному випадку умисел на ухилення від сплати податків в наявності у обох відповідачів, тому суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволені позовної заяви.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила.

Суб'єкт підприємницької діяльності - Фізична особа ОСОБА_2діє на підставі державної реєстрації виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області від 31.08.2004 року, є платником єдиного податку на підставі свідоцтва від 8 грудня 2005 року, перебуває на податковому обліку у Жовтневій міжрайонній державній податковій інспекції м.Маріуполя.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Євробуд Маріуполь” є юридичною особою, зареєстровано виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 14 грудня 2005 року, включено до ЄДРПОУ за № 33852647, є платником податку на додану вартість та перебуває на податковому обліку у Жовтневій міжрайонній державній податковій інспекції м.Маріуполя.

10.09.2007 року між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 та ТОВ “Євробуд Маріуполь” укладено договір комісії № 2006/2007, відповідно до якого ТОВ “Євробуд Маріуполь” -комітент, доручило комісіонеру ОСОБА_2 від свого імені та за рахунок комітента укладати договори купівлі - продажу та реалізовувати товари; комісійна винагорода за даним договором встановлюється сторонами та перераховується на рахунок комісіонера; комісіонер має право утримати комісійну винагороду з суми, яка виручена від реалізації товару.

Згідно п. 1.2. зазначеного договору товар, переданий Комітентом Комісіонеру, а також грошові кошти, отримані від його продажу, є власністю комітента, товар є власністю комітента до моменту його передачі третім особам на підставі договору купівлі - продажу.

Згідно актів виконаних робіт від 31 березня 2007 року, 30 червня 2007 року, 30 вересня 2007 року, 31 грудня 2007 року комісійні послуги виконані у повному обсязі, вартість комісійних послуг утримана комісіонером самостійно.

Жовтневою міжрайонною ДПІ в м. Маріуполі проведена виїзна планова документальна перевірка СПД ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 31.12.2007 року.

За результатами зазначеної перевірки податковим органом складений акт від 23.04.2008 року № 1068/17-2/2751810432.

Відповідно до зазначеного акту, під час перевірки встановлено, що з урахування того, що ОСОБА_2 не дотримані вимоги законодавчих та нормативно - правових актів, що регулюють правила та порядок оформлення операцій при здійсненні комісійної торгівлі, операції, які були проведені між ТОВ “Євробуд Маріуполь” та СПД ОСОБА_2 за договором комісії відповідають операціям по купівлі-продажу товарів згідно ст. 655 Цивільного Кодексу України, а саме одна сторона (продавець) передає товар у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає товар і сплачує за нього певну грошову суму.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції та апеляційним судом.

В апеляційній скарзі вказується на порушення адміністративним судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, як вважає податкова інспекція, оскільки під час перевірки встановлене порушення відповідачами вимог податкового законодавства при здійснені умов договору, який оспорювався, такий договір слід вважати таким, що укладений з умислом на ухилення від сплати податків, тому він повинен бути визнаний удаваним з перерахуванням в доход держави усього, отриманого за таким договором.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1, 7 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень (орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт) при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Право ДПІ подавати позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна встановлено п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”.

Виходячи зі змісту пункту 7 частини 1 статті 3 КАС та пункту 11 статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” державна податкова інспекція як орган державної влади, який звертаючись із відповідним судовим позовом, здійснює владні управлінські функції, виступає суб'єктом владних повноважень.

Згідно з ч. 2, п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Таким чином, даний спір є публічно-правовим спором, оскільки виник з публічно-правових відносин за участю суб'єкта владних повноважень, а саме - контролюючого органу, що реалізовував у цих відносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції щодо подання позову про визнання недійсним договору, в розумінні п.7 ч. 1 ст. 3 КАС України і такі справа належать до компетенції адміністративних судів.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам законодавства , а також моральним засадам суспільства.

Тобто, умовами чинності правочинів є дотримання певних умов, передбачених цивільним законодавством України, а саме:

1. зміст правочину не повинен суперечить цивільному законодавству;

2. правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3. наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта;

4. при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми;

5. правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що зумовлені ним;

6. відповідність правочину спеціальним умовам.

Статтею 215 ЦК України передбачене, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач у позові стверджує, що оспорюваний правочин між відповідачами є удаваним, оскільки укладений з метою приховання іншого правочину - договору купівлі - продажу, тому вважає за необхідне визнати цей правочин недійсним.

Статтею 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 215 ЦК України передбачені підстави недійсності правочину, а саме :

1) недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

2) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, оскільки не йдеться про нікчемність правочину, єдиною підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину є п. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідачем належними доказами не доведено, що на час укладання право чину, який оспорювався, його зміст суперечив Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; що особи, які його уклали, не мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; що волевиявлення учасників правочину не відповідало їх внутрішній волі; форма правочину не відповідала вимогам закону та він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з позовної заяви, вона містить вимогу про визнання угоди удаваною на підставі ст. 207 Господарськьго кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми Закону господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ст. 1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Як зазначалось раніше, укладений між сторонами договір комісії (реалізація будівельних матеріалів) за своєю суттю первинними намірами сторін та наслідками відповідає вимогам ст. 1011 ЦК України,.

Додатковими угодами на кожний квартал (від 1.04.2007 року, від 1.07.2007 року, від 1.10.2007 року, від 1.01.2007 року) між відповідачами визначена комісійна винагорода, яку отримує комісіонер від суми реалізованого товару комітента.

Відповідно до ст. 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Як свідчать матеріали справи, щоквартальні акти виконаних робіт (наданих послуг) за договором фактично є звітами комісіонера перед комітентом за надані послуги.

Колегія суддів не приймає до уваги довід заявника скарги щодо порушення з боку відповідачів законодавства, що регулює правовідносини з приводу комісії, оскільки згідно п.п. 1.1., п.п. 1.2. Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України № 37 від 13.03.1995 року, зазначені Правила застосовуються при роздрібній торгівлі (комісійному продажу) непродовольчих товарів, у спорі, що розглядався, правовідносини між відповідачами з приводу спірної угоди стосувались оптової торгівлі будівельними матеріалами.

Не приймається до уваги довід заявника скарги стосовно того, що рух коштовних засобів по розрахункових рахунках СПД ОСОБА_2(додаток № 2 до акту перевірки), де внесення на розрахунковий банківській рахунок виручки, отриманої за договором комісії, здійснене за кодом 2 як торгова виручка, оскільки відповідно до наказу Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України № 441 від 22.10.2006 року саме за цим кодом обслуговуючим банком відображене як надходження торгівельної виручки так і надходження торгівельної виручки за договором комісії.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання договору, який оспорювався, удаваним, як такого, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства відсутні.

З позовної заяви вбачається, також, що вона містить вимогу про застосування правових наслідків визнання право чину недійсним, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК України.

За змістом зазначеної норми Закону вбачається, що застосування таких наслідків можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Зазначені санкції не застосовуються за факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з частиною першою статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд.

Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки судом першої та апеляційної інстанції не встановлене обставин для визнання правочину удаваним, немає підстав для застосування правових наслідків, передбачених статтею 208 ГК України.

Крім того, визнання судом правочину удаваним не тягне за собою застосування правових наслідків, встановлених зазначеною нормою Закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для вирішення спору, при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її скасування не вбачається.

На підставі викладеного керуючись Конституцією України, Цивільним кодексом України, ст. 2, ст. 9, ст. 11, ст. 165, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

 У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2008 року у справі № 2а-14040/08 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2008 року у справі № 2а-14040/08 за позовом Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя до Суб¢єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2та Товариства з обмеженою відповідальністю “Євробуд Маріуполь” про визнання договору комісії від 10.09.2007 року № 2006/2007 удаваним, та застосування наслідків, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України - стягнення з відповідачів в доход держави отриманого ними за угодою - залишити без змін.

Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду вступає в законну силу з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

У судовому засіданні 13.03.2009 року проголошена вступна та резолютивна частина ухвали, повний текст ухвали виготовлений 18.03.2009 року.

Головуючий І.В.Геращенко

Судді С.А.Малашкевич

В.Г.Яманко

З оригіналом згідно:

Головуючий І.В.Геращенко