Ухвала суду № 36945585, 21.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2014 р. м. Київ К/9991/11597/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Федорова М.О.

за участю секретаря судового засідання: Мосійчук І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року

у справі № 2а-2342/10/2670

за позовом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду первинної скарги, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року, позов Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000174120/0 від 05 травня 2009 року, № 0000174120/1 від 10 липня 2009 року, № 0000174120/2 від 21 вересня 2009 року, № 0000174120/3 від 30 листопада 2009 року. Судові витрати в розмірі 1,70 грн. присуджено на користь НАК «Нафтогаз України» з Державного бюджету України.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Крім того, СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків на Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників у зв'язку з реорганізацією.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене клопотання підлягає задоволенню.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну позапланову документальну перевірку НАК «Нафтогаз України» з питання своєчасності сплати рентної плати за транзитне транспортування природного газу територією України за лютий - березень 2009 року, за результатами якої складено акт № 141/41-20/20077720 від 21 квітня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000174120/0 від 05 травня 2009 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 32 844 963,66 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000174120/1 від 10 липня 2009 року, № 0000174120/2 від 21 вересня 2009 року, № 0000174120/3 від 30 листопада 2009 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з рентної плати за транзитне транспортування природного газу територію України.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку обчислення і внесення до державного бюджету рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктоводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2005 року № 424 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розрахунок суми податкових зобов'язань з рентної плати за звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, за формою, затвердженою Державною податковою адміністрацією України, подається платником органу державної податкової служби за місцем його податкової реєстрації протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду.

Визначена у податковому розрахунку за відповідний звітний (податковий) період сума податкових зобов'язань з рентної плати з урахуванням фактично сплачених авансових платежів вноситься платниками до державного бюджету протягом 10 календарних днів, що настають за останнім календарним днем граничного строку подання такого розрахунку.

Як з'ясовано судами, позивачем своєчасно подано до податкового органу розрахунки рентної плати за транзитне транспортування природного газу територією України за серпень та листопад 2008 року, а також частково її сплачено. На решту суми податкового зобов'язання контролюючим органом надано підприємству розстрочку, у зв'язку з чим укладено відповідні договори про розстрочення податкових зобов'язань.

Платіжними дорученнями, які містять реквізит «Призначення платежу», позивачем належним чином та у визначений договорами строк погашено розстрочене податкове зобов'язання з рентної плати за серпень та листопад 2008 року.

Однак, відповідачем змінено напрямок спрямування коштів, самостійно визначений НАК «Нафтогаз України», та зараховано сплачені суми в рахунок погашення податкового боргу попередніх періодів.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Разом з тим, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як передбачено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум в рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в реквізиті «Призначення платежу» платіжного доручення, є неправомірним.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити в даній справі відповідача - Спеціалізовану державну податкову інспекцію у м. Києві по роботі з великими платниками податків її правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Федоров М.О.