Постанова № 36945020, 30.01.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2014 року Справа № 914/973/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Оболонь"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.10.13у справі№ 914/973/13-г Господарського суду Львівської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Оболонь"доМалого колективного підприємства фірми "ГеяНА"простягнення 47 369,16 грн.та за зустрічним позовом Малого колективного підприємства фірми "ГеяНА"доПублічного акціонерного товариства "Оболонь"про зобов'язання вчинити дії та стягнення 86 000 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: Микусевич О.М. (дов. від 06.06.11),

відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Оболонь" звернулося з позовом до Малого колективного підприємства фірма "ГеяНА", в якому, з урахуванням зменшення вимог, просило стягнути 47 396,16 грн. вартості продукції. В обґрунтування позову, позивач вказував на неналежне виконання відповідачем договору зберігання продукції та тари № 72 від 01.10.10 щодо завчасного повідомлення позивача про закінчення терміну реалізації переданої на зберігання продукції. При цьому позивач посилався на приписи статей 509, 949, 951 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Водночас до суду першої інстанції із зустрічним позовом звернулося Мале колективне підприємство фірма "ГеяНА" до Публічного акціонерного товариства "Оболонь" про зобов'язання забрати товар та стягнення 86 000 грн. недоотриманого прибутку. Зустрічний позов обґрунтований порушенням ПАТ "Оболонь" умов договору зберігання в частині безпідставного припинення в односторонньому порядку поставки продукції. При цьому позивач за зустрічним позовом посилався на приписи статей 22, 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.06.13, ухваленим суддею Щигельською О.І., первісний позов задоволено, у зустрічному позові відмовлено. Вмотивовуючи задоволення первісного позову, суд виходив з обставин порушення відповідачем умов договору щодо повідомлення позивача про сплив строку реалізації продукції, внаслідок чого такий строк минув. У задоволенні зустрічного позову судом відмовлено з огляду на недоведеність товариством наявності усіх складових цивільного правопорушення. При цьому суд керувався приписами статей 614, 623, 936, 949, 951 Цивільного кодексу України, статей 193, 224, 225 Господарського кодексу України.

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Бонк Т.Б. - головуючий, Бойко С.М., Марко Р.І., постановою від 22.10.13 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував в частині первісного позову, прийняв нове рішення, яким у первісному позові відмовив, у решті рішення залишив без змін з тих же підстав. Апеляційний суд виходив з відсутності за умовами договору зберігання відповідальності відповідача за порушення терміну реалізації продукції, оскільки за умовами договору у відповідача, як зберігача, відсутній обов'язок самостійного розпорядження продукцією. Водночас апеляційний суд визнав безпідставним посилання позивача на приписи статті 951 Цивільного кодексу України, оскільки останнім не доведено завдання відповідачем збитків у зв'язку із втратою (нестачею) або пошкодженням переданої на зберігання продукції. При цьому апеляційний суд керувався приписами статей 611, 936, 949, 951 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Публічне акціонерне товариство "Оболонь" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник вказує на помилковий висновок апеляційного суду про відсутність вини відповідача у закінченні терміну реалізації продукції, оскільки за умов належного виконання відповідачем договору зберігання, позивач мав би можливість розпорядитись продукцією до закінчення строку її придатності та до втрати нею відповідної якості. При цьому скаржник посилається на порушення апеляційним судом приписів статей 213, 525, 526, 949, 591 Цивільного кодексу України, статей 20, 36 Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів", статей 1, 7 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Апеляційним господарським судом в процесі розгляду спору установлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.10.10 між Публічним акціонерним товариством "Оболонь" (попередня назва - ЗАТ "Оболонь") та Малим колективним підприємством фірма "ГеяНА" (зберігач) укладений договір відповідального зберігання продукції та тари № 72, за умовами якого позивач передає відповідачу на відповідальне зберігання продукцію та тару, а відповідач здійснює відповідальне зберігання продукції та тари в узгоджені терміни на умовах договору та з правом подальшої купівлі прийнятої продукції на умовах даного договору та договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами (пункт 1.1. договору). Як убачається із матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Оболонь" до Малого колективного підприємства фірма "ГеяНА" про стягнення 47 396,16 грн. вартості продукції. Підставою позову позивачем, з посиланням на приписи статті 951 Цивільного кодексу України, визначено порушення відповідачем умов договору зберігання щодо терміну реалізації продукції, внаслідок неналежного повідомлення позивача про сплив строку її реалізації. Як убачається зі змісту касаційної скарги, скаржником оскаржується постанова у справі лише в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову. Відтак, постанова переглядається в оскарженій частині. Взаємовідносини сторін за договором зберігання регулюються главою 66 Цивільного кодексу України, також на них поширюються норми глави 63 цього ж Кодексу "Послуги. Загальні положення". Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. Так, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Статтею 953 названого Кодексу унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до частини 2 статті 1117 названого Кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. В процесі розгляду спору, апеляційний господарський суд установив, що умовами договору, який визначений підставою первісного позову, не передбачено обов'язку відповідача, як зберігача, самостійно розпоряджатися продукцією та доставляти її власними засобами позивачу за умови закінчення терміну її зберігання. З огляду на що, апеляційний суд дійшов правомірного висновку, що сплив терміну реалізації продукції не є наслідком неповідомлення відповідачаем позивача про закінчення такого терміну. Також установлений апеляційним судом і це підтверджено матеріалами справи, факт прийняття позивачем зі зберігання тари та частини продукції вартістю 10 025 грн., сума якої була включена до складу позовних вимог. Водночас установлено апеляційним судом відсутність обставин щодо вчинення відповідачем перешкод у поверненні продукції, яку позивач відмовився забирати у зв'язку зі спливом термінів її реалізації. Відповідно до приписів статті 951 Цивільного кодексу України, яка визначена правовою підставою первісного позову, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості. Між тим, обставин втрати (нестачі) або пошкодження переданої на зберігання відповідачу продукції та інших порушень, за які умовами договору передбачена відповідальність відповідача, апеляційним судом не установлено. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення первісного позову. В частині відмови у зустрічному позові, постанова у справі в касаційному порядку не переглядається, оскільки фактично заявником не оскаржується. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установленого апеляційним судом та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції. З огляду на те, що порушень чи неправильного застосування апеляційним судом норм чинного законодавства не виявлено, і цього не спростовано скаржником, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Оболонь" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.10.13 у справі № 914/973/13-г Господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець