Ухвала суду № 36942176, 21.01.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 р. Справа № 117/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Кременецької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби (правонаступник Кременецька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Тернопільській області) на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕМЕНЕЦЬКЕ МОЛОКО» до Кременецької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

24.10.2012 Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕМЕНЕЦЬКЕ МОЛОКО» (далі - ТОВ) звернулося до суду з вищевказаним позовом (20.11.2012 подало уточнення позовних вимог) до Кременецької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби (далі - МДПІ) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.05.2012 №№0000192301, 0000052308 та №№0000162301, 0000182301, 0000202301 в частині нарахування основного платежу, від 24.07.2012 №№0000332301, 0000322301, 0000302301. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит та вірне визначення ним валових витрат підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно фіктивності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Пріма-Пак» (далі - ТОВ-1) та Приватним підприємством «Світлохім» (далі - ПП), є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Крім того, ТОВ не погоджується із висновком МДПІ щодо неправомірного віднесення до складу податкового кредиту переробних декларацій з податку на додану вартість (далі - ПДВ) суми ПДВ від господарських операцій з придбання сирцю казеїну технічного від Приватного підприємства «ІКФ «Каскад» (далі - ПП-2), оскільки такі операції стосуються установленого п.1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України режиму, з урахуванням порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ).

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року в справі №2а-1970/3710/12 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила МДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує на те, що ТОВ не надало жодних підтверджуючих документів які б засвідчували факт транспортування товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) від контрагентів. Вважає, що єдиною метою проведення документування фінансово-грошових взаємовідносин ТОВ з контрагентами є одержання підприємством економічної вигоди у вигляді мінімізації податкових зобов'язань за рахунок неправомірного визначення обсягу валових витрат та податкового кредиту в оподатковуваних операціях по податку на прибуток та ПДВ. Також зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги, що до документів які підтверджують витрату коштів виданих під звіт не належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, а розрахункові документи.

Позивач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставин справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що право позивача на податковий кредит та вірне визначення валових витрат підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із контрагентами. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТОВ зареєстровано Кременецькою районною державною адміністрацією 02.01.2001, з 16.01.2001 перебуває на податковому обліку у відповідача, 28.08.2010 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Основними видами його діяльності є зокрема, перероблення молока та виробництво сиру, оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією, тваринним маслом та жирами (а.с.32-34 т.1).

В період з 20.03.2012 по 09.04.2012 на підставі направлень від 19.03.2012 №№000025-29 та від 05.04.2012 №№000041-43, наказів МДПІ від 19.03.2012 №48, від 05.04.2012 №90 та пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, відповідачем була проведена документальна виїзна позапланова перевірка ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 17.04.2012 №37/2300/30917423 (далі - Акт)(а.с.31-123 т.1).

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог, зокрема: ч.1, ч.5 ст.203, ч.1, ч.2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.ст.216, 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 ЦК України; п.5.1, пп.5.2.2 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР); пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР); п.138.4, пп.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 40964грн (в тому числі за ІІ квартал 2010 року в сумі 7000грн, за IV квартал 2010 року в сумі 33964грн), зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2011 рік в сумі 8316306грн, занижено ПДВ по загальній декларації за березень 2011 року в сумі 3885грн та по декларації переробного підприємства у загальній сумі 1522930грн (в тому числі за квітень 2010 року 5600грн, жовтень 2010 року 3084грн, листопад 2010 року 5503грн, грудень 2010 року 18584грн, лютий 2011 року 10155грн, березень 2011 року 3272грн, травень 2011 року 295680грн, червень 2011 року 610697грн, липень 2011 року 284876грн, серпень 2011 року 275000грн, листопад 2011 року 10479грн); пп.7.4.1 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (далі - Положення №637), а саме подані авансові звіти на суму 34816,89грн не підтверджені розрахунковим документом про сплату готівки.

08.05.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкові повідомлення-рішення №№0000192301, 0000052308, 0000162301, 0000182301, 0000202301 (а.с.23-27).

В результаті адміністративного оскарження вищезазначених рішень податкового органу, рішенням Державної податкової служби у Тернопільській області (далі - ДПС) від 24.07.2012 №9081/10/10-207/192, яке залишено без змін рішенням ДПС України від 28.09.2012 №2660/10/61-12/10-2415, податкові повідомлення-рішення №№0000192301, 0000052308 залишені без змін, №№0000182301, 0000202301 скасовані в частині застосованих штрафних санкцій, а в №0000162301 збільшено суму податкового зобов'язання по ПДВ на суму 175359,75грн застосованих штрафних санкцій (а.с.124-130).

З огляду на вказане рішення ДПС у Тернопільській області, були прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.07.2012 №№0000332301, 0000322301, 0000302301.

Не погодившись із такими рішеннями МДПІ позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2. цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічно за змістом склад витрат та порядок їх визнання передбачений у ст.138 ПК України, а витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку - у ст.139 цього ж Кодексу.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Також відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 ПК України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Згідно п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 ПК України).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

ТОВ-1 видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, договорами постачання, посвідченнями про відрядження, подорожніми листами, оборотними відомостями, карточками руху, деклараціями, квитанціями та внутрішніми прихідними накладними (а.с.134-151 т.1, а.с.144-183 т.2, а.с.144-166 т.3);

ПП видатковими та податковими накладними, оборотними відомостями, карточками руху, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару (а.с.131-133 т.1, а.с.223-253 т.2, а.с.120-130а т.3).

Зазначені первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Крім цього, вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів, робіт, послуг придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

ТОВ-1 та ПП на час укладення відповідних договорів та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних.

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Вірним є також висновок суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій ТОВ з контрагентами ТОВ-1 та ПП у зв'язку із викладеною у відповідних актах перевірки дотримання податкового законодавства інформацією про їх відносини з постачальниками, зокрема з Фізичною особою підприємцем Сушнова О.С., Товариством з обмеженою відповідальністю «Акта-БК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інноваційні сучасні технології», які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та отримання економічної вигоди.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, податковий орган не надав суду належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних відносинах, про наявність недобросовісної взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про несумісність предметів спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів (послуг), що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про фіктивність (нереальність, безтоварність) правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В частині, що стосується підстав для винесення податкового повідомлення-рішення від 08.05.2012 №0000182301 та в подальшому від 24.07.2012 №0000302301, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, згідно підрозділу ІІ розділу ХХ ПК України, тимчасово, до 01.01.2015, сума ПДВ, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні продукти, м'ясо та м'ясопродукти, іншу продукцію переробки тварин, закуплених у живій вазі, у повному обсязі спрямовуються до спеціального фонду державного бюджету. Порядок нарахування, виплати і використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ).

У відповідності до п.7 «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 №41 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.02.2011 за №197/18935, платники податку - переробні підприємства, які згідно із п.1 підрозділу 2 розділу XX ПК України застосовують особливий порядок сплати податку на додану вартість за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні продукти, м'ясо та м'ясопродукти, іншу продукцію переробки тварин, закуплених у живій вазі (шкури, субпродукти, м'ясо-кісткове борошно), подають податкову декларацію з податку на додану вартість (переробного підприємства), яка є невід'ємною частиною звітності за відповідний звітний період. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються установленого п.1 підрозділу 2 розділу XX ПК України режиму, з урахуванням порядку, визначеного КМУ.

Відповідно до п.2 «Порядку нарахування податку на додану вартість, що сплачується до державного бюджету переробними підприємствами за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні продукти, м'ясо і м'ясопродукти, іншу продукцію переробки тварин, закуплених у живій вазі, а також виплати і використання коштів, що надійшли від його сплати», затвердженого постановою КМУ від 02.03.2011 №246 (в редакції постанови КМУ від 27.04.2011 №523) переробні підприємства ведуть окремий податковий і бухгалтерський облік операцій з реалізації молока, молочної сировини та молочних продуктів, м'яса і м'ясопродуктів, іншої продукції переробки тварин, закуплених у живій вазі (шкури, субпродукти, м'ясо-кісткове борошно) (далі - готова продукція) за кожний звітний (податковий) період. За результатами такого обліку переробні підприємства визначають відповідно до вимог розділу V ПК України суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, які виникають у зв'язку з реалізацією готової продукції, і складають декларацію з податку на додану вартість (переробного підприємства), яка разом з декларацією з податку на додану вартість за іншими операціями подається до органу державної податкової служби за місцем реєстрації переробного підприємства як платника податку на додану вартість у порядку і строки, встановлені зазначеним Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи, не заперечуючи реальність здійснення господарських операцій між ТОВ та ПП-2, податковий орган вважає, що їх результатом стало заниження позивачем суми ПДВ, що сплачується до бюджету переробними підприємствами.

Відповідно до Договору від 20.05.2011 №200511 (а.с.167-168 т.3), укладеного між ТОВ та ПП-2, позивач зобов'язується прийняти і оплатити вартість казеїну технічного для подальшого доосушування.

Реалізація сторонами умов вказаного договору підтверджується також відповідними податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами і актами усушки (а.с.152-183 т.1, а.с.218-222 т.2).

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності покликань апелянта, що казеїн технічний (сирець) для подальшого доосушування який був предметом вищезазначених господарських відносин в подальшому не перероблявся, не доосушувався та не використовувався в операціях з реалізації молока, молочної сировини та молочних продуктів, м'яса та м'ясопродуктів, іншої продукції переробки тварин, закуплених у живій вазі так як був придбаний у ПП-2 як кінцевий продукт, тобто був придбаний не для переробки, а як товар для подальшого продажу, оскільки контролюючим органом вказане не підтверджено належними та допустимими доказами.

Так, наявні у справі атестати виробництва молока, молочної сировини і молочних продуктів ПП-2 та ТОВ, підтверджують лише виробничий асортимент продукції, що виготовляється даними підприємствами, однак не спростовує факту отримання для доосушки казеїну технічного (сирцю) який був предметом вищевказаного договору.

Крім цього, слід зазначити, що перевірками проведеними Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя ПП-2 (а.с.201-217 т.2) встановлено, що у відповідності до накладних виписаних його контрагентами предметом поставки був саме казеїн сирець.

У відповідності до договорів ПП-2 укладених із постачальниками саме накладними та рахунками-фактурами визначається ціна, асортимент та кількість товару.

З огляду на наведене, слід дійти висновку, про недоведеність посилань контролюючого органу на неможливість отримання ТОВ казеїну-сирцю від ПП-2 у зв'язку із отриманням ним від своїх контрагентів саме казеїну технічного як кінцевого продукту.

Більше того, апеляційний суд вважає вірними доводи суду першої інстанції, що отримання ТОВ казеїну технічного (сирцю) для доосушування не можна ставити в залежність від господарських відносин ПП-2 із власними постачальниками, оскільки останні не мають відношення до позивача та не можуть бути підтвердженням фіктивності укладеного ним із ПП-2 договору.

Принагідно потрібно вказати, що сам факт сушки казеїну сирцю підтверджується також відповідними актами усушки (а.с.218-222 т.2), які відповідачем не спростовані.

Тому, з огляду на наведене, у суду апеляційної інстанції немає підстав вважати, що ТОВ було безпідставно відображено в складі податкового кредиту декларації з ПДВ (переробного підприємства) суму ПДВ у розмірі 1490159грн з вартості придбаного у ПП-2 казеїну технічного (сирцю) для подальшого доосушування.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 08.05.2012 №0000052308 яке прийнято МДПІ у зв'язку із виявленим проведеною перевіркою порушення позивачем пп.7.4.1 Положення №637 (подані авансові звіти на суму 34816,89грн не підтверджені розрахунковим документом про сплату готівки), апеляційний суд вважає, що таке прийнято протиправно та підлягає скасуванню виходячи із наступного.

Так, відповідно до вказаного пп.7.4.1 Положення №637 під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

Для перевірки використовуються потрібні касові та розрахункові документи підприємства (підприємця) (касова книга, касові ордери, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, звіти працівників щодо витрачання підзвітних сум), а також документи, що підтверджують здійснені покупцем (замовником) витрати готівки під час придбання товарів, оплати наданих послуг та виконаних робіт (касові та товарні чеки, розрахункові квитанції, квитанції до прибуткових касових ордерів, інші розрахункові документи, а також рахунки-фактури, податкові накладні, договори на поставку продукції, надання послуг, виконання робіт, товарно-транспортні накладні тощо) (п.7.47 Положення №637).

Відтак, виходячи із системного аналізу наведених вище положень, до документів, що підтверджують використання коштів під час придбання товарів під звіт слід віднести зокрема, звіти працівників щодо витрачання підзвітних сум, касові та товарні чеки, розрахункові квитанції, прибутково-видаткові накладні та інші документи, що можуть підтверджувати витрату коштів.

Із матеріалів справи вбачається, що використання ТОВ коштів наданих на відрядження або під звіт підтверджується відповідними звітами, товарними чеками про оплату готівкою та прибутково-видатковими накладними (а.с.184-250 т.1, а.с.1-43 т.2, а.с.1-113 т.3).

Вказане спростовує доводи відповідача про не підтвердження належним розрахунковим документом сплату готівки виданої ТОВ під звіт, а також підтверджує правильність ведення ним як бухгалтерського так і готівкового обліку.

Таким чином, враховуючи все наведене вище, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про підставність позовних вимог ТОВ щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень МДПІ від 08.05.2012 №№0000192301, 0000052308 та №№0000162301, 0000182301, 0000202301 в частині нарахування основного платежу, від 24.07.2012 №№0000332301, 0000322301, 0000302301.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Кременецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 24 січня 2014 року.