Постанова № 36939910, 28.01.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2014 р. Справа № 907/781/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

суддів Скрипчук О.С.

Матущака О.І.

при секретар Мазепі Н.В.

розглянув апеляційну скаргу Приватного виробничо-будівельного малого підприємства «Тиса» без номера від 10.10.2013 року (вх. №05-05/2225/13 від 18.10.2013 року)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2013 року

у справі №907/781/13

за позовом Закарпатського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, м. Ужгород

до відповідача-1 Берегівської районної державної адміністрації, м. Берегово, Закарпатська область

до відповідача-2 Приватного виробничо-будівельного малого підприємства «Тиса», с. Вари, Берегівський район, Закарпатська область

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет пору на стороні позивача Державної інспекції сільського господарства у Закарпатській області, м. Ужгород

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет пору на стороні позивача Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального Управління Державної прикордонної служби, м. Мукачево, Закарпатська область

про визнання недійсним розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації, визнання недійсним договору про встановлення сервітуту та зобов'язання повернути земельну ділянку

За участю представників:

від прокуратури: Макогон Ю.І., старший прокурор відділу Прокуратури Львівської області (посвідчення №020325);

від відповідача-1: не з'явився (належно повідомлений);

від відповідача-2: Ваш Ж.О., директор, Пуканич Е.В., представник (довіреність в матеріалах справи);

від третьої особи-1: не з'явився (належно повідомлений);

від третьої особи-2: Пітков І.Л., Хілковський О.О., представники (довіреності в матеріалах справи).

Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 29 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Відводів складу суду в порядку ст.20 ГПК України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від учасників судового процесу не надходило.

Розпорядженням Голови Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року (знаходиться у справі) змінено склад суду, яким розглянуто справу та прийнято постанову.

Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалах суду від 26.11.2013 року, 09.12.2013 року та 15.01.2014 року. Ухвалою від 15.01.2014 року продовжено строк розгляду спору на 15 днів та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яке не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального Управління Державної прикордонної служби.

22 січня 2014 року на адресу суду поступило клопотання апелянта про приєднання до матеріалів справи копії листа Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби від 23.08.2013 року №22-6021, оскільки зазначений лист адресований Берегівській районній державній адміністрації, а скаржнику стало відомо про нього після прийняття оскаржуваного рішення.

Колегія суддів, заслухавши думку присутніх учасників процесу, зробила висновок про задоволення клопотання та приєднання до справи вказаного вище листа.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2013 року у цій справі (суддя Мокану В.В.) позов Закарпатського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Берегівської районної державної адміністрації, Приватного виробничо-будівельного малого підприємства «Тиса» (надалі ПВБМП «Тиса»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної інспекції сільського господарства у Закарпатській області задоволено частково. Визнано недійним розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації №78 від 05.03.2012 року про укладення між Берегівською районною державною адміністрацією та ПВБМП «Тиса» договору строкового сервітуту на земельну ділянку площею 1,375 га, розташованої на території Галаборської сільської ради за межами населеного пункту для облаштування зони відпочинку строком на 5 років. Визнано недійсним договір №1 від 27.05.2012 року про встановлення земельного сервітуту, укладений між Берегівською районною державною адміністрацією та ПВБМП «Тиса», який зареєстрований в міськрайонному управлінні Держкомзему у м. Берегово і Берегівському районі 12.07.2012 року за №21204822000100000125002. Стягнено з Берегівської районної державної адміністрації в доход Державного бюджету України 1147 грн. судового збору; стягнено з ПВБМП «Тиса» в доход Державного бюджету України 1147 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПВБМП «Тиса» оскаржило його в апеляційному порядку в частині задоволених вимог. Апелянт зазначає про помилковість висновку суду щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони. Скаржник вказує, що довідка управління Держземагентства у Берегівському районі Закарпатської області від 05.06.2013 року №1615 не досліджувався в суді першої інстанції, а лист Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27.05.2013 року №22/4962 та довідка управління Держкомзему у м. Берегово та Берегівському районі про правовий статус земельної ділянки від 19.04.2012 року №2247 не є належними доказами, які підтверджують факт існування прикордонних інженерних споруд. ПВБМП «Тиса» вважає, що право власності на прикордонні інженерні споруди повинно підтверджуватись витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Апелянт зазначає, що судом не з'ясовано, які саме прикордонні інженерні споруди знаходяться на спірній земельній ділянці. Скаржник вважає, що спірна земельна ділянка не знаходиться за прикордонною лінією інженерних споруд; чинне законодавство не відносить прикордонну смугу до земель оборони. Також апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази фактичного користування земельною ділянкою Мукачівським прикордонним загоном Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України. ПВБМП «Тиса» вважає, що чинне законодавство не забороняє встановлювати земельні сервітути на землях будь якої категорії. ПВБМП «Тиса» просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в цілому.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу та доповненні до відзиву зазначає, що земельна ділянка, надана за договором сервітуту у користування апелянта, знаходиться в районі між 139 та 140 прикордонними знаками на ділянці прикордонного поста «Бодалово» відділу прикордонної служби «Лужанка» Мукачівського прикордонного загону за лінією прикордонних інженерних споруд і відноситься до земель, в межах яких діє особливий режим їх використання, що підтверджується Актом перевірки Державної інспекції сільського господарства у Закарпатській області від 07.08.2012 року та листом Мукачівського прикордонного загону за №22/4962 від 27.05.2008 року. В акті перевірки також зазначено, що земельна ділянка знаходиться у міждамбовому просторі, а дамби згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року №507 є інженерними спорудами. Також прокурор вказує, що відповідно до Закону України «Про використання земель оборони» спірна земельна ділянка надана у постійне користування військовій частині Державної прикордонної служби. Окрім цього, листом №1710 від 11.06.2013 року управління Держземагентства в Берегівському районі підтвердило, що спірна земельна ділянка розташована на території Галаборської сільської ради за межами населеного пункту між прикордонними знаками 139 і 140, фактичне користування даною ділянкою здійснює Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Також прокурор вказує на безпідставність посилання скаржника на Порядок обліку місць масового відпочинку населення на водних об'єктах, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2002 року №264 з приводу виключної компетенції органів місцевого самоврядування на визначення місць масового відпочинку населення, оскільки у цій справі оскаржується розпорядження Берегівської районної державної адміністрації та укладений на його підставі договір земельного сервітуту. Прокурор просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що земельна ділянка, відносно якої укладено договір строкового сервітуту, відноситься до земель оборони і може перебувати виключно у державній власності. Також ця третя особа, зазначає, що згідно Порадника з інженерного забезпечення охорони державного кордону України, затвердженого Розпорядженням Державного комітету у справах хорони Державного кордону України від 21.04.1997 року №17-278 до інженерних споруд належать, зокрема, прикордонні знаки, контрольно-слідові смуги, які розташовані на спірній земельній ділянці. Також Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України зазначає, що не надавав дозволу на використання земельної ділянки. Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України вказує, що рішення про визначення місця масового відпочинку відноситься до повноважень місцевих державних адміністрацій, а не Галаборської сільської ради. Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області у відзиві на апеляційну скаргу (надісланому на адресою суду електронною поштою) вважає, що спірне розпорядження підлягає скасуванню, а договір сервітутного користування розірванню.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, керуючись нормами ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, вважає, що є можливим прийняти за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову в даному судовому засіданні.

Львівський апеляційний господарський суд, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши фактичні обставини у справі, зробив висновок, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому, апеляційний суд встановив наступні обставини та керувався такими мотивами.

Розпорядженням голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05.03.2012 року №78 «Про договір сервітуту» (Розпорядження від 05.03.2012 року №78) вирішено укласти між Берегівської районною державною адміністрацією та ПВБМП «Тиса» договір строкового сервітуту на земельну ділянку площею 1,375 га, розташовану на території Галаборської сільської ради, за межами населеного пункту, для облаштування зони відпочинку, строком на 5 років (п.1).

На підставі Розпорядження від 05.03.2012 року №78, 27.05.2012 року між Берегівською районною державною адміністрацією та ПВБМП «Тиса» укладено Договір №1 про встановлення земельного сервітуту, який зареєстрований в міськрайонному управлінні Держкомзему у м. Берегово і Берегівському районі 12.07.2012 року за №21204822000100000125002 (Договір), відповідно до п.1.1 якого встановлюється сервітут на право користування земельною ділянкою площею 1,375 га на території Галаборської сільської ради, за межами населеного пункту, згідно із кадастровою документацією, яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно п.2.1 Договору метою встановлення сервітуту за цим Договором є розміщення та обслуговування на земельній ділянці зони відпочинку.

Листом від 23.08.2013 року №22-6021 Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонний служби України повідомив Берегівську районну державну адміністрацію, що не заперечує щодо визначення у межах прикордонної смуги та встановлення місця масового відпочинку населення та місця для купання і рибальства на території Галаборської сільської ради Берегівського району, за межами населеного пункту. Цим же листом ця третя особа повідомила Берегівську районну державну адміністрацію, що земельна ділянка відноситься до земель оборони та перебуває у державній власності.

Згідно Акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 07.08.2012 року, складеного Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області, спірну земельну ділянку на умовах сервітутного договору надано ПВБМП «Тиса» в районі між 139 та 140 прикордонними знаками на ділянці прикордонного поста «Бодалово» відділу прикордонної служби Лужанка Мукачівського прикордонного загону за лінією прикордонних інженерних споруд (прикордонної інфраструктури), із земель водного фонду (в міждамбовому просторі). На земельній ділянці розміщені тимчасові споруди.

З наявної в матеріалах справи технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої Приватним підприємцем Гецко Н.В., земельна ділянка, площею 1,3794 га відноситься до земель водного фонду.

З наявної у справі довідки Управління Держземагентства у Берегівському районі Закарпатської області від 05.06.2013 року №1615 та пояснення від 11.06.2013 року №1710 земельна ділянка площею 1,375 га, розташована на території Галаборської сільської ради, за межами населеного пункту, між 139 та 140 прикордонними знаками на ділянці прикордонного поста «Бадалово» за лінією прикордонних інженерних споруд, відноситься до земель оборони.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини). Аналогічне визначення містить ч.1 ст.77 Земельного кодексу України.

Частиною 1 статті 2 цього закону визначено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Власники або користувачі земельних ділянок, які межують із земельними ділянками, наданими військовим частинам, можуть вимагати встановлення земельних сервітутів відповідно до закону (ч.6 ст.2).

Згідно з ч.1, ч.2 та ч.3 ст.3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об'єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об'єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Частинами 1 та 2 статті 22 Закону України «Про державний кордон України» визначено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 року №1147 (Положення) прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Пунктом 14 цього Положення визначено, що місцевими державними адміністраціями разом з відповідними підрозділами Державної прикордонної служби у межах прикордонної смуги та контрольованого прикордонного району визначаються місця масового відпочинку населення та місця для купання і рибальства, а також встановлюється порядок їх обладнання і використання.

Згідно п.55 Порадника з інженерно технічного забезпечення охорони державного кордону України, затвердженого Розпорядженням Державного комітету у справах охорони державного кордону від 21.04.1997 року №17-278 до інженерних споруд належать, зокрема, прикордонні знаки, контрольно-слідові смуги.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів констатує, що земельна ділянка, площею 1,375 га відноситься до земель оборони, є прикордонною смугою щодо якої встановлений особливий режим використання, на якій розташовані інженерні споруди. Окрім цього, земельна ділянка знаходиться у міждамбовому просторі, а дамби, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 відносяться до інженерних споруд. Зазначене спростовує твердження апелянта про відсутність інженерних споруд на земельній ділянці.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є визнання недійсним Розпорядження від 05.03.2012 року №78 та Договору, на підставі яких ПВБМП «Тиса» встановлено сервітут на спірну земельну ділянку, площею 1,375 га.

Відповідно до ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Статтею 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлено, зокрема, договором (ч.1). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ч.2).

Положенням ч.1 ст.98 Земельного кодексу України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Види права земельного сервітуту передбачені ст.99 Земельного кодексу України.

Положеннями ч.1 та ч.2 ст.100 Земельного кодексу України унормовано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Колегія суддів зазначає, що з системного аналізу норм Цивільного та Земельного кодексу України, а також Закону України «Про використання земель оборони» вбачається, що на землях оборони, на яких діє особливий режим використання можливо встановити земельний сервітут. Однак, враховуючи, що Закон України «Про використання земель оборони» є спеціальним нормативно-правовим актом, в якому врегульовано питання щодо встановлення земельного сервітуту на вказаній категорії земель, судова колегія зробила висновок, що слід застосувати норми саме цього законодавчого акта. Отже, земельний сервітут щодо земельної ділянки, яка належить до прикордонної смуги можна встановити лише на користь власника сусідньої земельної ділянки; скаржником не надано доказів, які б підтверджували наявність у власності або користуванні сусідньої земельної ділянки, що спростовує твердження апелянта про можливість встановлення земельного сервітуту будь якій особі.

Безпідставним, на переконання суду апеляційної інстанції, є твердження апелянта, що відповідно до Порядку обліку місць масового відпочинку населення на водних об'єктах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2002 року №264 (Порядок) до компетенції органів місцевого самоврядування відноситься визначення місць масового відпочинку населення, оскільки, як зазначалось вище спірна земельна ділянка відноситься до прикордонної смуги, щодо якої діє особливий режим використання. Таким чином, слід керуватися п.14 Положення, де зазначено, що місця масового відпочинку населення та місць для купання та рибальства у межах прикордонної смуги визначаються місцевими державними адміністраціями разом з відповідними підрозділами Державної прикордонної служби. Матеріали справи не містять доказів визначення Берегівською районною державною адміністрацією місця масового відпочинку на спірній земельній ділянці. Відтак, наявне у справі рішення Виконавчого комітету Галаборської сільської ради від 14.06.2013 року №13 «Про визначення місця масового відпочинку та впорядкування території», яким визначено місце масового відпочинку земельну ділянку площею 1,3375 га між прикордонними знаками 139 та 140 на території Галаборської сільської ради, не є належним доказом визначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом як місця масового відпочинку людей.

Відповідно до ч.3 ст.43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З огляду на те, що Договір укладено на виконання Розпорядження від 05.03.20123 року, яке визнано недійсним оскаржуваним рішенням, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про визнання недійсним Договору про встановлення земельного сервітуту також підлягає задоволенню.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що рішення місцевого господарського суду від 26.09.2013 року у цій справі є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Також суд апеляційної інстанції враховуючи положення ст.ст. 49, 105 ГПК України, зробив висновок про те, що витрати за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 103, 105 ГПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2013 року у справі №907/781/13 без змін.

2. Судові витрати за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на Приватне виробничо-будівельне мале підприємство «Тиса».

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-І ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.02.2014 року

Головуючий суддя Дубник О.П.

Судді Скрипчук О.С.

Матущак О.І.