Рішення № 36939448, 27.01.2014, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РIШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.01.2014 Справа № 901/4230/13За позовом Приватного підприємства «Продстар», м. Севастополь

до відповідача Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек», смт. Гурзуф, м. Ялта

про стягнення 77 598,32 грн.

Суддя С.О. Лукачов

Представники:

Від позивача - Стаднюк Н.М., довіреність від 25.11.2013 р., представник.

Від відповідача - Косарь О.М., довіреність № 01/11-64 від 24.01.2014, представник.

Суть спору: Приватне підприємство «Продстар» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» про стягнення заборгованості в сумі - 77 598,32 грн.

Також до позовної заяви позивач надав заяву про забезпечення позову, у якій просить: накласти арешт на суму - 77 598,32 грн. на розрахунковому рахунку відповідача - Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» - р/р 26008340025301 в ФАБ «Південний» м. Ялта, МФО 384522, ЄДРПОУ 16502790.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав в повному обсязі зобов'язання по оплаті за поставлений товар згідно договору № 29/15 від 11.01.2013 р.

Відповідач заперечує проти нарахування пені, оскільки сума пені є необґрунтованою та не передбаченою договором № 29/15 від 11.01.2013 та просить зменшити 3% річних, у зв'язку з важким матеріальним становищем. У відзиві просить: стягнути заборгованість у сумі 74 178,55 грн., в інших позовних вимогах відмовити.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

встановив:

Розглянувши заяву позивача про забезпечення, суд не знайшов підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Статтею ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заходами до забезпечення позову є, зокрема, накладення арешту на майно відповідача.

Відповідно до Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позов» від 26.12.2011 р. № 16, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Враховуючи те, що позивач не надав безперечні докази, які підтверджують, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, суд відмовив у задоволенні заяви.

За результатом розгляду справи по суті, суд встановив наступні обставини.

11 січня 2013 року між Державним підприємством «Міжнародний дитячий центр «Артек» (Замовник) та приватним підприємством «Продстар» (Учасник) був укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти (про закупівлю продуктів) № 29/15 (а.с. 21-26).

Відповідно до п. 1.1 договору учасник зобов'язується у 2013 році (січень - грудень) поставити замовнику продукцію, зазначену у специфікації товару, яка є невід'ємною частиною даного договору (додаток № 1), партіями та в порядку і на умовах, визначеними цим договором, а замовник зобов'язується прийняти такі партії продукції та оплатити їх.

Під продукцією в цьому договорі розуміється: 15.32.1 соки фруктові та овочеві (пункт 1.2).

У пункті 1.3 договору визначено, що кількість продукції, його часткове співвідношення (номенклатура, асортимент), одиниці виміру продукції на кожну окрему партію поставки за цим договором визначається сторонами у заявах. Заявки формуються та передаються учасником засобами телефонного та/або електронного зв'язку. Учасник відповідно до заявки замовника та діючого прейскуранта та/або прайс - листа учасника, виставляє замовнику рахунок - фактуру протягом одного робочого дня з моменту отримання заявки від учасника.

Розділом 3 визначена сума договору, яка становить 278 695,00 грн., крім того 20 % ПДВ - 55 739,00 грн., загальна сума з ПДВ - 334 434,00 грн. Ціна на продукцію фіксуються у наданих учасником рахунках - фактурах, та залишаються незмінними до повної поставки продукції і виконання замовником зобов'язань по розрахункам за поставлений учасником товар відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом: розрахунки за товар здійснюються, протягом 40 робочих днів, лише після фактичного отримання замовником товару, але не раніше надходження бюджетних коштів на поточний рахунок замовника, на підставі належним чином оформлених відповідно до ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» документів: рахунка - фактури; видаткової накладної; податкової накладної.

На виконання зобов'язань за договором позивачем були здійсненні поставки товару, що підтверджується наступними накладними: № 3107/3 від 31.07.2013 на суму 6 228,00 грн.; № 3107/4 від 31.07.2013 на суму 18 390,00 грн.; № 3007/1 від 30.07.2013 на суму 6 228,00 грн.; № 2607/3 від 26.07.2013 на суму 18 684,00 грн.; № 2307/1 від 23.07.2013 на суму 15 570,00 грн. та № 0208/1 від 02.08.2013 на суму 12 456,00 грн., всього на суму 77 556,00 грн. (а.с. 10-14).

Проте відповідач свої зобов'язання за договором виконав не в повному обсязі та лише частково сплатив кошти за поставлений товар, у зв'язку з чим за останнім склалась заборгованість у розмірі 74 178,56 грн.

Також заборгованість підтверджується підписаним з обох сторін актом звірки взаєморозрахунків №4/13-08-13 на суму 74 178,55 грн. (а.с. 9).

Позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 35 від 29.10.2013 з вимогою оплатити наявну заборгованість (а.с. 28), проте останнім борг не оплачений.

Відповідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене та те, що відповідач визнав суму заборгованості, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 74 178,55 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути 3% річних у розмірі 584,71 грн.

У відповідності зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судом факту прострочення з боку відповідача по оплаті за поставлений товар, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення 3 % річних у розмірі 584,71 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Відносно зменшення розміру 3 % річних суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Поняття неустойки визначено статтею 549 Цивільного кодексу України та 3 % річних нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України не є неустойкою в розумінні статті 549 ЦК України, у зв'язку з чим підстав для їх зменшення на підставі ч. 3 ст. 83 ГПК України у суду не має.

Також, позивач просить стягнути пеню у розмірі 2 835,05 грн.

Однак суд вважає, що підстави для задоволення цієї вимоги відсутні, у зв'язку з наступним.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Стаття 546 ЦК України встановлює, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Поняття пені передбачено у ст. 549 Цивільного кодексу України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Враховуючи викладені норми права та з огляду на умови договору про закупівлю товарів за державні кошти № 29/15 від 11.01.2013, суд дійшов висновку, що обов'язок сплачувати пеню за порушення строків оплати за договором у відповідача відсутній, оскільки такий вид забезпечення зобов'язання не передбачений договором.

Згідно зі статтею 49 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 657,64 грн., покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» (код ЄДРПО України 16502790) на користь Приватного підприємства «Продстар» (код ЄДРПО України 33848269) заборгованість у розмірі 74 178,56 грн., 3 % річних у розмірі 584,71 грн. та судовий збір у розмірі 1 657,64 грн.

3. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 2 835,05 грн. - у задоволенні позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені - 27.01.2014р.

Повне рішення складено - 03.02.2014р.

Суддя С.О. Лукачов