Постанова № 36936451, 31.01.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 січня 2014 року № 826/18651/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобекс Україна»

до

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

На підставі ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі – відповідач або податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позивних вимог позивачем вказується на протиправність та необґрунтованість спірних рішень, у зв’язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкові повідомлення-рішення. У судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, змін та доповнень до позову не подав.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень на позов зіслався на обставини викладені в письмових запереченнях на позов.

Представник відповідача у судове засідання 21.01.14р. не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, у зв’язку із чим та у відповідності до вимог ст.. 128 КАС України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобекс Україна» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податків за жовтень –листопад 2012р. по взаємовідносинам з ТОВ «Епро-Дівайс», за грудень2012. та січень 2013р. по взаємовідносинам з ПП «Адвертайм Столиця», та за квітень-травень 2013р. по взаємовідносинам з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс».

За результатами перевірки складено акт від 18.10.13р. за № 990/26-53-22-04-21/36688358 (надалі – акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податковою кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 637 701,00грн., а також порушень п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податковою кодексу України, в результаті чого занижено зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 404 971,00 грн.

У зв’язку із встановленням допущення позивачем зазначених вище порушень податкового законодавства Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби винесено податкові повідомлення-рішення, а саме :

№0000762204 від 04.11.13р. яким за позивачем визначено суму зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 797 126,00грн. в тому числі за основним платежем в сумі 637 701,00грн. та штрафні санкції в розмірі 159 425,00грн.

№0000752204 від 04.11.13р. яким за позивачем визначено суму зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1 756 214,00грн. в тому числі за основним платежем в сумі 1 404 971,00грн. та штрафні санкції в розмірі 351 243,00грн.

Позивач не погоджується із прийнятими податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними та надуманими, а тому звернувся до суду з позовом щодо їх скасування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, підставою для донарахування позивачу зобов’язань з податку на додану вартість та податку на прибуток слугували висновки щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту коштів сплачених при взаємовідносинах з ТОВ «Епро-Дівайс», ПП «Адвертайм Столиця» та ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс», оскільки правочини, укладені позивачем з такими контрагентами, укладено без мети настання реальних наслідків, та на переконання податкового органу, є нікчемним.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Епро-Дівайс» укладено договорі поставки № 280812/1 від 28.08.12р. відповідно до змісту якого ТОВ «Епро-Дівайс» зобов’язувалось поставити позивачу поліграфічну продукцію вартість, асортимент та кількість якої визначається рахунками фактури які є невід’ємною частиною договору.

В підтвердження товарності вказаного правочину позивачем не додано іншої документації, яка б могла підтвердити факт отримання позивачем товару від ТОВ «Епро-Дівайс».

Відповідно до п. 2.2 вказаного договору передача кожної партії товару мала б здійснюватись уповноваженому представнику позивача за наявності у такого накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей та оригіналу довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Разом з тим позивачем як до перевірки так і суду не було надано визначену п. 2.2 договору документацію.

Також судом встановлено, що між позивачем та ПП «Адвертайм Столиця» було укладено договорів № 3110 від 01.10.12р. відповідно до змісту якого ПП «Адвертайм Столиця» зобов’язувалось поставити позивачу протягом 30-ти днів товар найменування якого та асортимент визначаються Специфікацією (Додаток 1 до договору).

В підтвердження товарності вказаного договору позивачем як до перевірки так і суду подано копії видаткових, податкових накладних та платіжних доручень.

Разом з тим позивачем не надано суду копії Специфікації та іншої документації до могла б підтвердити товарність такого договору.

Крім того судом встановлено що позивачем було укладено договір № 18032013 від 18.03.13р. з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс». Відповідно до змісту договору ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» зобов’язувалось поставити позивачу товар – поліграфічну продукцію.

В підтвердження товарності вказаного договору позивачем як до перевірки так і суду подано копії видаткових, податкових накладних та платіжних доручень.

Разом з тим позивачем не надано суду копії Специфікації та іншої документації до могла б підтвердити товарність такого договору.

Суд дослідивши подану позивачем документацію, прийшов до переконання, що така не свідчить про реальність таких правочин, є поверхневою та відображає виключно рух коштів між підприємствами.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України, Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентом носили реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Крім того, аналогічна позиція викладене в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобекс Україна» в Державний бюджет України судовий збір в розмірі 4 129,29 грн. (чотири тисячі сто двадцять дев’ять грн. 29 коп.)

Постанова може бути оскаржена в Київський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.В. Смолій