Рішення № 36933394, 28.01.2014, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 рокуСправа № 912/336/13-г Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Шевчук О.Б. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/336/13-г

за позовом: заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області, м. Кіровоград

до відповідача І: Білоцерківського національного аграрного університету, Київська область, м. Біла Церква

відповідача ІІ: товариства з обмеженою відповідальністю "Тофлер-Агро", Кіровоградська область, Кіровоградський район, с. Вишняківка

про визнання недійсним договору, зобов'язання повернути земельну ділянку

за участю представників::

від прокуратури - Арсірій М.В., прокурор відділу прокуратури Кіровоградської області, посвідчення № 002010 від 24.09.2013;

від відповідача І - Матковська О.С., довіреність № 01-12/1080 від 09.12.2013;

від відповідача ІІ - юрисконсульт Матковська О.С., довіреність від 09.09.2013.

Заступником прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області подано позов до Білоцерківського національного аграрного університету (надалі - Білоцерківський НАУ) та товариства з обмеженою відповідальністю "Тофлер-Агро" (надалі - ТОВ "Тофлер-Агро") з вимогами:

- визнати недійсним договір про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009, укладений між Білоцерківським НАУ та ТОВ "Тофлер-Агро", зі змінами та доповненнями;

- зобов'язати ТОВ "Тофлер-Агро" повернути Білоцерківському НАУ земельні ділянки, що розташовані на території Андріївської сільської ради загальною площею 2934,6 га вартістю 60056589,00 грн. та перебувають у постійному користуванні останнього, шляхом складання акту приймання-передачі та звільнення земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 13.05.2013, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2013, позов в частині визнання недійсним договору задоволено. Визнано недійсним договір про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009, укладений між Білоцерківським НАУ та ТОВ "Тофлер-Агро" зі змінами та доповненнями. У задоволенні позову в частині зобов'язання ТОВ "Тофлер-Агро" повернути Білоцерківському НАУ земельні ділянки відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.11.2013 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 у даній справі та рішення господарського суду Кіровоградської області від 13.05.2013 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.

22.11.2013 матеріали справи № 912/336/13-г надійшли до господарського суду Кіровоградської області.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Кіровоградської області №449 від 22.11.2013 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 912/336/13-г.

Згідно реєстру-довідки про результати автоматичного розподілу справи між суддями від 22.11.2013 дану справу призначено судді Шевчук О.Б.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор в позовній заяві послався на невідповідність спірного договору вимогам законодавства. За висновком прокурора: укладення договору за відсутності рішення Кабінету Міністрів України свідчить про недотримання сторонами в момент укладення спірного договору вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 №703-р; здійснення Білоцерківським НАУ за спірним договором фактичного розпорядження земельною ділянкою свідчить про порушення останнім положень статті 92 Земельного кодексу України; ТОВ "Тофлер-Агро" набуло право користування земельними ділянками без дотриманням вимог статті 134 Земельного кодексу України; використання земельної ділянки внаслідок укладення договору не за цільовим призначенням свідчить про порушення статті 96 Земельного кодексу України. Вказане, за поясненням прокурора, порушує інтереси держави в особі зазначеного прокурором органу, оскільки земельна ділянка перебуває у власності держави та знаходиться в розпорядженні Головного управління Держземагентства.

Оскільки спірний договір підлягає визнанню недійсним, за висновком прокурора, ТОВ "Тофлер-Агро" зобов'язане повернути земельну ділянку Білоцерківському НАУ відповідно до положень статей 216, 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Під час нового розгляду даної справи прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі, про що надав відповідні пояснення.

Позивач також вимоги прокурора підтримав в повному обсязі, про що надав відповідні пояснення. Згідно заяви від 28.01.2014 позивач просить розглядати справу без участі повноважного представника.

Відповідачі позовні вимоги заперечили та просять відмовити у їх задоволенні повністю, вказавши на те, що: укладення спірного договору погоджено листом Міністерства аграрної політики України, якому підпорядкований Білоцерківський НАУ, тоді як розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 №703-р не поширюється на укладення цього договору, оскільки предмет договору не відноситься до об'єктів державної власності, перелік яких наведено в Законі України "Про управління об'єктами державної власності", по відношенню до яких Кабінет Міністрів України здійснює функції з управління; внеском Білоцерківського НАУ за спірним договором є не самі земельні ділянки, а право доступу до них та їх обробки; земельні ділянки продовжують перебувати у складі земель сільськогосподарського призначення, а отже зміна їх цільового призначення не відбулася; земельні ділянки за спірним договором використовуються відповідно до їх цільового призначення - для дослідних та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, що підтверджується, зокрема, технологічними картами. За висновком відповідача ІІ прокурором не надано господарському суду належних доказів використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Представником відповідачів у судовому засіданні 28.01.2014 підтримано позицію останніх, яка викладена в поясненнях, що долучені до матеріалів справи.

Розглянувши наявні у справі матеріали справи та оцінивши подані прокурором і сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Білоцерківський національний аграрний університет згідно Державних актів на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №№155784, 155785 від 30.10.2008 має в постійному користуванні земельні ділянки загальною площею 3188,27 га, що розташовані на території Андріївської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області (т.1, а.с. 12, 13).

20.03.2009 між Білоцерківським НАУ (сторона-1) та ТОВ "Тофлер-Агро" (сторона-2) укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки (надалі - Договір, т.1., а.с.14-16), за умовами якого сторони зобов'язались шляхом об'єднання зусиль для досягнення наступних господарських цілей про: вирощування зернових культур; вирощування олійних культур; вирощування буряків; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; заготівля, виробництво та переробка сільськогосподарської продукції; надання послуг у сфері сільського господарства (інші необхідні види діяльності згідно класифікатору КВЕД).

Пунктом 9.1. Договору сторонами визначено термін дії договору - з моменту його підписання до 31 грудня 2025.

Положеннями пунктів 3.1.1., 3.1.2., 4.1.1.- 4.1.8. вказаного договору сторони визначили зобов'язання сторін. Так, сторона-1 зобов'язалась у термін протягом 15 днів із моменту підписання цього договору надати земельні ділянки, які підлягатимуть обробітку згідно Додатку №1, що є невід'ємною частиною даного Договору; здійснювати у разі потреби додаткові внески для виконання умов Договору, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок сторони-2 або шляхом оплати витрат відповідно до калькуляції, наданих стороною-2. Сторона-2 зобов'язалась у термін протягом 15 днів після підписання цього Договору приступити до здійснення комерційних проектів, передбачених умовами даного Договору; в строк не пізніше 20 числа місяця, що слідує за звітним кварталом надавати стороні-1 фінансовий звіт про результати виконання даного договору; у встановленому порядку вирішувати питання фінансування виробництва, транспортування та реалізації продукції; проводити поставку необхідних матеріально-технічних ресурсів та основних засобів для виконання робіт та ін.

Розділом 6 Договору визначені внески сторін, а саме пунктом 6.1.1 передбачено, що внеском сторони-1 є земельні ділянки, згідно Додатку № 1, технології по вирощуванню сільгосппродукції надані стороні-2 в період дії даного Договору.

Порядок і терміни подачі внесків: протягом 15 днів з моменту підписання цього Договору (пункт 6.1.2).

Частка сторони-1 складає 17 відсотків, що в грошовому вимірі становить 900000,00 грн. (пункт 6.1.3. Договору).

Згідно з пунктом 6.1.4. Договору земельні ділянки сторони-1 є державною власністю, знаходяться в постійному користуванні останнього і підлягають використанню за призначенням, передбаченим земельним законодавством України та іншими нормативними актами.

Внеском сторони-2 є особиста трудова участь, майно та грошові кошти, згідно Додатку № 2, що є невід'ємною частиною даного Договору. Частка сторони-2 складає 83 відсотки, що в грошовому вимірі становить 4668442,00 грн. (пункти 6.2.1. та 6.2.3 Договору).

Пунктом 6.3. Договору передбачено, що внески сторін здійснюються за актами приймання-передачі, підписаними їх повноважними представниками.

Кошти, отримані від спільного обробітку земельних ділянок розподіляються між сторонами у відповідності до пункту 8.3. Договору.

Договір підписано та скріплено печатками обох сторін.

Сторонами також підписано додатки до Договору, а саме: Додаток № 1, в якому наведено перелік (номера полів та розміри земельних ділянок), на яких проводиться вирощування сільськогосподарської продукції та Додаток № 2, в якому зазначено найменування, технологія та приблизна вартість робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції на 2009 (внесок сторони-2) ( т.1, а.с. 17, 18-19).

20.03.2009 сторонами внесено зміни до Договору шляхом підписання Додатку до Договору, яким доповнено розділ 8 даного Договору підпунктом 8.4. наступного змісту: "8.4. У зв'язку з відмінністю технологій вирощування сільськогосподарських культур, сторона-2 компенсує стороні-1 витрати під урожай 2009 року (незавершене виробництво) в сумі 602454 тис. грн. 44 коп. (в т.ч. ПДВ 100409 тис. грн. 07 коп)." (т.1, а.с. 20).

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Досліджуючи питання невідповідності спірного Договору вимогам розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 №703-р (надалі - розпорядження Кабміну №703-р), господарський суд враховує наступне.

Розпорядженням Кабміну №703-р, яке в силу вимог статті 117 Конституції України є обов'язковим до виконання, і яке діяло в період укладення спірного Договору, передбачено для підвищення ефективності управління об'єктами державної власності, забезпечення прозорої процедури їх відчуження та недопущення порушення інтересів держави центральним органам виконавчої влади, іншим суб'єктам управління об'єктами державної власності, у тому числі Національній та галузевим академіям наук, забезпечити укладення підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління (віднесені до їх відання), господарськими товариствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну (зокрема інвестиційну) діяльність, договорів комісії, доручення, управління майном виключно на підставі відповідних рішень Кабінету Міністрів України

Відповідно до статуту Білоцерківського НАУ, університет є вищим навчальним закладом четвертого рівня акредитації державної форми власності та підпорядкований Міністерству аграрної політики України. Як передбачено розділом 10 статуту, за університетом, з метою забезпечення його діяльності, Міністерством аграрної політики України закріплюється державне майно, на правах оперативного управління.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, яке саме майно відноситься до об'єктів управління державної власності.

При цьому в частині 2 цієї статті зазначено, що дія цього Закону не поширюється на управління об'єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України, а також на здійснення прав інтелектуальної власності.

Згідно частини 1 статті 13 Конституції України що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Викладеним спростовуються доводи прокурора щодо поширення на правовідносини за спірним Договором розпорядження Кабміну №703-р та про необхідність отримання відповідного рішення Кабінету Міністрів України для укладення такого договору. Укладений між відповідачами договір про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 не стосується об'єктів державної власності, перелік яких наведено в Законі України "Про управління об'єктами державної власності" та по відношенню до яких Кабінет Міністрів України здійснює функції з управління.

Розділом 3 статуту Білоцерківського НАУ встановлено, що університет має право укладати угоди про спільну діяльність з підприємствами, установами та організаціями Україні і за її межами для виконання статутних завдань, відповідно до чинного законодавства.

Листом №37-18-1-13/4116 від 17.03.2009 Міністерство аграрної політики України погодило Білоцерківському НАУ укладення з ТОВ "Тофлер-Агро" спірного Договору.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (Учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до статті 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки (ч. 1 ст. 1133 Цивільного кодексу України).

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (ч. 1 ст. 1134 Цивільного кодексу України).

Із змісту розділу 6 договору вбачається, що внеском Білоцерківського НАУ у спільну діяльність є земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні названого університету і знаходяться у державній власності.

В силу вимог статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння та користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Отже, право постійного користування земельною ділянкою здійснюється шляхом реалізації таких правомочностей як володіння і користування. Правомочності по розпорядженню земельними ділянками відсутні.

Однак, Білоцерківський НАУ за умовами укладеного з ТОВ "Тофлер-Агро" Договору фактично розпорядився земельними ділянками, які перебувають у його постійному користуванні, передавши право користування такими земельними ділянками відповідачеві ІІ, чим порушив положення статті 92 Земельного кодексу України.

Твердження відповідачів про те, що за спірним Договором ТОВ "Тофлер-Агро" надано лише право доступу до земельних ділянок спростовується як умовами Договору, яким передбачено, що внеском сторони-1 є земельні ділянки, так і актом прийому-передачі земельних ділянок по договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009, який підписано сторонами 30.03.2009 та відповідно до якого сторона-1 передала, а сторона -2 прийняла земельні ділянки зазначені в Додатку №1 (т.1, а.с.21).

Таким чином, господарський суд погоджується з доводами прокурора про те, що спірний Договір укладено з порушенням приписів статті 92 Земельного кодексу України

Оскільки, постійне користування земельними ділянками загалом виключає правомочності землекористувача з розпорядження земельними ділянками, посилання прокурора в позові на порушення норм статті 134 Земельного кодексу України при укладенні спірного договору є безпідставним.

Разом з тим, господарський суд враховує, що статтею 96 Земельного кодексу України, на порушення якої при укладенні спірного Договору посилається прокурор, передбачені обов'язки землекористувачів, зокрема, щодо забезпечення використання землі за цільовим призначенням.

Статтею 1 Закону України "Про землеустрій", у якій закріплені основні терміни, передбачено, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок (частина 1 статті 20 та пункт б) частини 1 статті 21 Земельного кодексу України).

Статтею 19 цього кодексу передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до частини 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно Державних актів на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №155784, №155785 від 30.10.2008 Білоцерківському НАУ надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 3188,27 га, що розташовані на території Андріївської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області для дослідних та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільськогосподарського господарства.

Із змісту Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок та складання державних актів на право постійного користування землею Білоцерківському НАУ (надалі - Технічна документація, т.3, а.с.3-32) вбачається, що земельні ділянки надані в постійне користування відповідачу І згідно Українського класифікатора цільового використання землі (затвердженого листом Держкомзему України від 24.04.1998 №14-1-7/1205) відносяться до земель дослідних та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, ведення сільськогосподарського господарства; код цільового використанні - 2.3. (т.3, а.с.5).

Тобто спірні земельні ділянки за своїм цільовим призначенням можуть використовуватись для ведення сільського господарства, що підтверджується листом Олександрійської райдержадміністрації від 15.03.2013 (т.1, а.с. 99).

Із матеріалів справи та змісту спірного Договору вбачається, що земельні ділянки повинні використовуватись та використовувались саме для ведення сільського господарства.

Прокурором та позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження того, що після укладення спірного договору земельні ділянки використовувались за іншим цільовим призначенням, ніж передбачено Технічною документацією. Тобто прокурором та позивачем не доведено факту зміни цільового призначення спірних земельних ділянок, виходячи з приписів чинного законодавства, зокрема, статті 19 Земельного кодексу України.

При цьому, посилання прокурора на Класифікацію видів цільового призначення земель, яка затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306, є безпідставним , оскільки зазначена Класифікація була затверджена пізніше ніж укладено спірний договір.

Отже, з урахуванням викладених обставин, господарський суд дійшов висновку, що спірний Договір суперечить приписам статті 92 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до вимог частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України.

За частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтями 2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Указом Президента України від 8 квітня 2011 року №445/2011 "Про Державне агентство земельних ресурсів України" установлено, що Державне агентство земельних ресурсів України є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів. Державне агентство земельних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності. Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері земельних відносин визначені, зокрема, статтею 15 Земельного кодексу України.

Беручи до уваги вищевикладене, правонаступництво Держземагентства та звернення прокурора у даній справі в інтересах держави в особі територіального управління Державного агентства земельних ресурсів України відповідає функціям позивача та направлено на захист інтересів держави.

З огляду на викладене позовні вимоги про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009, зі змінами та доповненнями, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (п.5 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Оскільки Білоцерківський НАУ передав земельні ділянки ТОВ "Тофлер-Агро" за Договором, який підлягає визнанню недійсним, позовні вимоги в частині зобов'язання ТОВ "Тофлер-Агро" повернути Білоцерківському НАУ земельні ділянки, що розташовані на території Андріївської сільської ради загальною площею 2934,6 га вартістю 60056589 грн. та перебувають у постійному користуванні останнього, шляхом складання акту приймання-передачі та звільнення земельної ділянки, підлягають задоволенню господарським судом.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обох відповідачів по 1147,00 грн. на кожного.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009, укладений між Білоцерківським національним аграрним університетом та товариством з обмеженою відповідальністю "Тофлер-Агро", зі змінами та доповненнями.

Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Тофлер-Агро" (27645, Кіровоградська область, Кіровоградський район, с. Вишняківка, вул. Молодіжна, 30-б, ідентифікаційний код 35741462) повернути Білоцерківському національному аграрному університету (09117, Київська область, м. Біла Церква, Площа Соборна, 8/1, ідентифікаційний код 00493712) земельні ділянки, що розташовані на території Андріївської сільської ради загальною площею 2934,6 га вартістю 60056589,00 грн. та перебувають у постійному користуванні останнього, шляхом складання акту приймання-передачі та звільнення земельної ділянки.

Стягнути з Білоцерківського національного аграрного університету (09117, Київська область, м. Біла Церква, Площа Соборна, 8/1, ідентифікаційний код 00493712) в доход Державного бюджету України (р/р 31211206783002 в Головному Управлінні Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, МФО 823016, код 38037409, отримувач коштів УК у м. Кіровограді (м. Кіровоград) 22030001) - 1147 грн. судового збору.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Тофлер-Агро" (27645, Кіровоградська область, Кіровоградський район, с. Вишняківка, вул. Молодіжна, 30-б, ідентифікаційний код 35741462) в доход Державного бюджету України (р/р 31211206783002 в Головному Управлінні Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, МФО 823016, код 38037409, отримувач коштів УК у м. Кіровограді (м. Кіровоград) 22030001) - 1147 грн. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дане рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Копію рішення направити Головному управлінню Держземагентства у Кіровоградській області за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Тимірязєва, 84.

Повне рішення складено 03.02.2014.

Суддя О.Б. Шевчук