Ухвала суду № 36932606, 21.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/3721/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Золотоверх І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Чернігівський лікеро-горілчаний завод «Чернігівська горілка» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Чернігівський лікеро-горілчаний завод «Чернігівська горілка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

В результаті чого, податковим органом складено акт від 13.09.2013 № 435/22/31597869, в якому відображено порушення: пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139, п. 140.3 ст. 140, п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток всього на 1142986 грн, в тому числі за 1 квартал 2012 року на 176792 грн, за 3 квартали 2012 року на 176792 грн, за 2012 рік на 1142986 грн; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.10, п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 228297 грн, в тому числі за лютий 2012 року на 35358 грн, за жовтень 2012 року на 75375 грн, за листопад 2012 року на 32698 грн, за грудень 2012 року на 84866 грн; п. 214.6 ст. 214, п. 215.3 ст. 215 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено акцизний податок за грудень 2012 року на суму 1009 грн 14 коп.; п.п. «б» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164; п. 167.1 ст. 167; п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168; п.п. «а» п. 171.2 ст. 171; п. 176.2 ст. 176; ст. 127 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 21052 грн 35 коп. за 2012 рік.

04 вересня 2013 року на підставі наведеного акту контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення за №000479220 та №0004802200.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт підприємницької діяльності ПАТ «Чернігівський лікеро-горілчаний завод «Чернігівська горілка» звернувсь за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договорів та наявні податкові і видаткові накладні, які відповідають вимогам законодавства, самі договори невизнані судом недійсними та не встановлено факт їх нікчемності, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Дослідивши матеріали справи та підсумовуючи вище викладене судова колегія дійшла висновку, що податкові накладні, які містяться в матеріалах справи мають усі реквізити згідно Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

У свою чергу, щодо посилання податкового органу на невідповідність видаткових накладних (а.с. 62-71) вимогам Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Згідно ст. 3 названого Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 регламентовано, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Слід зазначити, що в деяких видаткових накладних не вказано посаду особи що її підписала, а в інших її прізвища. Проте, як вбачається з наданої позивачем копії наказу №89-К ОСОБА_2 є завідувачем складу допоміжних матеріалів та інгредієнтів, а також несе повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Також, як визначено п.п. 2.1 п. 2 посадової інструкцією завідувача складу допоміжних матеріалів, інгредієнтів і спиртосховища, завідувач складу виконує роботи, які охоплюють приймання, зберігання і відпуск товарно-матеріальних цінностей.

Отже, підсумовуючи наведене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що допущені порушення не впливають на можливість ідентифікувати особу, що отримала товар, з самих ж видаткових накладних вбачається вся необхідна інформація, існуючі недоліки є незначними і не можуть, впливати на дійсність накладної, тим більше, що законодавством не передбачено визнання недійсними видаткових накладних з таких підстав. Водночас колегія суддів погоджується і з тим, що позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Окрему увагу слід звернути на те, що для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин товариства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Аналізуючи висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання укладених договорів та встановлено факт реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Жодних інших доказів того, що заперечуванні правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не надав.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Троян Н.М.

Судді: Костюк Л.О.

Твердохліб В.А.

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Костюк Л.О.