Постанова № 36932591, 31.01.2014, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2014 р. Справа № 821/3602/13-а Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Войтович І.І.,

при секретарі - Сердюк О.О.,

за участю:

представника позивача - Кашуба А.В.,

представника відповідача - Кротко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована механізована колона № 25"

до Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

До Херсонського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована механізована колона №25» (далі - позивач) з позовом до Цюрупинської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - відповідач) про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень від 05.06.2013 року №0000352200, №0000362200.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача в судовому засіданні зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта перевірки в якому встановлено заниження податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість у зв'язку з формуванням витрат і податкового кредиту на підставі результатів здійснення господарських взаємовідносин позивача з ПП «ВМФ Комплекс». За твердженням податкового органу укладені між позивачем і даним підприємством правочини містять ознаки фіктивності, а господарські операції є безтоварними. Також, зазначив, що позивач не порушував статті 138, 139, 198 Податкового кодексу України щодо заниження податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість, оскільки висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій між позивачем і ПП «ВМФ Комплекс» є помилковим і необґрунтованим, так як правочин повністю підтверджений первинними документами, відповідачем не доведено, що правочини, укладені між позивачем та ПП «ВМФ Комплекс» не були спрямовані на настання реальних наслідків.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем правомірно і у відповідності до вимог чинного податкового законодавства. Так, представник відповідача зазначив, що до відповідача надійшли матеріали перевірки ПП «ВМФ Комплекс», в яких встановлено фіктивність правочинів між даним підприємством і контрагентами. Крім того, виявлено, що у ПП «ВМФ Комплекс» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП «ВМФ Комплекс» укладено договір про надання послуг по проведенню земляних та будівельних робіт №08-10/1 від 08.10.2012 року та договір поставки №01-10/1 від 01.10.2012 року. (т. І, а.с. 46-47).

На виконання вищенаведених договорів були виписані наступні первинні документи, а саме:

- видаткові накладні №8 від 01.10.2012 року, №9 від 02.10.2012 року, №10 від 03.10.2012 року, №11 від 04.10.2012 року, №12 від 05.10.2012 року, №13 від 08.10.2012 року, №14 від 09.10.2012 року, №15 від 10.10.2012 року, №16 від 11.10.2012 року, №17 від 05.11.2012 року; (т. І, а.с. 66-70, 82).

- податкові накладні №17 від 15.10.2012 року, №18 від 16.10.2012 року, №19 від 17.10.2012 року, №20 від 18.10.2012 року, №21 від 19.10.2012 року, №22 від 22.10.2012 року, №23 від 23.10.2012 року, №24 від 24.10.2012 року, №8 від 01.10.2012 року, №9 від 02.10.2012 року, №10 від 03.10.2012 року, №11 від 04.10.2012 року, №12 від 05.10.2012 року, №13 від 08.10.2012 року, №14 від 09.10.2012 року, №15 від 10.10.2012 року, №16 від 11.10.2012 року, №17 від 05.11.2012 року, №18 від 29.11.2012 року; (т.І, а.с. 56-63, 71-79, 83, 86).

- актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №17 від 15.10.2012 року, №18 від 16.10.2012 року, №19 від 17.10.2012 року, №20 від 18.10.2012 року, №21 від 19.10.2012 року, №22 від 22.10.2012 року, №23 від 23.10.2012 року, №24 від 24.10.2012 року, №18 від 29.11.2012 року. (т.І, а.с. 48-55).

Оплата за поставлений товар підтверджується квитанціями до приходного касового ордеру наявними в матеріалах адміністративної справи. (т.І, а.с. 88-118).

Також, судом встановлено, що 14.05.2013 року відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 30.10.2012 року. За результатами перевірки складено акт №237/22-0/35613026 від 20.05.2013 року. (т.І, а.с. 17- 45).

З вищенаведеного акта вбачається, що перевіркою встановлено порушення п.п.138.1.1 п.п. 138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого заниженого податок на прибуток в сумі 156737, 00 грн., в тому числі за 4 квартал 2012 року в сумі 156737, 00 грн. В порушення п.198.1, п.198.6 ст.198, п.200.1 п.200.2 ст.200, Податкового кодексу України в зв'язку з встановленням в ході перевірки нереальності операцій, встановлено завищення податкового кредиту, в результаті чого донараховано податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі ПДВ 149273, 00 грн., в тому числі за жовтень 2012 року в сумі 140380, 00 грн. та за листопад 2012 року в сумі 8893, 00 грн.

Також, з наведеного акта вбачається, що таких висновків податковий орган дійшов з наступних обставин.

Згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України було встановлено, що ТОВ «Спеціалізована механізована клона №25» мало взаємовідносини з фіктивним постачальником, а саме ПП «ВМФ Комплекс».

До ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області ДПС надійшов від ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС акт від 19.02.2013 року №8/22-00/36445153 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «ВМФ Комплекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з Приватною Фірмою «МСВ» за період жовтень 2012 року листопад 2012 року. (т.І, а.с. 210 - 221).

Таким чином, встановлено, що договори укладені між ПП «ВМФ Комплекс» та покупцями в період грудень 2012 року мають нереальний характер, і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Враховуючи вищевикладене, взаємовідносини між ПП «ВМФ Комплекс» та позивачем в період жовтень-листопад 2012 не спричиняють реального настання правових наслідків.

На підставі Акта перевірки позивача відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000362200 від 05.06.2013 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств в сумі 195921, 25 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 156737, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 39184, 25 грн. (т.І, а.с. 15).

Також, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000352200 від 05.06.2013 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 186591, 25 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 149273, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 37318, 25 грн. (т.І, а.с. 16).

Не погоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Як зазначалось судом, рішення про визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість прийняті податковим органом у зв'язку з формуванням витрат і податкового кредиту за господарськими операціями з ПП «ВМФ Комплекс», які податковий орган вважає не реальними. Крім того, податковий орган вказує на те, що господарські операції з ПП «ВМФ Комплекс» не спричиняють реального настання правових наслідків та є безтоварними.

Суд вважає, що установленим обставинам справи належить надавати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.

Суд ураховує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Надаючи оцінку наявним у справі доказам суд виходить з того, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції. При цьому наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

При цьому суд вважає, що в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд бере до уваги, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Однак, вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту реальності господарської операції, за результатом здійснення якої податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення. У зв'язку з цим, судом ухвалою від 11.12.2013 року було витребувано у Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області інформацію стосовно реєстрації приватної власності та об'єктів нерухомості ПП «ВМФ Комплекс».

На виконання вищенаведеної ухвали суду Відділом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області було направлено на адресу суду інформаційні довідки №16983228 та №16983211 з яких вбачається, що у реєстрі права власності на нерухоме майно відомості відсутні.

Також, суд зазначає, що як вбачається із акта перевірки, ПП «ВМФ Комплекс» з моменту реєстрації та до дати складання акта перевірки не подавало до ДПІ форму 1-ДФ.

Таким чином, суд вважає, що у ПП «ВМФ Комплекс» були відсутні технічні можливості та трудові ресурси для здійснення господарської операції з позивачем.

З огляду на викладене, суд вважає підтвердженим висновок податкового органу про те, що фактичного здійснення господарської операції не могло відбутися, відтак відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, збільшення відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток є правомірним і відповідає вимогам чинного законодавства.

Відносно твердження позивача щодо наявності у підприємства видаткових і податкових накладних, які є підставою для формування витрат і податкового кредиту, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, витрати і податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг і потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної видаткової і податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість.

Оцінюючи докази у їх взаємозв'язку, а також зважаючи на викладені обставини відсутності дійсного економічного змісту в договорі, укладеному між позивачем і ПП «ВМФ Комплекс», суд дійшов висновку, що внаслідок укладення даного договору позивач отримав очевидну податкову вигоду у вигляді завищення витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до зменшення податку на прибуток і податку на додану вартість.

У зв'язку з наведеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими і такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, не можуть бути підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки відповідач не заявляв вимог про відшкодування судових витрат, судові витрати стягненню на користь відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 03 лютого 2014 р.

Суддя Войтович І.І.

кат. 8.3.3