Ухвала суду № 36928872, 30.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/3060/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Падій В.В. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

30 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Троян Н.М., Бужак Н.П.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційні скарги ОСОБА_2 та Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку, моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року, позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку, моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії. Свої позовні вимоги мотивував тим, що з 01.08.2007 року по 15.06.2011 позивач працював заступником начальника відділу контролю - державним інспектором праці Територіальної державної інспекції праці у Чернігівській області, правонаступником якої є Територіальна державна інспекція з питань праці у Чернігівській області. При здійсненні розрахунку з позивачем при його звільненні відповідач не виплатив йому компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3714,80 грн та заробітну плату, за період підготовки та захисту дипломної роботи, з 15.04.2011 року по 02.06.2011 року в сумі 4732,86 грн., а тому відповідно до статті 117 Кодексу Законів про Працю України, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: за період з 16.06.2011 по 15.07.2013 в сумі 76 572,18 грн. У зв'язку з протиправними діями Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області щодо позивача, останній зазнав душевних страждань та моральних втрат, а тому вважає, що має право на компенсацію моральної шкоди у сумі 28 503,66 грн. Крім того, вважає, що оскільки кошти позивачу не своєчасно виплачені відповідачем, тому має право на компенсацію втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.06.2011 року по 15.07.2013 року в сумі 8 447,66 грн.

Стягнуто з Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 1000,00 грн.

В решті задоволення позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Також, не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, з 01.08.2007 року по 15.06.2011 року позивач працював заступником начальника відділу-державним інспектором праці відділу контролю за додержанням законодавства в Південній зоні Територіальної державної інспекції праці у Чернігівській області та звільнений з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки, наявної в матеріалах справи.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково. Зобов'язано Територіальну державну інспекцію з питань праці у Чернігівській області надати ОСОБА_2 довідку про середню заробітну плату з урахуванням листка непрацездатності НОМЕР_1. В задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 року постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною відмову Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області прийняти від ОСОБА_2 заяву від 26.05.2011 року про надання щорічної відпустки та звільнення в останній день відпустки; визнання протиправною відмову Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області надати додаткову оплачувану відпустку на період підготовки та захисту дипломної роботи з 15.04.2011 року по 02.06.2011 року; зобов'язання Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області оплатити період підготовки та захисту дипломної роботи ОСОБА_2 з 15.04.2011 року по 02.06.2011 року, стягнення з Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області заробітної плати за період підготовки та захисту дипломної роботи ОСОБА_2 з 15.04.2011 року по 02.06.2011 року в сумі 4 732,86 грн. та не донарахованої компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_2 в сумі 3 714,80 грн., зобов'язання Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області надати ОСОБА_2 довідку про середню заробітну плату з урахуванням заробітної плати за період підготовки та захисту дипломної роботи з 15.04.2011 року по 02.06.2011 року, та ухвалено в цій частині нову постанову, якою дані позовні вимоги задоволено. В іншій частині постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року - залишено без змін.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

На виконання вимог постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 року Територіальна державна інспекція з питань праці у Чернігівській області 12.07.2013 року згідно меморіального ордеру №1 перерахувала кошти на ім'я позивача на загальну суму 8 447,66 грн, які були отримані позивачем 15.07.2013 року.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, необхідно зазначити наступне.

Статтею 116 Кодексу Законів про Працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань нею суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу Законів про Працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується позивачем, відповідач перерахував на ім'я позивача кошти в розмірі 8 447,66 грн. згідно меморіального ордеру №1 від 12.07.2013 року, на виконання вимог постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 року.

Ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, не звільняє роботодавця від відповідальності згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Оскільки, в день звільнення позивача, відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу, суд дійшов висновку, що позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, при визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості (середній заробіток за період підготовки та захисту дипломної роботи та компенсація за невикористану відпустку) - 8447,66 грн., істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Так, при розмірі невиплаченого заробітку - 8447,66 грн. позивач просить стягнути за затримку розрахунку 76 572,18 грн, що більш ніж у 9 разів перевищує розмір невиплаченої суми.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, можливо вважати, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки в розмірі, що дорівнює розміру самої спірної суми, яка не була сплачена позивачу при звільненні і складає 8447,66 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнути з Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.06.2011 року по 15.07.2013 року в сумі 8 447,66 грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення компенсації за завдану моральну шкоду в розмірі 28 503,66 грн., необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 237-1 Кодексу Законів про Працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Пунктом 13 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237 -1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У зв'язку з несвоєчасною виплатою середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачу сум, останньому заподіяно моральну шкоду, оскільки позивач без законних підстав був позбавлений можливості отримувати винагороду за працю, чим був постановлений у скрутне матеріальне становище та змушений докладати додаткових зусиль для відстоювання своїх прав.

При цьому, суд першої інстанції слушно зауважив, що заявляючи вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 28503,66 грн. позивач належного обґрунтування саме цього розміру суду не навів.

При визначенні розміру коштів на відшкодування моральної шкоди, враховується обставини справи, ступінь душевних переживань позивача, принцип розумності, виваженості та справедливості, і тому розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди позивачу суд першої інстанції вірно оцінив в 1000 грн.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, дана вимога задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Питання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, визначені Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-III встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).

З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінетом Міністрів України 21.02.2001 прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - Порядок №159).

Відповідно до пункту 1 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З аналізу вищевказаних норм, вбачається що компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати підлягають лише нараховані, але невиплачені грошові доходи, які не мають разового характеру.

Однак, вищезазначені суми позивача були спірними, перерахунок позивачу суми за період підготовки та захисту дипломної роботи та компенсації за невикористану відпустку проведено на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 року, а отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ці кошти не є періодичними виплатами, а носять разовий характер і не підпадають під визначення доходів, передбачених Законом №2050-III, за порушення строків яких сплачується компенсація.

Таким чином, вимоги позивача в даній частині, з огляду на положення Закону №2050-III та Порядку №159, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, можливо дійти висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 04 лютого 2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено - 30 січня 2014 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Троян Н.М.