Постанова № 36920736, 28.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2014 р. Справа№ 910/17205/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю від позивача - Семенець І.В.

представників сторін: від відповідача - не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будконстракшн"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2013р.

у справі № 910/17205/13 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес бетон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будконстракшн"

про стягнення 214384,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.10.2013 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Будконстракшн" (01015, м. Київ, вул. Професора Підвисоцького, буд. 5, офіс 1, код 36925324) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес бетон" (03115 м. Київ, вул. Святошинська, 34 літ. "А", код 33943105) 138960,00 грн. боргу, 4886,09 грн. пені, 69480,00 грн. штрафу, 1058,20 грн. трьох процентів річних, 4287,69 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення 69480,00 грн. штрафу, 1058,20 грн. трьох процентів річних, 4287,69 грн. судового збору та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволені цих вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

В судове засідання 28.01.2014 року представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте належним чином повідомлений про дату, місце та час судового засідання.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача, враховуючи що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 15.04.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес бетон" (виконавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Будконстракшн" (замовником) укладено договір на надання послуг № 48/У-48-13/1 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язався надавати замовнику в порядку та на умовах визначених Договором послуги по використанню за їх прямим призначенням: навантажувача фронтального ZL-50G, № реєстраційний Т04349 AI, № зав. 15G01025593LN00918, № дв. 1210F060282, та екскаватора CAT 320, № реєстраційний 56043 АА, № зав. МАВ00475 № дв. 7JK92974 (далі - послуги) на об'єкті замовника за адресою: м. Київ, перетин вул. Червоноармійської та вул. Червоноткацької "Будівництво торгівельно-розважального комплексу", а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані виконавцем послуги в строки та на умовах, передбачених Договором.

Відповідач, згідно з п. 2.4. Договору замовник зобов'язаний здійснювати розрахунок за фактично надані виконавцем послуги протягом чотирьох робочих днів після підписання кожного акту здачі-приймання робіт (надання послуг).

Згідно з підписаним сторонами актами здачі-приймання робіт (надання послуг) до даного Договору позивачем надано послуг на загальну суму 178460,20 грн., які були оплачені відповідачем лише частково у розмірі 39500,20 грн..

Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № ЕБ-05/13/04, № ЕБ-05/13/08, № ЕБ- 05/13/09, № ЕБ-05/13/10 підписані позивачем і відповідачем 13.05.2013 р..

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ЕБ-06/10/20 підписаний позивачем та відповідачем 10.06.2013 р..

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ЕБ-07/12/03 підписаний позивачем та відповідачем 12.07.2013 р.

Оплата за вказаними актами своєчасно здійснена не була.

Станом на день розгляду справи судом першої інстанції заборгованість в розмірі 138960,00 грн. відповідачем не сплачена.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт порушення відповідачем зобов'язання на суму 138960,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на період, за який стягується пеня від вартості неоплачених послуг.

Крім того, у разі порушення замовником термінів оплати за надані послуги понад 30 календарних днів, замовник зобов'язаний сплатити виконавцю штраф у розмірі 50% від вартості наданих послуг, оплата яких прострочена (п. 7.7 Договору).

Судом першої інстанції обґрунтовано прийнято розрахункок позивача, отже станом на 05.09.2013 р. відповідач повинен сплатити позивачу 4886,09 грн. пені та 69480,00 грн. штрафу.

Твердження Відповідача, що одночасне стягнення пені та штрафу є неправомірним та фактично означає можливість подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення є хибними та необґрунтованим з наступних підстав.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою, статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, одночасне стягнення пені та штрафу у разі порушення господарських зобов'язань, не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (такої позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 27.04.2012 року № 3-24гс12 та Вищий Господарський Суд України у своїй постанові від 12.06.2012 року №06/5026/1052/2011).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми.

Твердження Відповідача, що відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України Фактично три відсотки річних є пенею, є хибними та не відповідає дійсності з наступних підстав.

Згідно ч 1 ст. 230 Господарського кодексу України, пеня є видом штрафної санкції. яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір санкцій законом не визначено, Сторони Договору мають право самостійно визначити в Договорі розмір санкцій у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Крім того, згідно ч. 6. ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Користуючись правом наданим ч.4. та ч. 6. ст. 231 Господарського кодексу України, Позивач та Відповідач передбачили в п.7.2. Договору, що за недодержання, передбачених розділом 2 «ВАРТІСТЬ ПОСЛУГ ТА ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ» даного Договору, строків здійснення оплат Замовник (Відповідач) виплачує Виконавцю (Позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діла на період, за який стягується пеня, від вартості неоплачених послуг у відповідності з даним Договором, за кожен день затримки платежу.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постава Верховного суду України від 12.12.2011 у справі № 3-132гс11).

Згідно приписів ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, (див. п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ деяких норм матеріального права»).

Аналіз правових норм, зокрема, ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 230- 231 ГК України дає підстави для висновку про те, що річні та неустойка (штраф, пеня) є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Розрахунок позивача про стягнення трьох процентів річних, з відповідача є вірним, тому на користь позивача підлягає стягненню 1058,20 грн. трьох процентів річних.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції про те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 17.10.2013 року у справі № 910/17205/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 910/17205/13 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови складено 31.01.2014 року.